Богдан Ступка - Михайло Павлович Загребельний
– Доводиться з ними сваритися, відганяти, щоб відчепилися, – розповідав Богдан Ступка, коли вчений вдруге його відвідав разом із донькою Олесею, 24 червня, в неділю, коли мав відбутися матч Євро-2012 у Києві між збірними України та Швеції.
– Є перед очима телевізор. Буду дивитися. Як відчепитися від тих ролей, які вжилися, ба ні, в'їлися в тебе, і що хоч роби! Тараса Бульбу знімали сім місяців. Замучився до краю. Та ще ледь не згорів. Коли спалювали Тараса. Вітер такий різкий підхопився, налетів, вогонь уже починає лизати бороду, до обличчя добирається… Я тоді перехрестився… Як зняли, то землю цілував, Богові дякував, що врятував… Гірше, коли в тебе «забереться» така підла душа, як в академіка Лисенка. Нашого землячка. Трохима.
– Я бачив цей телефільм, "Микола Вавилов". Ви спромоглися витворити надзвичайно складний характер. Зовні все начебто нормально, сприймається цей хитрий та підспудний ідеологічний «камуфляжник», але ви відкриваєте те страшне, що ховається там, у глибинах його свідомості, за маскою інтелігентності і щирої, так видається, любові до науки.
– Я цю епоху… Сталінську. Страшну. Не можу осягнути розумом. Чую її, але чому мільйони вірили… Не знаю. Дуже дорога мені роль Остапа Вишні. Знявся я у фільмі "Із житія Остапа Вишні", але не відірвався від нього. Були ж такі… Моральні. З людською гідністю люди, які вистояли. Як Остап Вишня. Були…
– І такі, як цей архієрей, у фільмі Артура Войтецького "Нині прославився син людський". За Чеховим. Ви такого ж невпокореного, гордого зіграли архієрея, яким був Остап Вишня.
– Лесечко, як у тебе справи? – посміхається Богдан Сильвестрович.
– Усе добре. Тільки багато роботи. Це Євро забирало всі дні. Ні суботи, ні неділі. Весь час спати хочеться. Утомилася.
І тут несподівано актор заспівав:
Ой дрімайте, не дрімайте. Не будете спати. Десь поїхав мій миленький Іншої шукати.Жулинські тихенько підхопили. Проспівали один куплет і затихли. Богдан Сильвестрович запитує Олесю:
– Знаєш, ця пісня в мені поселилася і не виходить із голови. Тільки той куплет пам'ятаю, а початок забув. Не згадаєш?
– І я не можу згадати. Попередній куплет пам'ятаю
Ой візьму я кріселечко, Сяду край віконця. Іще очі не дрімали, А вже сходить сонце.А от який перший – не приходить на пам'ять.
– І я чогось згадую, згадую, співаю один і той же куплет у пам'яті, а початок не приходить. Так бувало в мене з текстом на сцені. Вилетить початок, стоїш, аж занімів із переляку: що робити, пропав текст…
У Юрія Розстального 16 липня починається відпустка. По дорозі на зйомки вирішує провідати Богдана Сильвестровича: «Це було за вісім днів до його смерті. Він був у ліжку. Коли я зайшов, він каже: "Юрочко, зачекай хвилиночку, треба по телефону переговорити". Узяв мобільний: "Зараз нарада? Ну, хай мені передзвонить, як тільки зможе". Потім мені пояснює: "Хлопець із Закарпаття закінчив школу із золотою медаллю, так я хочу попросити, щоб його в медінституті не завалили" Мені аж ком у горлі став, бо ж бачу по ньому що дуже хворий, небагато йому залишилося».
У неділю, 22 липня 2012 року, о 6.45 у столичній клініці «Феофанія» від гострої серцевої недостатності на 71-му році помирає Богдан Ступка, актор і художній керівник театру імені Івана Франка. Ця дата непроста. Такого ж числа вже залишив нас друг Богдана Ступки, Костянтин Степанков. Смерті не боявся. Просив тільки Бога забрати його 23 липня. Цього дня в 2007-му пішла з життя мати, Марія Григорівна. Вони народилися в один день. Тому, коли її не стало, перестав любити свої дні народження. Згадував, що його батько казав: «Мусиш дожити до сімдесяти років, а далі живи скільки хочеш».
Співчуває Лія Ахеджакова: «Два місяці тому я бачила його в театрі Франка, ми грали там спектакль. Він прийшов, подарував мені книжку, розповів про свою операцію в Німеччині. У нього часто піднімалася температура, він випивав «Фервекс» і йшов до театру. Він щодня приходив у театр, не міг без нього жити. Я бачила його в ролі Тев'є, у знаменитому спектаклі "Тев'є-Тевель", який він грав багато-багато років. Коли він виходив, складалося таке враження, ніби його за лаштунками тримали зв'язаним і ось він, нарешті, порвав пута і вирвався на сцену. Причому як актор він користувався якимись найтоншими фарбами. Він не грав єврейство так, як це зазвичай відбувається, але дуже тонко, майже непомітно вимальовував приголомшливий класичний характер… Ми з ним грали в спектаклі "Старосвітська любов", я була Пульхерією Іванівною, а він Опанасом Івановичем. У мене багато було в житті хороших партнерів, але, мабуть, так, як він умів любити на сцені, ніхто не може».
Сумує спецпредставник президента РФ з міжнародного культурного співробітництва Михайло Швидкой: «В Україні
