Менше знаєш, краще спиш - Девід Саттер

Після того як спроба імпічменту провалилася, Лужков почав організовувати опозицію до Єльцина напередодні виборів 2000 року. Він залучив до свого руху «Вітчизна — вся Росія» Примакова й заявив, що підтримає його, якщо той вирішить балотуватися в президенти. Союзники Єльцина спочатку сподівалися, що перемогти Примакова на виборах вдасться Степашину. Однак невдовзі з’ясувалося, що Степашин не в захопленні від перспективи протистояння Примакову та Лужкову. Розповідали, що він відхилив плани запровадження надзвичайного стану та скасування президентських виборів, побоюючись спричинити громадянську війну. В газеті «Moscow News» повідомлялося, що один із планів, обговорюваних у колі втаємничених, відомий під назвою «Буря в Москві», передбачав здійснення терактів у столиці. Однак 5 серпня озброєні чеченські ісламісти вдерлися в Дагестан, і 9 серпня Степашина відсторонили від посади, прем’єр-міністром був призначений Путін, а з 4 по 16 вересня Росію струсили вибухи в житлових будинках, які геть змінили хід політичних подій.

Шок від цих вибухів дозволив Путіну за допомогою державного телебачення створити собі імідж жорсткого лідера, який мститься за напад на мирних громадян. Опівдні 31 грудня 1999 року Єльцин у телевізійному зверненні оголосив, що достроково — на три місяці раніше — залишає посаду президента. За кілька годин після того на церемонії в Кремлі Володимир Путін став виконувачем обов’язків президента. Перше, що він зробив, це видав указ про надання Єльцину імунітету від переслідування. Цей указ оберігав Єльцина від обшуків, арешту та допитів, а також захищав його телефонні розмови, документи, багаж і листування.

Вибори було призначено на 26 березня. Путін утримався від проведення масштабної виборчої кампанії і навіть не афішував своєї позиції щодо проблем, які стояли перед країною. Вибори він виграв, здобувши 54% голосів. Його суперник, лідер комуністів Геннадій Зюганов, отримав 30%. Російський народ обрав людину, про яку не знав нічого, крім того, що вона мститься за підриви житлових будинків.

Виникнення кримінальної олігархії та покладання на силові та протизаконні методи створення авторитарної політичної системи не могли не вплинути на суспільну свідомість. Їхніми наслідками стали розпливчастість моральних критеріїв, зростання ірраціональності й нехтування цінністю людського життя. Успіх у Росії так міцно пов’язувався зі злочинністю, що нікого не дивувало, коли бандити перетворювалися на громадських діячів. Отар Квантрішвілі, який став одним із найпомітніших «світських левів» столиці, починав свою кримінальну кар’єру в 1980-х, організувавши власну банду, яка займалася валютними спекуляціями, азартними іграми та вимаганням грошей у повій, що працювали в найкращих готелях Москви. Для управління всім цим бізнесом Квантрішвілі заснував холдингову компанію «Ассоциация XXI век», яка потім намагалася займатися експортом нафти, лісу та кольорових металів. Для отримання доступу до сировини йому були потрібні контакти з політиками. Їх він установив за допомогою Йосипа Кобзона — співака, який мав зв’язки з політичними лідерами. Через Кобзона, якого називали в цій організації «віце-президентом з гуманітарних питань», Квантрішвілі налагодив стосунки з оточенням Єльцина, колишнім мером Лужковим і високопосадовцями з ФСБ і МВС. Він був також арбітром у кримінальних суперечках і невдовзі став неофіційним емісаром організованої злочинності в суспільстві та представником суспільства в кримінальному світі[96].

«Ассоциация XXI век» мала імідж організації, що допомагала людям «вирішувати проблеми». Злочинці зверталися до Квантрішвілі за захистом від властей, а бізнесмени — за захистом від банд. Для респектабельності Квантрішвілі організував Фонд соціальної захищеності спортсменів імені Льва Яшина. Це зробило його московською знаменитістю. Його запрошували на телебачення обговорювати життя спортсменів, він став частим гостем конкурсів краси, спортивних подій і різних елітних вечірок. Наприкінці 1993 року він вирішив зайнятися політикою і створив власну політичну партію — «Спортсмени Росії». Однак 5 квітня 1994 року Квантрішвілі був застрелений снайпером, коли виходив із лазні в оточенні охоронців. На його похороні були однаково представлені як політична та культурна еліта, так і кримінальні авторитети. Серед присутніх були Лужков, Гусинський, тренер Єльцина з тенісу Шаміль Тарпіщев і популярний співак Олександр Розенбаум. Під час поховання Квантрішвілі Розенбаум сказав: «Країна втратила, не побоюся цього слова, лідера»[97].

Ще одним так званим «лідером» був Анатолій Биков, чиє організоване злочинне угруповання захопило Красноярський алюмінієвий завод (КрАЗ) у ході одного з найкривавіших епізодів в історії російської приватизації. Биков був причетний до вбивств красноярських кримінальних авторитетів і бізнесменів, які вже платили за «дах» і не бажали платити ще й Бикову. Наприкінці липня й на початку серпня 1994 року, впродовж десяти днів, було вбито п’ятьох провідних красноярських бізнесменів. Потім сталися ще десятки вбивств. У числі жертв були держпосадовці, бізнесмени та Мустафа Мустафін, який приїхав із Москви, аби примусити Бикова робити внески у всеросійську кримінальну скарбницю (общак). Було вбито й кілерів, відряджених убити самого Бикова, а також чотирьох бізнесменів, яких Биков переплутав із найманими вбивцями[98]. Биківські бойовики не лише знищували своїх жертв на очах у всіх, а й стріляли в кожного, хто траплявся на шляху[99]. Балотуючись у депутати законодавчих зборів Красноярського краю, Биков визнав, що скористався «певними незаконними шансами», але сказав, що порушував закон тільки заради встановлення порядку та позбавлення регіону від злочинців. Він був обраний до законодавчих зборів, здобувши 80% голосів виборців.

Одним із найжорстокіших російських злочинців був Олександр Солонік («Саша Македонський»), професійний кілер, відомий, зокрема, вмінням стріляти точно й двома руками одночасно. Солонік став бойфрендом однієї з найгламурніших жінок Росії — Світлани Котової, колишньої «Міс Росії». Вони познайомилися в одному з московських нічних клубів під новий, 1997 рік, а 25 січня на запрошення Солоніка Світлана полетіла до Греції. На борту літака на неї чекали величезні букети квітів, а на віллу Солоніка її відвіз водій на «мерседесі». По телефону вона розповідала матері, що там у неї не життя, а справжнє диво. Диво скінчилося 30 січня, коли на віллу прибули бандити з Курганського злочинного угруповання. Під час розмови із Солоніком один із них накинув йому ззаду на шию тонку мотузку й задушив. Потім вони знайшли на другому поверсі Світлану й теж задушили її, аби не залишати потенційного свідка[100].

У роки єльцинського правління відбувся також спалах містицизму та віри в паранормальні явища. Залишившись без дискредитованої комуністичної ідеології, люди намагалися розібратися в тому, що відбувається довкола, за допомогою відьом, чаклунів і ворожок.

На початку 1990-х найпопулярнішою публічною особистістю Росії був Анатолій Кашпіровський, психіатр і кваліфікований гіпнотизер, який проводив телевізійні сеанси зцілення, під час яких лікував усе — від підвищеного тиску та ушкоджень стегна до