...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
За такої війни було б зовсім фальшиво покладати всі визвольні надії на остаточний її вислід чи відмовлятися від самостійної революційної боротьби. У теперішньому міжнародньому укладі сил нема жодних основ для концепцій, які розраховують на те, що в найближчій війні західні держави легко переможуть СССР і будуть за власними плянами встановляти новий лад у звільнених від комунізму країнах. Такої війни західні держави не хочуть і йдуть на всі можливі поступки Москві, щоб її уникнути. Коли ж Москва накине війну Заходові, але залишить можливість вести її в обмежених розмірах та закінчити корисним для неї компромісом, то Захід, правдоподібно, буде далі поступатися та йти шляхом, який веде в сліпий кут. Правда, кожна війна створює іншу, ніж у мирних обставинах ситуацію, а її розвиток не проходить під контролею тільки одного табору, що воює. Розпочата війна може в короткому часі вчинити на Заході глибокий моральний і політичний перелім, який, у свою чергу, може скерувати воєнну політику західніх держав у корисному для цілого протибольшевицького фронту напрямі, у тому й для визвольних змагань поневолених Москвою народів. Така зміна є можлива, але вона не є настільки певна, щоб можна вже тепер на неї покладатися.
У плянуванні революційно-визвольної боротьби треба брати до уваги передусім такі перспективи розвитку ситуації, які мають найбільше реальних задатків. Переставлення на кращі умови й догідне становище завжди проходить легше, ніж навпаки. У кожному випадку рішуче відкидати думки про пасивне вичікування на остаточний вислід війни з надією, що перемога західнього бльоку принесе нам автоматичне визволення. Без самостійної активної боротьби жодна війна, за сучасного міжнародного укладу сил, не принесла б нам визволення.
Обмежені льокальні воєнні конфлікти, розпалювані московською експансією, можуть мати поважне значення для визвольної революції з уваги на внутрішні наслідки, а не через їхній зовнішній, мілітарно-політичний ефект. Від таких воєн не можна сподіватися такої больщевицької поразки, яка захитала б зовнішнє становище СССР. Коли не буде певних виглядів на успіх мілітарної аґресії, Москва поступатиме обережніше, щоб у час невдачі легко відступити й погасити конфлікт. Тож чекати на кінцевий вислід обмеженої війни й сподіватися, що він принесе користі для національно-визвольних змагань, було б необґрунтованим самообманом.
Революційна діяльність мусить бути спрямована на використання внутрішніх наслідків кожної большевицької воєнної авантюри. Розпалювання війни розкриває перед народами забріханість московсько-совєтської політики й пропаґанди, яка «захист миру» використовує у формі обманних кличів. Кожна московсько-совєт-ська аґресія дає добрий матеріял для революційної протисовєт-ської пропаґанди, а різнородні воєнні обтяження населення загострюють протикомуністичні настрої. Революційна діяльність має не лише підсичувати напруження настроїв, але й мобілізувати їх до активного спротиву й саботування плянів режиму.
Найважливіша революційна робота під час війни спрямовується до війська, до активних і мобілізованих вояків, до фронтових і запільних військових частин, їх треба закликати не воювати за протинародні, імперіялістичні большевицькі цілі, використовувати добрі нагоди й обернути зброю проти ненависного режиму, щоб здобути волю своєму народові.
Воєнний стан звичайно викликає особливе напруження настроїв і готовість до революційних дій. Організована революційна акція має за завдання урухомлювати потенціяльну революційну енерґію в народі, зокрема серед війська, та створювати кристалізаційні осередки її наростання. Не можна ждати, аж поки визріла й нагромаджена революційна енерґія сама почне проявлятися. Тоді може бути запізно, щоб її схопити й спрямувати на відповідний шлях організованої боротьби. Діючи стихійно, революційна енерґія може, вибухаючи, розтанути в хаотичних, розпорошених спалахах, без більшого значення й ефекту. Тому необхідною є постійна організована революційна робота, яка найпевніше запримічує зростання напруження та спрямовує його в річище плянової визвольної боротьби.
Коли Кремль розпалить аґресивну, загарбницьку війну, тоді гасло «війна війні» буде протирежимним, революційним гаслом. Правда, большевики й тоді не залишать методів брехні й будуть далі намагатися цим гаслом закривати справжню суть свого поступування. Але суперечність між дійсністю і їхньою пропаґандою буде надто очевидна. Вона сама буде дискредитувати большевиків до решти. Коли ж протибольшевицька революція підійме кличі проти війни, надасть їм властивого дійового значення й буде мобілізувати ними народ, зокрема вояцтво, до активного спротиву й саботування большевицьких воєнних плянів, то одночасно це буде урухомлюванням загальної революційної боротьби.
Агресивна війна на чужій території також приносить народові великі жертви й втрати. Тому вона дає пригожий ґрунт для революційної дії, часом не менший, ніж війна на власній території, накинена ворожим нападом, зокрема тоді, коли друга сторона, що воює, неприхильна до самостійницьких визвольних прагнень народу. Новітня зброя теж причиняється до скріплення противо-єнних, а тим самим і протирежимних настроїв. Уживання деяких родів тієї зброї у війні надзвичайно збільшує жертви в людях, а відповідальність за це паде на аґресора. Атомові й водневі бомби та далекосяжні ракети під час війни є постійним пострахом для всього населення, навіть тоді, як ними не воюють. Причиною всіх тих лих є московсько-совєтська імперіялістична політика та втручання у війну наперекір бажанням й інтересам народів. Цей факт дає добрий ґрунт для поширення впливів і дії визвольної революції, бо усунення комуністичного режиму й звільнення від московського імперіялізму автоматично закінчать війну, усуваючи одночасно всю неволю й лихоліття, принесені комунізмом.
Ми вже згадували про деякі зміни у способі ведення війни, які накидає атомова, воднева й ракетна зброя. Ці зміни мають чимале значення для революційної боротьби з перевагою корисних, хоч і не однакових моментів. Революційні сили, ведучи збройну боротьбу, мусять застосовувати партизанську й повстанську тактику. Основні засади й форми цієї боротьби неоднократне випробувані в практичній дії і вони й надалі залишаються важливими. Новітня зброя теж і великим, регулярним арміям накидає необхідність зближатися більше до партизанської тактики, ніж до позиційної війни. Зокрема треба буде уникати великих скупчень військ, оперуючи досить усамостійненими військовими з’єднаннями. Нові війни, які стоятимуть під знаком термоядерної зброї, хоча б тільки під її загрозою, не можуть мати фронтових ліній старого типу. Вони будуть відзначатися вривчастими й дуже рухомими, але зате надзвичайно
