Моряк з «Дианы» - Петро Федорович Северов
— О!.. Чи не зраджують мене очі? Містер Головнін?! Живий і здоровий?!
Головнін не відразу впізнав у постарілому, тілистому митнику молодшого офіцера Лоу з «Фісгарда»… Цей Лоу, пригадується, був неабиякий шалапут. Виконуючи накази Головніна, він раз у раз плутав корабельні назви, і його ретельність часто нагороджував загальний регіт… А тепер він підшукав тепленьке місце і так самовпевнено почував себе, що навіть спробував поплескати капітана по плечу…
— От і знову ми разом, мій любий…
Головнін ледве стримався, щоб не засміятись.
— Як бачу, часи міняються, містер Лоу?
Митник відповів не без гордощів:
— О, ми недарма воювали!..
— Хіба війна скінчилась, містер Лоу?
Митник нітрохи не зніяковів:
— Принаймні я відбув свою чергу. Я зробив усе, на що був здатний. Проте, коли мене знов покличуть під королівські стяги, можете бути певні…
— І так далі! — доказав замість нього Головнін.
Шахраюваті очі Лоу затаїли сміх, але вираз обличчя лишився урочистим. Озирнувшись на моряків, він сказав стиха:
— Я хотів би поговорити сам на сам.
Вони пройшли в офіцерський салон. Лоу, вмостившись у просторому кріслі, випив добру чарку горілки, крякнув і, перевівши дух, мовив таємниче:
— Сугубо секретно… Є важливі новини. Про них надруковано в усіх наших головних газетах…
— Одну хвилину, — зупинив його Головнін. — Коли надруковано в усіх газетах, який же це секрет?..
— Але ж ви ще не читали сьогоднішніх газет?..
— Ах, ось у чому вся секретність! Гаразд, слухаю вас…
— Так от, можливо, мій дорогий союзнику, що завтра ми станемо противниками.
— Це ми з вами, Лоу?..
— Коли мене завтра знову покличуть під королівські стяги…
Сміючись, Головнін перебив його вдруге:
— І так далі!.. Однак це висока політика, шановний… Зараз для мене більше важить інше: щоб ви негайно забезпечили шлюп потрібними продуктами.
Лоу відчув себе незручно в кріслі; соваючись і зітхаючи, він сказав:
— Але ж, якщо ми станемо противниками… Ви розумієте, мені закидатимуть. Де ж пак! Лоу забезпечував вороже судно!
Головнін усміхнувся:
— Отже, мені доведеться повідомити владу, що ви, митний чиновник Лоу, назвали російський військовий корабель ворожим і на цій підставі відмовилися постачати йому провізію…
Лоу квапливо підвівся:
— О, що ви, містер Головнін!.. Ми з вами просто розмовляємо, як друзі. Обидва ми — ветерани цієї війни, обидва билися за Англію… Як друг ваш, я зроблю все можливе… — Він усміхнувся й підморгнув. — Але… у нас звичайно видаються заохочувальні суми.
— Ви хочете сказати — хабарі?
— Це грубувато…
— Все ж ви кажете про хабар?..
— У нас це зветься заохоченням…
— Хто ж видає, вам «заохочення»?
— Перший-ліпший купецький корабель.
— Але це військовий корабель, не купецький.
Митник випив ще чарку і встав:
— Я вже сказав, що для бойового друга я ладен зробити все можливе. Сподіваюсь, мені пощастить забезпечити вас, поки ще не почалися дії. Шкода, капітане, що ви так присікались до слова «хабар». Слово справді неприємне, але ж люди хочуть жити. Не здивуюсь, коли вони в першу чергу забезпечуватимуть який-небудь купецький корабель… Можливо, мені доведеться навіть посваритися з ними, поспорити. Але псувати взаємини з людьми, з якими доводиться працювати день у день… Ви самі розумієте…
— Тільки поспішайте, чоловіче добрий! — різко перебив його Головнін. — Мені дорога кожна година. Я не маю часу слухати, як ви виправдуєте хабарників. Ці злочинці ганьбою вкривають Англію… Поспішайте!
З усмішкою дивився він услід цьому вояці: ось вона, традиція старої, доброї Британії; навіть у цей суворий час всі дбали тут лише про наживу: військові й контрабандисти, попи і спекулянти, крикливі вуличні оратори і промисловці… Головнін згадав лорда Маркерра… Невже й шановний лорд тёж «брав»? Хто визначить процент, який сплачують йому митники?.. Головнін і раніше не раз помічав в англійських портах одверту «діяльність» підозрілих маклерів і зухвалих хабарників. Він байдуже проходив повз цих ділків. Але тепер йому довелось зіткнутися з одним із них, і це був державний чиновник, офіцер англійського флоту!..
Патякання Лоу про загостреність відносин між Англією і Росією мало, однак, серйозні підстави. В 1807 році міжнародна обстановка була особливо складною й напруженою… Наполеон, який дійшов тоді вершини своєї могутності, всіляко спонукав царя та його міністрів порвати з Англією і приєднатися до системи оголошеної ним континентальної блокади…
Ця блокада мала свою довгу й гучну передісторію. Ще з 1793 року у французькому законодавстві стали з’являтися одна за одною все нові суворі постанови, спрямовані до того, щоб зовсім припинити збут англійських товарів у Франції та продаж французьких товарів на Британських островах.
Англійський промисловий капітал мав тоді в своєму розпорядженні найпередовішу виробничу техніку. Боротися з його могутністю відкритою конкуренцією французька промислова буржуазія не могла. Англія наводняла французький ринок сукняними та бавовняними товарами, металевими виробами. Цей могутній потік, здавалось, от-от захлесне французьку промисловість…
Виконуючи волю французької буржуазії, Наполеон почав запроваджувати все дошкульніші обмеження в торгівлі з Англією. За короткий період миру, укладеного в місті Ам’єні, — з березня 1802 по травень 1803 року, — притік англійських товарів у Францію став іще потужнішим. Однак Наполеон тоді ще мріяв про успішне вторгнення в Англію і всю англійську промисловість розглядав як свій майбутній трофей.
Зібрана ним у Булоні величезна армія ретельно готувалася до вторгнення. Шлях через Ла-Манш перетинав їй англійський флот…
У жовтні 1805 року адмірал Нельсон у битві при Трафальгарі знищив франко-іспанський флот. Намічені Наполеоном плани висадки на Британських островах провалились. Тепер усі надії він покладав на економічну війну, сподіваючись вигнати англійські товари не тільки з Франції, а й з усіх держав Європи. Для цього
