Артилерія Січових Стрільців у боротьбі за Золоті Київські Ворота - Роман Дашкевич
Раз до Сватової Лучки заїхав мандрівний цирк. На представлення до цирку приходили Запоріжці, Стрільці і російські добровольці які стояли на станції у Сватовій Лучці у переїзді на Дон. Добровольці поприходили до цирку з царськими офіцерськими пагонами і з царськими відзнаками. В цирку Запоріжці і гармаші почали жадати від російських добровольців, щоб скидали царські пагони. Хтось іздер добровольцеві царські пагони. Почалася метушня в цирку. Офіцери добровольців почали стріляти з револьверів. Настала паніка. Публіка почала втікати. Кілька гармашів кинулося голіруч роззброювати добровольців. Серед цієї метушні гармаш Попович зі Стрийщини був смертельно ранений, а вістун Вишневський був легше ранений у ногу. Так поводилися російські добровольці в українській державі.
У серпні 1918 року батерія переїхала до Білокуракіна, коло Старобільська над річкою Айдарем. Призначений командир 4-ої батерії підполк. Еміліянів відійшов з батерії. Команду батерії обняв сот. Дашкевич. Батерія і далі вправлялася при гарматах 3-ої батерії. Усіх їздових вишколено обслуговувати гармати, кулемети, телефони, орієнтуватися по малі тощо. Гармаші читали книжки з батерійної бібліотеки, яку привезли із собою з Києва. Тепер купалися у прекрасному великому Айдарі. Дисципліна в батерії була добра, побудована не на страху перед карою, але на прив’язанні до старшин, товаришів зброї.
У серпні 1918 року уряд гет. Скоропадського переорганізував Запорізький Корпус. Корпус стягнено в одну дивізію. Заслужених у боях і при організації корпусу провідних командантів усунено або призначено на нижчі становища. Командира корпусу, отамана Натієва усунено з команди, чи може він сам по реорганізації відійшов. Полковникові Болбочанові відібрано команду дивізії і він обняв знову команду 2-го Запорізького пішого полку. У цьому полку був курінь Січових Стрільців під командою сот. Сушка. Через якийсь час відлучено 2-ий Запорізький піший полк від дивізії і перенесено на Чернігівщину.
Приїхав призначений гет. Скоропадським новий начальник дивізії ген. Бочковський із кількома новими старшинами. Ген. Бочковський і ті нові старшини не мали нічого спільного із Запоріжцями. Ніколи не служили у Запоріжцях, як загалом до цього часу не брали участи в обороні української державности.
Новий начальник дивізії зарядив перегляд запорізьких полків.
Легко-гарматний полк уставлено без гармат у степу за Білокуракіном. Начальник дивізії питав гармашів про жалоби. Гармаші трьох перших батерій жалувалися, що однострої подерті, не мають у що вбратися, що не дістають жалування-плати. Гармаші 4-ої батерії, тобто Січові Стрільці, жалувалися, що не мають гармат. На ці жалоби новий начальник дивізії ген. Бочковськиб заявив, що з Києва їде військовий суд. Здається, цей суд приїхав був, але правдоподібно не мав чого урядувати, бо проступників не було. Потім, під час повстання проти гет. Скоропадського, Запоріжці усунули цього начальника дивізії. Дивізію поширили знову до корпусу, над яким команду обняв от. Болбочан.
З причини цих нових заряджень у корпусі постало невдоволення, передусім у 3-му Гайдамацькому полку, яким командував от. Волох і у кінному полку ім. Кошового Гордієнка, яким командував от. Петрів. Деякі приготовляли повстання проти гет. Скоропадського. Зверталися у тій справі і до старшин, підстаршин 4-ої стрілецької батерії. Стрілецькі старшини відраджували робити повстання, бо це у тому часі була безнадійна справа, а тільки знищила б формацію Запоріжців. Штаб дивізії довідався, на що заноситься. Скінчилося це тим, що в розташування Запоріжців увійшла німецька дивізія. Заарештовано тоді кількох запоріжців, а багато, передусім з кінного полку Гордієнківців, покинуло дивізію. Приготування до повстання затихли.
Полк. Коновалець, який перебував у Києві, держав зв’язок зі Стрільцями, які були у Запоріжців. Час від часу присилав старшин СС з інформаціями. При кінці серпня полк. Коновалець повідомив, що за згодою Українського Національного Союзу (була це політична організація усіх українських демократичних політичних партій під проводом Володимира Винниченка), провадив переговори з гет. Скоропадським і що гетьман годиться но нову збірку Січових Стрільців. Організація Окремого Загону СС, бо так тепер мала називатися військова частина СС, мала бути переведена у Білій Церкві, або в іншому малому місті. Одного дня, з початком вересня, приїхав до сот. Дашкевича телефоніст зі штабу дивізії і повідомив, що до штабу дивізії прийшла для нього з пошти таємнича телеграма: „Усі до Білої Церкви — Коновалець”.
Телефоніст повідомив, що з причини цієї телеграми є рух у штабі, бо підозрівають чи це не є знак на якесь повстання. Далі попередив, що сот. Дашкевича покличуть до штабу дивізії, а може й арештують. Оцей гарний вчинок телефоніста вказує найкраще, яке відношення загалу Запоріжців було до нового начальника дивізії та інших старшин, які з ним приїхали з Києва. Запоріжці прийняли Січових Стрільців, які по обеззброєнні приїхали до Запорізького Корпусу, за своїх — хоч і звали Січових Стрільців і далі Січовими Стрільцями, подібно як звали Гайдамаків — Гай дамаками, козаків кінного полку ім. Кошового Гордієнка називали — Гордієнківцями, але це все були Запоріжці. У старшин, козаків цих полків виробилася солідарність, бо всі ті частини, Запорізькі полки, Гайдамаки, Січові Стрільці мали за собою спільні бої проти москалів-большевиків, в обороні Української Народної Республіки, ген. Бочковського і старшин, які приїхали з ним — не уважали за своїх, за Запоріжців, а за присланих гетьманом, за накинених. Тому то телефоніст уважав за свій обов’язок повідомити сотника Січових Стрільців про небезпеку, яка йому грозить від гетьманського начальника дивізії.
Дійсно, через штаб гарматнього полку прийшов наказ, щоб сот. Дашкевич зараз приїхав до штабу дивізії.
У штабі дивізії начальник штабу подав сот. Дашкевичеві телеграму і спитав, що має значити ця телеграма. Сот. Дашкевич вияснив, що гетьман згодився на нову організацію Січових Стрільців у Білій Церкві і гармаші СС мають переїхати до Білої Церкви. З цим виясненням начальник штабу пішов до начальника дивізії. За якийсь час начальник дивізії покликав сот. Дашкевича і ще раз спитав, що має означати ця телеграма. Сот. Дашкевич вияснив ще раз цілу справу. Начальник дивізії сказав, що він не має ніякого зарядження в цій справі, але він вірить сот. Дашкевичеві, що воно дійсно так є і що він згідний відпускати кожного дня по 10 гармашів до Білої Церкви та дасть таке зарядження. Здається, ген. Бочковський дав таку згоду, бо був радий, що Січові Стрільці заберуться з дивізії.
На другий день виїхало перших 10 гармашів до Білої Церкви. По кількох днях начальник дивізії зарядив, щоб висилали по 20
