Регіони великої єресі та околиці. Бруно Шульц і його міфологія [З ілюстраціями] - Єжи Фіцовський
Дрогобицька синагога, бл. 1905
Бруно ніколи не знав батька молодим, яким його тьмяно міг іще пам'ятати старший за Бруно на понад десять років брат Ізидор, котрого кликали Люлю, і найстарша сестра, первородна Ганя. Від найдавніших збережених у пам'яті образів батько явився йому сутулою постаттю, аскетично худою, з посивілою бородою, що біліла в глибині імлистої крамниці. Таким він його пізніше представлятиме на своїх рисунках і в оповіданнях, обдарувавши атрибутами мага, чинячи з нього головну постать своєї міфології.
З турботливою, пестливою матір'ю Бруно мав справу на щодень, вона була для нього повсякчасною любов'ю, уособленням практичності, гарантією безпеки. Батько, обтяжений купецькими справами, перебував у родині на інших правах, його бачили рідше, а візити малого Бруня (так його називали) на склад краму дозволяли хлопцеві відчути вищість крамничних ритуалів батька над домашньою метушнею матері. Допіру через багато років після смерті Якуба відбудеться його міфологічна сакралізація. Давно вже не було крамниці[12], коли Бруно Шульц перетворив її на сцену багатьох міфічних перипетій в обох циклах своїх оповідань.
Торговиця на Ринку в Дрогобичі, бл. 1915, до пожежі в будинку Шульців
Польська мова була єдиною (окрім німецької), яку вживали в цьому домі. Його мешканці, щоправда, належали до єврейської віросповідної громади, втім, далекі від консервативних тенденцій, — їм були ближчі світські, аніж юдаїстичні книжки, вони радше пов'язували себе із крамничною рахівницею, ніж із синагогальною менорою, хоча й відвідували дрогобицький дім молитви. Вони навіть не передали Бруно мови свої предків, якої він так ніколи й не навчився, розуміючи її слова лише тією мірою, якою вони близькі до німецьких[13]. Проте Брунові небайдужі булі жодні міфи, жодні святі обряди. Спілкуючись із ними, він поринав ув ауру міфічних первнів, у магію ритуалу, повертався у «маточник поезії> всупереч проминанню часу, наче брав участь у творенні космогонії. Тому він також любив бути пасивно присутнім на урочистих релігійних обрядах навіть тоді, коли сам уже був зрілим письменником-міфологом. Дивуючи приятелів, Шульц, далебі байдужий до релігійних практик, у день юдейського свята Йом-Кіпур[14] любив змішатися з урочисто гамірною юрмою і — мовчки — переживати своє повернення до міфічного часу, щоб наситити ним власний міфологічний родовід. Також, будучи учителем гімназії та асистуючи учням під час проказування молитви перед уроками, він мав звичку перехреститися, як це чинили тільки професори-католики; він проводжав клас на великодню сповідь до церкви; розповідав, що його захоплює постать Христа. Дехто робив із цих фактів поквапний висновок, наче Шульц перейшов у католицтво, чого він насправді ніколи не вчинив.
Окрім польської, він вільно володів німецькою мовою, загально знаною та обов'язковою в ті часи в Галичині. Його перші лектури — навіть іще не самостійні, а прочитані матір'ю уривки з книжок, які вона просто ковтала, лунали польською і німецькою мовами.
Бруно, який втішався особливою ніжністю матері, був об'єктом її посиленої турботи не лише з уваги на хворобливість і фізичну слабкість. Її непокоїли й інші прояви — надмірна вразливість хлопчика, що боявся вийти без неї на балкон, полохливість перед однолітками, від яких він бокував і тікав у самотність, чи незрозуміла для всіх довкола чулість, яку він міг виявляти, годуючи цукром осінніх мух, що бились у скло.
Психічна непристосованість Бруно до співіснування з ровесниками ще відчутніше далася взнаки, коли він пішов у 1902 році до школи[15]. Йому було вкрай нелегко пристосуватися до учнівської громади. Він був товариським, але недовірливим: не вмів поділяти з колегами їхнього стилю десятилітніх, не здужав зрівнятися з ними у фізичній вправності. Цей здібний учень — бо навчався він дуже добре — поряд із найвищими оцінками приносив іноді у шкільних табелях невисоку оцінку з гімнастики. Шкільні колеги іноді зневажливо називали його «розтелепою», але вчительський колектив уже незабаром переконався в його непересічних здібностях, які принесли йому з часом і визнання колег. Мови, історія, математика та природничі науки — то предмети, з яких він завжди мав відмінні оцінки. Проте від першого класу Бруно виявляв особливу любов до рисунку та польської мови. Досягненнями з цих предметів він дивував професорів уже від самого початку. Ті уподобання та схильності не проявилися щойно в стінах реальної гімназії імені цісаря Франца Йосифа, вони далися взнаки ще в ранньому дитинстві Бруно. Через багато років він писав до Станіслава Іґнаци Віткевича: «Початки мого рисування губляться в міфологічній імлі. Я ще не вмів говорити, коли вкривав усі папери й поля газет карлючками, які приваблювали увагу оточення. […] Близько шостого-сьомого року життя в моїх рисунках знову й знову повертався образ фіакра з піднятим верхом, палаючими ліхтарями, який виїжджав із нічного лісу». Захоплення образом коня і фіакра не полишило Шульца ніколи, воно знайшло вираз у численних рисунках і багатьох оповіданнях уже в період зрілої мистецької творчості, об'явленої в пізньому книжковому дебюті.
Шкільні оцінки Бруно Шульца у 1903/1904 навчальному році
Шкільні оцінки Бруно Шульца у 1908/1909 навчальному році
Проте вже від дитячих літ Шульц чинив несміливі спроби виразити ці найбільш ранні, проте такі тривкі захоплення. Його перший учитель рисунку Адольф Арендт (прізвище якого він пізніше згадає у своїх Цинамонових крамницях), а відтак наступник Арендта Францішек Хшонстовський, захоплювалися його роботами, які часто, коли тема була довільною, поверталися до візницьких шкап і екіпажів — мотиву, ґенезу якого і силу, з якою він на нього діяв, сам Шульц ніколи не міг собі уповні пояснити. Можна би сказати, що візницький кінь був пегасом, який мандрує шляхами Шульцівської міфології. Адже тільки звичайність містила для нього приховану символіку, метафізичний зміст, який спокушав до міфологічних досліджень і відкриттів.
В одному з перших класів (другому чи третьому), коли загадали домашнє завдання, залишивши учням вибір теми, Шульц заповнив цілий зошит якоюсь казковою історією про коня. Учитель польської мови, здивований незвичайним твором, передав зошит Бруно директорові гімназії Юзефові Старомейському, а той, оцінивши принади цієї роботи,
