Дорогами Маклая - Олександр Семенович Іванченко
Так, наприклад, у 1938 році й була зустрінута деякими вченими одна з перших літературних біографій М. М. Миклухо-Маклая, яку написав М. В. Водовозов. Миклухознавці звинувачували автора в тому, що він, будучи сам причетний до науки, допустив у своєму творі надто багато, на їхню думку, вигадки й навіть відтворив цілі психологічні сцени, які не мали ніякого документального підтвердження. Щоб примирити сторони, видавництво «Молодая гвардия», яке випустило книжку в світ, влаштувало в Будинку вчених читацьку конференцію, на якій виступив і президент Державного географічного товариства СРСР академік М. І. Вавилов. Зокрема, він сказав:
«Очевидно, книжка Водовозова, як і всяка інша, не безгрішна, і літературні критики, мабуть, про це скажуть, коли знайдуть за потрібне. Я не хочу стверджувати, що ми, діячі науки, такого права не маємо. Навпаки, якщо книжка Водовозова прямо торкається науки. Проте треба враховувати різницю між творчістю письменника і працею вченого, як ми відрізняємо картину художника від малюнка в підручнику з анатомії.
Водовозов не ставив та й не міг ставити перед собою завдання Систематизувати чи з холодною точністю подати факти з біографії Миклухо-Маклая. У своїй книжці він виступає як художник, а художник не може бути безпристрасним. Інакше він не піде далі голого факту й не запалить читачів витвором своєї фантазії, що переплавляє академічну сухість матеріалів біографії в повнокровні картини життя. Не можна вимагати від письменника монографії. Сила художньої творчості, коли літератор береться до історичної теми, в тому, що він, літератор, створює синтез фактів і вірогідно відомих, і підказаних йому логікою мислення. І це не підкоп під кришталеву споруду науки, а закономірність будь-якого мистецтва».
Пропонований читачеві твір теж художній — роман, який не виключає логічного творчого домислу. Таким я побачив свого героя, аналізуючи його життя, діяльність, наукові праці й ті легенди, які побутують про нього сьогодні.
З іншого боку, цитуючи численні документи, я водночас дбав про те, щоб полегшити їх прочитання нефахівцям, для чого деякі навмисне подав простішою, зрозумілішою мовою, ніж та, якою написано оригінал. При цьому знову ж в інтересах широкого читача іноді об'єднував кілька спільних за темою документів в один, або, навпаки, роз'єднував їх, хоч і розумів, що академічність від цього зазнає втрат. Є також документи, які я складав з окремих фрагментарних фраз і висловлювань, якщо виникала така потреба й це було виправдано логікою.
Отже, і робота з документами була творча, що, однак, не позбавляє їх принципової вірогідності, хоча стати предметом так званого «наукового обороту», вони, певна річ, не можуть.
І ще одне. За сім років мандрів по слідах Миклухо-Маклая я зібрав стільки всього, що вмістити все в одну книжку несила. Тому з багатьох важливих матеріалів, які не ввійшли до неї цілком, але становлять вартість, читач знайде тут лише короткі висновки, документальне підтвердження яких лишається за автором.
Липень,
1986 р.
Частина перша
ТАЛІСМАН АНДІ
Мине час, і жертви, що їх приносить добродій Миклухо-Маклай заради науки й людинолюбства, засяють ще однією зорею в сузір'ї гуманістичних діянь Росії. А тому було б непростимо й ганебно лишити його працю без уваги й сприяння. Слід пам'ятати, що слава, добута для вітчизни розумом і добротою, возвеличує її не менше від слави ратної, а дією своєю на уми й серця людей перевершує ону.
К. М. ПОСЬЄТ, адмірал
1882 р., Санкт-Петербург
Так богові захотілося, щоб Миклухо-Маклай народився в Росії і таким незалежним від нього чином став підданим російського царя. Та самий факт підданства чи громадянства ще не дає достатньо підстав зачисляти успіхи будь-якого вченого до здобутків науки цієї держави, або країни, хоч, як стверджують марксисти, країна і держава — два різні поняття. Ми, одначе, різниці тут не бачимо. Зате знаємо достеменно: в експедиції Миклухо-Маклая Росія як держава майже ніяких коштів не вклала, тому претендувати на плоди його наукової діяльності право її, певно, сумнівне.
С Ф. О'КОННОР, доктор історії
1960 р., Нью-Йорк
В Індонезії ви почуєте його ім'я в найнесподіваніших місцях і від найпростіших людей. Кожен розповість про нього щось своє, часто фантастичне, і ви, може, посмієтесь, та не смійтеся надто щиро — більшість індонезійців вірять легендам так само, як ми з вами віримо історичним фактам. Багато хто ображається, коли їхні розповіді не сприймають усерйоз, навіть якщо повторюють вам чуте з десятих уст.
ДЖАЙЄНГ СУРОТО, доктор природничих наук
1962 р., Богор, о. Ява
Уже в дорозі, твердо знаючи маршрут літака, я все ще сумнівався: чи й справді ми летимо на Комодо?
Два дні тому я і мій перекладач Анді Варісаджі сиділи в маленькій кав'ярні на Пасар-бару. На стіні там висіла картина з доісторичними динозаврами. Я сказав Анді, що хотів би сфотографувати щось подібне, скажімо, живих гігантських варанів, які збереглися до наших днів тільки в Індонезії. Та, висловлюючи своє побажання, я й не мислив, що побувати там, де водяться варани, не так уже й складно.
Ці велетенські допотопні ящери селяться на чотирьох островах Малого Зондського архіпелагу: Флорес, Рінджа, Падар і Комодо. Регулярного транспорту з Джакарти туди немає ніякого. На Комодо всього півтори сотні населення, одне рибальське сільце, а на Рінджі й Падарі люди взагалі не живуть. Кілька поселень є ще на Флоресі, але постійного зв'язку з ними теж нема. Та й варанів на Флоресі, кажуть, мало. Вони частіше трапляються на Комодо (до речі, слово «комодо» мовою бахаса-індонесіа й означає «варан»). Та як до нього дістанешся?
Втім, згадка
