Менше знаєш, краще спиш - Девід Саттер
Ця брехня розлютила терористів. Вони сказали заручникам, що на їхньому житті поставили хрест, і заборонили їм пити воду та ходити до вбиральні. Потім вони відокремили від решти молодших чоловіків і завели їх до якоїсь кімнатки, де примусили сісти обличчям до стінки з руками за головою. Після цього терористи-чоловіки вийшли, а жінки-шахідки, які були з ними в кімнаті, привели в дію свої пояси з вибухівкою. Пролунав потужний вибух, який миттєво вбив більшість чоловіків. Інші зазнали жахливих поранень, один з них втратив ноги та нижню частину тулуба, але був іще живий. Після вибуху терористи повернулися й примусили небагатьох уцілілих віднести мертвих і поранених до приміщення на верхньому поверсі, де, як розповідали, поранених забили до смерті, а мертвих викинули з вікна[169]. У доповіді комісії парламенту Північної Осетії зазначалося, що вбивство молодих заручників чоловічої статі було прямою відповіддю на відмову влади визнати вимоги терористів[170].
Об 11.30 ранку Дзасохов прибув до Беслана й сформував кризовий комітет, до якого ввійшов також Теймураз Мамсуров, голова парламенту Північної Осетії. Але невдовзі Дзасохов був змушений передати свої повноваження Василю Андреєву, очільнику північно-осетинської ФСБ. З Москви прибули двоє заступників директора ФСБ, Володимир Пронічев і Володимир Анісімов. Вони створили паралельний оперативний штаб, який дуже мало контактував із кризовим комітетом. З цього моменту всі реальні рішення ухвалювалися ФСБ.
Дзасохов оголосив, що готовий увійти до школи, але оперативний штаб попередив, що в разі такої спроби його зупинять[171]. Номер мобільного телефону, переданий терористами з Мамітовою, був загадковим чином заблокований, а відеозапис, надісланий з другим заручником, нібито виявився «порожнім» (за кілька днів це відео було показано по НТВ)[172]. Коли терористи побачили, що телефон не спрацьовує, вони послали Мамітову вдруге — з новим номером. На цей момент для розмови з терористами був призначений Віталій Зангіонов, перемовник із північно-осетинської ФСБ, але його пропозиції — шлях відступу, гроші та живий щит — не відповідали вимогам терористів. Якби влада погодилася принаймні на звільнення 27 ув’язнених бойовиків, які брали участь у рейді на Інгушетію, то вони могли б таким чином купити життя багатьох заручників. Але вони цього не зробили.
Між тим ФСБ майже напевно можна звинуватити в усуненні ще одного потенційного перемовника — Анни Політковської. Почувши про захоплення заручників, Політковська о 21-й годині сіла на літак до Ростова, сподіваючись дістатися звідти Беслана автівкою. Чеченці поважали журналістку за її репортажі, й під час подій на Дубровці вона мала більше успіху, ніж інші перемовники. Однак, сівши на літак до Ростова, вона випила чаю й втратила свідомість. Коли літак приземлився, її швидко доправили до шпиталю й піддали інтенсивній терапії. Пізніше вона говорила, що її отруїли.
На другий день облоги по державному телебаченню оголосили, що точна кількість заручників у школі — 354. Насправді їх було 1128. Терористи, які мали доступ до радіо та телебачення, і ті заручники, що сиділи досить близько, аби почути ці повідомлення, були приголомшені тим, як репортери весь час повторюють цю безглуздо занижену цифру[173].
Облога тривала, й стан заручників погіршувався. Вони були набиті в спортзал у такій кількості, що ледь могли поворухнутися. Був спекотний день, і атмосфера в залі була нестерпною, люди задихалися. Пити їм не давали, й через зневоднення багато хто періодично непритомнів. Терористи принесли відра, аби заручники користувалися ними як туалетом. Невдовзі сморід у приміщенні став запаморочливим. Водночас змучені спрагою люди почали пити сечу.
Незважаючи на цю дедалі страшнішу ситуацію, влада не розмовляла з терористами. Натомість із Владикавказа до Беслана були підтягнуті танки та БТРи. Єдиними справжніми переговорами виявилися ті, що провів 2 вересня Руслан Аушев, колишній президент Інгушетії. Він із власної ініціативи зателефонував терористам, і ті погодилися впустити його до школи. О 15.30 бойовики в масках провели його до «Полковника», й той сказав Аушеву, що терористи діють за наказами Шаміля Басаєва. Аушеву вдалося домовитися про звільнення 11 жінок, 15 немовлят і дітей дошкільного віку[174]. Йому дали також записку Басаєва до Путіна, в якій Басаєв називав себе «рабом Аллаха» й закликав надати Чечні незалежність в обмін на безпеку для Росії. Якщо Чечня отримає незалежність, писав він, вона не укладатиме жодних воєнних чи політичних угод, спрямованих проти Росії, приєднається до СНД й залишиться в рублевій зоні. На завершення Басаєв додав, що чеченські бойовики не брали участі в підривах житлових будинків 1999 року, але готові взяти на себе відповідальність за них «за певних обставин»[175]. Це було схоже на пропозицію одного терориста іншому — допомогти приховати справжніх авторів тих терактів.
Протягом 2 вересня представники російської влади давали інтерв’ю, в яких стверджували, що не мають наміру штурмувати школу. О 14-й годині в своєму першому публічному коментарі щодо цих подій Путін сказав, що головне завдання — врятувати життя заручників і що всі дії підпорядковуватимуться цій меті. Голова кризового комітету Андреєв оголосив, що про застосування сили в такій ситуації не може бути мови, що для влади зараз настає період «тривалих та інтенсивних перемовин»[176].
Тим часом спецназ таємно готувався до штурму, проводячи репетиції в покинутій школі в селі Фарн, менш ніж у кілометрі від Беслана. Видовище озброєних людей, що захоплюють школу, викликало паніку серед мешканців села — вони думали, що це терористи. Коли прибула місцева міліція, то виявила, що це російський спецназ. Чутки про тренування досягли Беслана, і родичі заручників зрозуміли, що попри публічні заяви, влада збирається штурмувати школу. Починаючи з 1 вересня вони утворювали перед школою живий ланцюг, аби запобігти цьому. Їх постійно вмовляли розійтися, але вони відмовлялися.
Коли Аушев домовлявся пройти до школи, він разом із Дзасоховим також зв’язувався телефоном із Закаєвим у Лондоні. Вони попросили його поговорити з Масхадовим, і з міркувань безпеки Закаєв мав чекати на дзвінок Масхадова. Закаєв зателефонував до Чеченської служби Радіо «Свобода» та розповів про свої розмови з Аушевим і Дзасоховим. Коли новину було оприлюднено, Масхадов почув її у своїй таємній штаб-квартирі в горах і негайно подзвонив Закаєву, він заявив, що готовий приїхати в Беслан без попередніх умов, якщо йому гарантують безпечний проїзд[177]. Також він зробив заяву, в якій закликав терористів відпустити дітей.
На другу ніч облоги відчай і пригніченість заручників тільки зростали. У когось почалася істерика. Інші, особливо маленькі діти, були немовби паралізовані й майже втратили свідомість.
Вранці 3 вересня Аушев и
