Королева пустелі - Джорджіна Говелл

Як вона вже пізніше написала, Ґертруда «...скористалася емоційною атмосферою, яку він зі своїм гострим сприйняттям довколишнього середовища одразу ж відчув. Я розігрувала свою останню карту й прямо йому про це сказала. Почала я з того, що запитала, чи вірить він у мою особисту щирість і відданість йому. Він відповів, що ніколи навіть не сумнівався... Я сказала, що в такому разі можу говорити з ним цілком відверто і що я дуже пригнічена. Я створила у своїй голові розкішну й благодатну картинку омріяної реальності, якої дотримувалася весь цей час, а тепер дивлюся, як цю картинку рвуть прямо на моїх очах. Я не хочу спостерігати за тим, як остання велична риса цієї нації буде стерта, я краще піду; незважаючи на мою любов до арабського народу і моє почуття відповідальності за його майбутнє; я не зможу дивитися, як випаровується моя мрія... Я вірила, що ним керують лише найблагородніші принципи, а тепер бачу, що він став жертвою якихось злісних чуток... Я не маю наміру чекати, поки негідники, яким він тепер довіряє, очорнять мене в його очах.

На цю тему у нас з ним виникли жахливі дебати, під час яких він час від часу цілував мене в руку, і це дуже сильно спантеличувало!... Я ще досі залишаюся souslecoup[49] від тієї нашої бесіди. Фейсал — один з наймиліших людей на світі, однак йому дуже сильно бракує сили характеру... Сьогодні ввечері я змогла переконати його, що моє єдине бажання — служити йому; завтра його переповнюватимуть сумніви».

За кілька днів Ґертруда дізналася, що король змінив своє рішення стосовно одного з питань, яке вони з ним обговорювали. Їй було прикро, що вона засумнівалася у непостійній вірності Фейсала. Попереду на них чекало ще більше непорозумінь, але, як і Корнвалліс, Ґертруда не могла противитися Фейсалу; вона ніколи його не зреклася б. Король зачаклував їй обох. Він постійно вимагав її компанії, спокійно вислуховував її заперечення, цілував руку — і залишався непохитним. Ґертруда написала:

«Сефват-паша [підстаркуватий учитель короля] благав мене, щоб я приходила до палацу так часто, як тільки можу, оскільки всім очевидно, що я — єдина людина, яка по-справжньому любить короля і кого любить він. Як на мене, це дещо несправедливо щодо містера Корнвалліса, який присвятив Фейсалові всю свою кар’єру... однак Севфат наполягає, що я — зовсім інше, і, можливо, король таки дійсно довше тримає мене за руку, хоча містера Корнвалліса він частіше обіймає — ми обмінялися з ним своїми спостереженнями.

Від Фейсала неможливо чогось домогтися, поки він не відчує з вашого боку повної відданості. Відданість у нього вже є».

Уперше в житті Ґертруда зустріла споріднену душу.

Британці неодноразово йшли на поступки стосовно умов свого договору; однак незмінною залишалася одна заковика — мандат. Ґертруда підсумувала:

«Ситуація з угодою не змінилася. Сер Персі надіслав до Англії неймовірну телеграму, в якій наполегливо радив містеру Черчиллю поступитися».

Та Черчилль відмовився йти на компроміс. Він вимагав, щоб Кокс з Фейсалом приїхали до Лондона, де, як вони дізналися, Черчилль висунув би їм ультиматум. «Моє серце не знаходить собі місця», — написала Ґертруда.

Ситуація опинилася на грані краху. Фейсал відмовився б підписувати мандат, а це, як розуміла Ґертруда, призвело б до припинення існування Іраку. Кокс зі свого боку, спираючись на той факт, що скоро він все одно збирався йти у відставку, вирішив скористатися власним авторитетом. Він відповів Черчиллю, що їхній приїзд до Лондона не принесе ніякої користі, і запропонував опублікувати іракський договір у такому варіанті, в якому його затвердив король, додаючи примітку, що питання мандату — єдина розбіжність. Таким чином король зміг би продемонструвати своєму народові, що, як міг, відстояв найкращі умови угоди. «От тільки, чи прийме наш уряд цю пропозицію? — вагалася Ґертруда. — Ось, що ми хотіли знати, адже якби всі пішли полювати на куріпок, ми не змогли б отримати відповіді на жодну з телеграм».

Надворі стояв серпень 1922 року, перша річниця коронації, перед якою пройшов цілий тиждень вечірок і святкувань. Один день Ґертруда провела на королівській бавовняній фермі, катаючись верхи полями разом з Фейсалом і його командою, у супроводі ад’ютантів та кавалькади охоронців; а ввечері вони грали в бридж. Своєю чергою, вона організувала для короля званий обід у вигляді пікніка на затіненому березі річки Тигр: «Ми смажили відмінну рибу на шампурах над вогнищем з пальмових листків — це була найсмачніша їжа в цілому світі, — я принесла ковдри та подушки й розвісила старі багдадські ліхтарі на тамариксових кущах... під рожевуватою тишею заходу сонця. „О, я відчуваю таке умиротворення”, — сказав король».

Згодом у багдадському палаці Фейсала організували прийом, на який приїхало два автомобілі з представниками британського уряду. Ґертруда одягла кремову мереживну сукню й уперше в житті приколола на груди маленькі ордени. Волосся вона прикрасила однією тіарою, родинною реліквією Беллів, а другу повісила на шию, наче блискучий комірець. Цю другу тіару Флоренс лише нещодавно їй прислала: «Я відкрила посилку в себе в кабінеті... і з неї викотилася велетенська тіара. Я ледь не засміялася вголос — нечасто такий предмет можна побачити серед груди офісних документів. Це дуже мило з вашого боку, що ви її надіслали — я вже й забула, яка вона. Боюся, коли я її одягну, мене можуть сплутати з коронованою королевою Месопотамії».

Біля палацу вони приєдналися до процесії з трьохсот чи чотирьохсот людей, які піднімалися сходами до парадного входу. Коли англійці нарешті дісталися сходів, зсередини почулися нерозбірливі вигуки, а вслід за ними — шквал аплодисментів. Спершу Ґертруда подумала, що це так зустрічають Кокса, однак ніхто нічого не міг зрозуміти. «Щойно ми повернулися до відділку, верховний комісар сказав, щоб я негайно все з’ясувала... десь за годину мені вдалося роздобути інформацію. Це була демонстрація з боку двох екстремістських політичних партій».

Дисиденти об’єднували свої сили, а оскільки Фейсал відмовлявся застосовувати проти них будь-які заходи, допоки не буде досягнуто анулювання мандату, кабінет міністрів заявив про свою відставку. В управлінні залишився самотній накіб, безсилий щось удіяти, водночас антимандатне повстання набирало все більшої популярності. Однак у всю цю колотнечу втрутилася доля, давши Коксу можливість знайти рішення, здавалося б, безвихідної ситуації. У короля запалився апендикс.

Погоджуючись на оперативне втручання, Фейсал неочікувано повідомив, що не заперечуватиме, якщо знайдуться охочі спостерігати за операцією. Велика кількість знаті та шейхів прийняли його пропозицію, і в результаті палата спостереження була повністю набита людьми. А