Петро Конашевич Сагайдачний - Леонід Васильович Тома
Запорозький табір на той час теж не було улаштовано. Турецькі гармати руйнували земляні вали в той самий час, як їх будували запорожці. Зухвалий Осман сказав, що поснідає в запорозькому таборі, а пообідає в польському; але день минав, а козаки відчайдушно опиралися. Зрештою, козацька піхота і кавалерія не тільки успішно відбили наступ, а й самі пішли в контратаку, їх підтримали окремі загони коронного війська. Запеклі бойові дії припинилися тільки з настанням темряви. Туркам було завдано відчутних втрат.
Дмитро Яворницький так описує ці події: «Перша сутичка козаків та поляків з мусульманами відбулася 2 вересня, ще до прибуття в табір королевича Владислава. Але справжній приступ розпочався 8 вересня. Турки й татари з усім шалом східних людей кинулися на козацький табір і обложили його. Козаки, добре знаючи бойові прийоми супротивників, спочатку не чинили їм опору і дали можливість наблизитися до ровів, а потім несподівано вискочили на вали, дали сильний і прицільний залп із мушкетів і відкинули ворога. Мусульмани почали тікати й падати, давлячи один одного. Врешті-решт в ямах залишилося три тисячі яничарів».
Того дня турки втратили близько десяти тисяч чоловік. «Ані їстиму, ані питиму, поки до мене не приведуть того Сагайдачного!» – вигукнув Осман. Як бачимо, цей юнак полюбляв кидатися необачними обіцянками.
4 вересня турки піднялися на рішучий штурм. Загалом були задіяні близько 100 тисяч вояків, протягом дня турки тричі йшли на приступ: перший раз – проти козацьких позицій, удруге – проти польських, утретє – знову проти козаків. На третій раз турки погнали перед собою стада худоби, але козаки зуміли налякати тварин і повернути їх на турецькі лави. Перелякані воли, верблюди та коні ламали турецький стрій, топтали людей. Турки кинулися тікати, і на їхніх плечах козаки ввірвалися в їхній табір.
Один із німецьких офіцерів-найманців, чиє ім’я, на жаль, не збереглося, переповідає у своїх спогадах: «Увечері, коли турки хотіли відступити, вони (козаки. – Л. Т.) разом із трьома німецькими корогвами полковника Вайєра та полковника Лермута переслідували ворога, змусили його втікати й захопили чотири прекрасні гармати. Щоправда, п’яту гармату, через те що була завелика, не могли утягти, а ворог став повертатися – тож її покинули, спершу поламавши на ній коліщата».
Далі відбулася колізія, яка не раз виникала як у політичних, так і у воєнних стосунках козаків і поляків. Розвиваючи успіх, козаки увірвалися в турецький обоз, але не змогли захопити його, оскільки коронний гетьман Ходкевич не підтримав їх своєчасно. Тяжко поранений перед цим Сагайдачний відверто висловив від імені козацтва своє обурення. У справу втрутився королевич Владислав, який через своїх депутатів провів слідство для заспокоєння козаків. З-поміж депутатів був і каштелян краківський Яків Собеський, який звернувся до козаків з палкою промовою. Згодом у своєму літописі-хроніці він віддав належне Сагайдачному та українському козацтву за героїзм і бойовий вишкіл.
Потім було кілька днів спокійніших. Козаки робили шанці та виводили укріплення бліндажного типу, вдень тримали оборону, опираючись наскокам турків міцним мушкетним вогнем, вночі робили вилазки у ворожий табір. Уночі з 6-го на 7-ме, з 8-го на 9-те, з 16-го на 17-те, з 19-го на 20-те та з 22-го на 23-тє вересня під покровом темряви козаки плазом пробиралися до вражого стану і, за сигналом розпочавши атаку, сіяли довкола себе безладдя і смерть, починали шалений галас, підпалювали шатра й вози, захоплювали зброю, амуніцію та припаси. Найбільшого успіху козаки досягли в ніч на 9 вересня.
Сагайдачний твердо дотримувався тактики утримання жорсткої оборони вдень і вилазок уночі. Турки, переконавшись, що взяти польсько-козацьке військо наскоком не вийде, спробували взяти його замором. Тривали гарматні обстріли. Ногайська орда Кантемира зайшла за Дністер і перервала сполучення з Кам’янцем. Усе вказувало на довгу й затяжну війну, що тривожило польсько-козацьке військо. Довезення припасів переривалося, коням бракувало вівса й паші, було багато хворих. Вода з Дністра була погана, зіпсована вапняком із розмитих берегів, від неї вмирали люди й коні. Тяжко захворіли королевич Владислав та коронний гетьман Ходкевич. Багато шляхтичів навіть з найзначніших родів ховалися до возів, що мали йти за провізією, і так намагалися втекти з табору.
Потрібні були рішучі й радикальні дії. Було вирішено провести нічну атаку ворога. План цей було обговорено на військовій раді, його гаряче підтримав Сагайдачний. Головну роль мали відіграти козаки. Вони повинні були підповзти до турецького табору, а першими вдарити належало кінноті. «Психологічна» атака кінноти польської з трубами, бубнами і барабанами мала відволікти увагу турків і посіяти з-поміж них паніку, козаки повинні були завершити справу.
Опівночі дали знак, і запорожці як тіні поповзли до турецького табору. Та на біду пішов дощ. Козаки боялися, що рушниці й самопали замокнуть. Операцію довелося скасувати.
Наростали проблеми продовольства. Коней уже доводилось годувати дубовим листям. Козаки на власний розсуд здійснили ще одну нічну вилазку, трохи не зловили колишнього візира Гусейна-пашу, погромили турецький табір за Дністром.
Проте і туркам було непереливки. 6 вересня прийшла невтішна звістка, що запорожці потопили 20 суден з гарматами й припасом, які йшли на допомогу Османові. Запорозькі чайки знову бачили під Константинополем. Султан вирішив розпочати другий рішучий штурм.
7 вересня турки почали щільний гарматний обстріл. Від 60 до 150 гармат (тут різні джерела розбігаються в даних) декілька годин вели артилерійську підготовку, після якої в атаку пішла кіннота і яничари. За п’ять годин турки чотири рази атакували козацькі позиції, але козаки вистояли, а за четвертим разом навіть контратакували. Тоді Осман звелів зосередити вогонь на польському таборі. Після щільного обстрілу турки пішли в атаку і навіть змогли зайняти кілька рядів шанців. Але вночі турки були змушені припинити штурм.
8 вересня сталася подія, про яку вже було згадано раніше, – суд над Яковом Бородавкою, якого скинули з гетьманства, та його
