Артилерія Січових Стрільців у боротьбі за Золоті Київські Ворота - Роман Дашкевич

Гармаші щиро прощалися із Запоріжцями. Проте, хоч і раді були, що знову є збірка Січових Стрільців, але шкода було й покидати товариство Запоріжців, які щиро прийняли Січових Стрільців до себе і ввесь час дуже гарно до них ставилися. Шкода було покидати степи над Айдарем, Дінцем, степи, які в деяких місцях були ще дикі, ніколи не орані.

Останніми від’їхали сот. Дашкевич, пор. Курах і батерійна канцелярія. Батерія віддала до штабу полку обидва кулемети, кріси і кухню з кіньми. Старшини батерії попрощали командира полку, полк. Парфеніва, подякували за гарне ставлення його до Стрільців. Так усі виїхали у Білу Церкву.

У гармашів лишився назавжди гарний спомин про більше як 4-місячне перебування у Запоріжців. За тих чотири місяці гармаші зжилися між собою. А крім того — всі стали ще краще вишколеними гармашами, так що майже кожний міг бути, коли не старшиною, то підстаршиною.

Гармаші приїжджали до Білої Церкви з Білокуракіна над Айдарем спершу по десять, а потім по двадцять денно.

Команда Загону СС приділювала гармашів до піхотинних сотень, мовляв, усі Січові Стрільці мусять перейти піхотний перевишкіл. Це викликувало у гармашів обурення, бо гармаші були старі вояки, які перейшли вже кілька вишколів. Гармаші-рядовики чекали на своїх артилерійських старшин, до яких ставилися щиро, з довір’ям і найкраще. Також і піхотинці, які були у Запорізькому Корпусі, ставилися до старшин, які були з ними, у Запоріжців, гарно і з довір’ям. На степах над Айдарем і Дінцем стрільці зжилися зі своїми старшинами. Також старшини полюбили та зжилися із своїми стрільцями. Трохи інакше ставилися до стрільців ті старшини, які не були у Запоріжців, а стрільці до них. Ті старшини трохи відчужилися від стрільців та уважали, що стрільці у своїй мандрівці по Україні втратили почуття дисципліни і що тому ставляться до старшин, які з ними не були, з упередженням. Час і дальші події в Україні це все вирівняли.

До Білої Церкви приїхав командир батерії сот. Дашкевич, пор. Курах, хор. Пилькевич, і у гармашів настрій поправився.

Полк. Коновалець зауважив, що гармаші, хоч були розділені по чотирьох піших сотнях, але на перервах вправ сходилися разом, співали, розмовляли. Гармаші згадували Запоріжжя, степи, Айдар, Донець, тужливі пісні степової України, які тепер гармаші співали у Білій Церкві. Полк. Коновалець дивувався, що гармаші так дуже зжилися поміж собою і казав, що їх ніяк не розділиш. Потім виділено гармашів в окрему сотню, якою командував сот. Бісик. Гармаші робили піші вправи нерадо, але коли приїхав на перегляд Загону СС помічник міністра військових справ ген. Ліґнау (змосковщений німець), то сот. Бісик хвалився, що його сотня гармашів була найкраща на вправах і при дефіляді.

Річ звичайна, майже всі гармаші були це вояки, яких досить муштрували і які переслужили у війську по кілька літ.

Артилерійські старшини, по приїзді до Білої Церкви, мусіли подбати в першу чергу про гармати, коні, упряж. Сот. Дашкевич їздив майже кожної днини до Києва, щоб це все дістати. Найперше відвідав полк. Афанасієва, який за часів Української Центральної Ради укладав у батерії СС артилерійський підручник-статут, а тепер був командиром артилерійського Сердюцького полку у Києві. Справа була в тому, щоб одержати інформації, як дістати артилерійське майно для батерії. Полк. Афанасіїв дав усі потрібні інформації, показав свої вимоги, які він виготовляв на Сердюцький полк і радив за зразком цих вимог укладати вимогу на батерію і подати до міністерства військових справ.

Полк. Афанасіїв показував сот. Дашкевичеві свій полк, гарматні парки, — мешкання гармашів, коні, а далі запропонував сот. Дашкевичеві вступити на службу до його полку на становище командира батерії. Коли ж сот. Дашкевич відмовився від цього, то просив, щоб до його полку вступило бодай 10 стрілецьких гармашів, яких він зараз підвищить до ступенів підстаршин. Йому бажалося, щоб стрілецькі гармаші внесли до його полку гарний настрій, стрілецьку дисципліну, співжиття, яке він бачив у стрілецькій батерії за часів Української Центральної Ради. На зразок вимог Сердюцького полку укладено вимоги для батерії СС і вимогу на коні. Почалося ходження з вимогами по міністерстві військових справ, генеральному штабі та постачаннях, щоб позбирати резолюції на видання гармат і військового майна для батерії. Звичайно казали прийти за тиждень, потім за кілька днів, то на другий день. Так було у кожного референта. Треба було ходити і вистоювати. Вкінці вимога на гармати, упряж і т. д. дістала всі потрібні резолюції на те, щоб артилерійський склад у Києві видав те, що було у вимозі.

Старшина, який видавав вимогу, сказав, що цю вимогу треба тепер перекласти на німецьку мову і внести до німецької командантури, і щойно на підставі дозволу німецької командантури артилерійський склад може це все видати. Значить, гетьманський уряд сам не розпоряджав військовими складами, а міг видавати військове майно тільки за згодою німців. За часів Української Центральної Ради такого не було. Українське міністерство само розпоряджало складами зброї. Цей старшина дав і добру раду, щоб цю вимогу не перекладали самі по-німецькому, тільки щоб піти до німецької командантури, а там є перекладачка, якій треба заплатити за переклад, а крім того, вона буде жадати, щоб щось додати — і все буде гаразд. В противному разі, коли подати готовий німецький переклад, то потвердження буде дуже довго тривати. Інформація була добра і зрозуміла, про що мова йде.

Сот. Дашкевич пішов до німецької командантури. Перекладачка зажадала за переклад поважну квоту. Сот. Дашкевич заплатив їй утричі стільки, скільки вона жадала, тільки просив, щоб це швидко було полагоджене. Розуміється, що гроші заплатив свої особисті, бо такий видаток не можна було затягати до книг батерійної каси. Перекладачка казала зголоситися за два дні, а вона все полагодить і вимога буде потверджена.

З вимогою на коні не потрібно було йти до німців, це полагоджувало само українське міністерство. Тут вийшла інша біда. Вимога була на більше як 100 коней, гарматних, верхових, обозних, стільки, скільки потрібно на чотиригарматну батерію. Референт, полковник, зарядив видати тільки 36 коней. Не помогли аргументи, що треба 48 коней, щоб запрягти 4 гармати і 4 набійні скрині, а крім цього треба