Шуанська балада - Вальдемар Лісяк
- А наші сини? Куди вони подінуться?!
На що маркіз де Тремаргат спокійно відповів:
- До шпиталю.
Ця репліка мала цінність іскри, кинутої в бочку з порохом. Двадцятип’ятирічний син адвоката Жан Віктор Моро (запам'ятаймо його, бо він зіграє важливу роль у кінцівці цієї балади), який утік зі школи, щоб піти в армію, і якого батько змусить повернутися до навчання, надихнув своїх друзів з загону і крикнув: "Vaincre ou mourir!" ("Перемога, або смерть!"), і вони напали на монастир, де знайшла притулок шляхта. Бій на шаблях і палицях тривав три години, поранені падали, і нарешті, завдяки кільком розумним городянам, було укладено перемир'я. Але Моро не здавався, він почав збирати молодь з Нанта, Анже, Сен-Мало, Ренна і всієї Бретані. Для нас важливо те, що до того, як ця буря вщухла, одне з "звернень" на підтримку Моро надійшло з Ванна, від молодих людей з коледжу Сент-Ів. Очолював цих підлітків-партизанів у справі народу селянський син Жорж Кадудаль.
Поки що все в порядку. Молодий демократ, пронизаний до глибини душі релігійними почуттями, не тільки ненавидів дворянство, але й мало любив духовенство, як і все, в будь-якому іншому випадку дуже релігійне, бретонське селянство. У цьому немає нічого дивного - духовенство, офіційно перший стан в країні, становило на той час могутній політичний табір і було великим землевласником з численними землями і привілеями, не рахуючи ста мільйонів десятин. Це певним чином визначало ставлення селянства до духовенства, і віра в Бога тут не мала жодного відношення. На початку 1789 року, коли Кадудаль був солідарний з Моро в школі, вся Бретань була, як і він, помірковано антиклерикальна.
Всього за два роки ситуація повернулася на сто вісімдесят градусів. У 1791 р. згідно з прийнятою в Парижі Цивільною Конституцією Духовенства, згідно з якою священнослужителі мали право виконувати свої духовні обов'язки, про що за цією конституцією присягнули на вірність державі, у Франції почалися репресії проти "неконституційних" священиків. Дуже швидко вони стали лише приводом для виправдання антирелігійного терору. І тоді бретонський народ, який раніше терпів удари по кишенях духовенства і навіть закриття монастирів, змінив фронт і став на захист своїх священиків. Щоб зрозуміти це, слід усвідомити, що французький селянин зовсім не був таким бідним, як його колись зображували в демагогічних творах про "старий режим" і Революцію (Гаксот справедливо зазначив, що "податкова система, яка гнітила селянина, змушувала його радше демонструвати бідність"), і було б повною дурницею узагальнювати слова теоретика Лабрюйєра, який описав дореволюційних селян у своїх "Характерах": "Зустрічаються якісь дивні створіння, чорні, сині й випалені сонцем самці й самки". Більше того, первісна відраза до духовенства була передусім відразою до заможних "князів церкви" і була для селян чимось на зразок дитячої тимчасової істерії — але не довгої. Коли селянин помітив, що шкода робиться не тільки церковним сановникам, а й "своїм" парохам, він розлютився. Для нього "духовенство" знову стало "священиками", а оскільки в селі культова традиція завжди була святинею, селянин взявся за зброю. І під проводом знаті, яка тільки того й чекала (остання мало дбала про духовенство, а в більшій мірі про те, щоб скрутити голову революції).
13 лютого 1791 року весь Морбіан був у вогні. Три тисячі селян рушили на Ванн і почали бій з добре озброєним гарнізоном, захищаючи свою релігію та своїх священиків, оскільки обидві ці речі були знову ідентифіковані. Тринадцять повстанців полягло, шістнадцять було поранено, тридцять один чоловік ув'язнений. Ця перша поразка ще більше розлютила народ; Відтоді Революція більше не була популярною на заході та півночі Франції, і зародки бунту постійно тліли.
Карикатури на Кадудаля
Я накреслив загальний фон метаморфоз Кадудаля, тепер переходимо до нього самого. Жорж покинув коледж Сен-Ів у віці двадцяти років, коли було звільнено світських священиків, які керували закладом. Він ніколи не любив своїх вчителів, але йому не подобалася ця брутальна і колективна "відставка". Розпочався найкоротший етап його професійної громадянської діяльності. Вдень Кадудаль працював клерком у нотаріуса в Оре, а вечорами відвідував місцевий клуб. Він гарячково заповнював прогалини у своїй освіті та намагався зрозуміти причини подій, які деякий час вводили в стан спазму його рідне місто. В його гігантській голові відбувалася його власна революція.
І коли після смерті короля Людовика XVI на гільйотині у січні 1793 року та наказу призвати триста тисяч новобранців у лютому того ж року, сусідня з Морбіаном Вандея повстала (березень 1793 року), метаморфоза Жоржа Кадудаля була вже повною. Він приєднався до повстанців проти Революції, щоб боротися за справу династії Бурбонів, священиків і дворянства.
Так, тієї самої знаті, яка раніше вважала таких, як він, робочою худобою і в кращому випадку відправляла "до шпиталю" за непокору. Тепер же шляхта дуже прихилилася до братів-селян і агітувала їх до повстання, бо одними титулами боротися важко, а їм треба було й гарматне м'ясо. І вона навіть зволила зайняти посади командування військами (вожді селянського походження були рідкісними винятками). І Кадудаль, який аплодував, коли Моро намагався знищити дворянство, тепер став його ревним прихильником. Він перестав його ненавидіти? Ні, це почуття ніколи не згасне в ньому повністю — він просто вирішив, що справа селян і священиків, тобто народу і релігії, є тією, за яку він боротиметься, і щоб перемогти, він повинен підкоритися наказам влади і шляхти, бо, на відміну від неї, селяни і священики не знайомі з військовою стратегією. Це останнє міркування було правильним, але логіка наступного була гіршою: як тільки якобінські терористи, які замінили вівтарі гільйотинами, будуть розбиті, добрий король з роду де Бурбонів знову сяде на трон, а католицьке милосердя торжествуватиме в усіх серцях, і селянам відкриється рай на землі. Хіба його не звали Кадудаль, що кельтською означає "сліпий воїн"?
У березні 1793 року Жорж вписався до шуанів, а саме до групи селян з околиць його рідного села, озброєних вилами та палицями. Повсталих називали шуанами ("les chouans") на честь одного з їхніх перших лідерів Жана Коттеро на прізвисько "Шуан" ("Le Chouan"), оскільки він скликав своїх людей, досконало наслідуючи голос сови, а цей птах французькою мовою зветься "chat-huant". Ця назва спочатку, до повстання, вживалася лише для позначення контрабандистів (Коттеро був контрабандистом), потім для повсталих селянських загонів, нарешті, стала загальною для всього збройного роялістського руху у Франції, спрямованого
