Шуанська балада - Вальдемар Лісяк
Тож вони були майже однолітками, і, крім фізичних рис, у дитинстві все було однаково, особливо характери. За сімейною традицією, одного разу, коли пані Кадудаль сиділа перед дверима будинку з немовлям на колінах, жебрак, що проходив повз, доторкнувся рукою до обличчя дитини і пророчо сказав:
- Це той, хто буде причиною великих нещасть для себе і своїх близьких!
Його біографи дають кілька таких пророцтв щодо Наполеона, починаючи з того, що пані Бонапарт народила свого найвідомішого сина на килимі із зображенням героїв Гомера.
Це правда, що обидва вони з ранньої юності були замкнуті в собі і відрізнялися незвичною для свого віку впертістю, яку в школах називали бунтарством. Саме в школах ця подібність виявилася найповніше. Після закінчення початкової школи в Оре, Кадудаль був направлений його батьком до найкращої школи в регіоні, коледжу Сен-Ів у Ванні, яким керували мирські священики. В брамі коледжу був камінь, який, за давнім звичаєм, кожен новий вступник мав поцілувати. Жорж відмовився, і коли його спробували змусити, він, похиливши голову, кинувся в натовп студентів і викладачів і, як розлючений бичок, прорвався крізь браму. Водночас за триста миль від Ванна, у найкращій у Франції королівській військовій школі в Брієнн-ле-Шато, якою керують монахи статуту святого Бенедикта, молодий Бонапарт впадає в лють, яка закінчується конвульсіями – вони намагалися змусити його відбувати покарання на колінах!
Ростучий на очах, грубий і позбавлений дитячої чарівності морбіанець швидко завоював популярність серед однокласників - зазвичай він очолював одну з "банд", які на перервах закидала одна одну камінням або яблуками. У Брієнні корсиканець грав ідентичну роль. Збереглися описи "кампаній", які він влаштовував на шкільному подвір'ї під час суворої зими 1783-1784 рр. - спочатку учні будували під його керівництвом величезні снігові укріплення, а потім цілими днями били з-за цих укріплень сніжками. Однак тут є невелика різниця – символічна: Наполеон припинив бій, коли якісь нечесні колеги почали набивати сніжки камінням.
Наполеон у Школі в Брієнні. Малюнок Андре Колло
Обидва вони нікому не поступалися – ні вчителям, ні колегам. Кадудаль бився при кожній нагоді і, звичайно, завжди перемагав. Уже в тринадцять років Бонапарт викликав на дуель юного Пуже де Ілета, який образив його батька, і коли кілька співучнів увірвалися до частину саду, що належала йому, він вигнав їх звідти сокирою! Жодні штрафи не допомогли. Вчителі нарешті здадуться, і один із них скаже про Наполеона:
- Цей шмаркач зроблений із граніту, що криє під собою вулкан.
А шмаркач відповість:
- Краще я буду першим робітником на заводі, ніж другим професором в Академії!
Невже він уже знав Цезаря? Цілком можливо, що під час його перебування в Брієнні в шкільному театрі ставили "Смерть Цезаря", а до того ж він жадібно читав з того моменту, як навчився читати. У всякому разі, він відповів майже словами Цезаря, який сказав: "Волію бути першим на селі, ніж другим у Римі!". Кадудаль мислив точно так само.
Обох вирізняло глибоке почуття лояльності та вірності слову. Кадудаля можна було б вбити, і він не сказав би жодного речення, якби не хотів говорити. Бонапарт був єдиним свідком злочину, скоєного його колегами. Він пішов за них "на губу", бо не хотів назвати жодного імені.
Обидві їхні школи, хоч і славилися, були досить бідні й погано обладнані. У Сент-Іві, що складається з кількох будівель, побудованих єзуїтами, довгі ланцюги похмурих класів з дерев’яними лавами без парт і столів, лютий холод взимку, брудні й обшарпані маленькі віконця, що затемнюють інтер'єри. Прямо як у монастирі Брієнна. Обидва хлопця належали до найбідніших студентів і пройшли важке навчання з голодними шлунками та порожніми кишенями. Але ніхто з них не намагався отримати допомогу від своїх друзів - вони не були расою жебраків. Кадудаля сім'я підгодовувала скромними харчами, які надсилали з дому. Бонапарт писав батькові 6 квітня 1783 року: "Батьку мій! Якщо ви не можете забезпечити мене кращими засобами для існування, то заберіть мене! Мені набридло мати справу з клоунами, які панують наді мною лише за допомогою грошей!".
Їх навчали всьому, чому навчали тоді молодь: математиці, фізиці, історії, географії, мовам і, звичайно ж, релігії. Цей останній предмет справді був останнім для Наполеона і завжди першим для Жоржа. У своєму житті він багато разів холоднокровно вбивав, день за днем, але не було дня, щоб він кілька разів не помолився. Неділі без меси для Кадудаля також були рідкістю — єдині неділі без меси були такими, під час яких він не міг злізти з коня чи випустити рушницю з рук. Це ніколи не змінювалося: кинджал, схрещений з рушницею, і хрест на вівтарі. Оце весь Гедеон.
Однак і він, і корсиканець змінили свої соціальні чи політичні погляди, які надихали їх під час навчання в школі. Маленький Наполеон спочатку ненавидів усіх оточуючих його французів і голосно погрожував, що, коли виросте, звільнить Корсику від французької окупації. Але в міру того, як він дорослішав і разом з мовою вбирав французьку культуру (вірніше вона вбирала його), його ставлення до другої батьківщини змінилося. Вона почала ставати його першою батьківщиною, точніше, обидві злилися в одну. Коли в 1786 році, після року навчання у військовій школі в Парижі та року служби в гарнізоні у Валансі, сімнадцятирічним лейтенантом він виїхав на Корсику, душею й тілом Наполеон уже був французом, готовим битися зі зброєю в руках за французьку Корсику.
Метаморфоза Кадудаля відбулася кількома роками пізніше і була пов'язана з початком Революції. Момент революційного бродіння на батьківщині Жоржа стався в грудні 1788 року (йому теж було сімнадцять років), коли Бретонські Стани відкрили свою сесію. До складу цього парламенту увійшли лише сорок два представники третього стану (середнього класу), тридцять духовенства і аж дев'ятсот шістдесят п'ять дворян і аристократів. Це панування "добре народжених" викликало жорстокий спротив буржуазії з першої зустрічі, а напруга досягла апогею, коли почав розглядатися проект заснування військово-морської школи для дворянської молоді.
