Розстрільний календар - Олена Герасим'юк

гарантує свободу слова взагалі та свободу друкованого слова зокрема. Проте, як спадок від культівських часів, лишилася свобода цензури, яка пересилює свободу слова...

Український патріотизм, як запоруку національного поступу саме української нації, треба підтримувати, а не таврувати чи засуджувати. Той, хто відкидає широту принципів демократії та свободи, той відкриває шлях до тиранії».

За кілька днів суд виніс вирок. Ніна Строката була засуджена на чотири роки таборів суворого режиму, Олексій Притика — на два роки, Олекса Різників — на п’ять з половиною років.

Ніну Строкату етапували до мордовського табору ЖХ-385/3-4 в селище Барашево.

Вісім місяців вона провела у тюремній лікарні — здоров’я було нещадно підірване важкими умовами ув’язнення. Третина її терміну пройшла у внутрішній табірній в’язниці, куди жінку кидали за її непокору.

Після звільнення дисидентці заборонили повертатись в Україну. Вона мешкала у Калузькій області та перебувала під адміністративним наглядом.

У 1976 році, через 10 років після останнього побачення, їй нарешті дозволили на один день побачитись з чоловіком: «Дали 3 години. От за тих 3 години купа людей змагалася зі мною разом від початку серпня, а він сам тримав голодівку 34 доби».

Джерела

«Ви сиділи, Ніно, на престолі...» // Український самвидав. — 2006. — № 3 (18).

Десятеро сміливих. Всі члени-засновники Української Гельсінської групи // Історична правда: [Інтернет-ресурс]. Режим доступу: https://goo.gl/xOK8Gc

Зайцев Юрій. Строката-Караванська Ніна Антонівна // Ди­сидентський рух в Україні: Віртуальний музей. — 2011. — 29 серпня. Режим доступу:https://goo.gl/HOUGl9

Рапп Ірина. Строката (Строкатова)-Караванська Ніна Антонівна // Дисидентський рух в Україні: Віртуальний музей. — 2005. — 20 квітня. Режим доступу:https://goo.gl/XIx8A9

8 грудня 1934 року заарештований драматург Микола Куліш

Хоч ярмо й червоним стане, а ярмом не перестане!

З драми «Патетична соната»

Арешт Миколи Куліша, що відбувся у рамках так званого «кіровського набору», співпав із кількома особистими трагедіями драматурга.

Незадовго до арешту Миколу Куліша виключили зі Спілки письменників УРСР через заглиблення у національну тему. На початку 1930-х років письменник мандрував Херсонщиною та спостерігав жахливу картину Голодомору та репресій, і це не мог­ло не відбитись у його творах.

Критика, що звучала з вуст тодішнього голови Спілки Івана Кулика (до речі, репресованого у 1937 році), мала більш політичний характер, аніж літературознавчий. Він називав п’єси Куліша «відверто націоналістичними», згадував у негативному ключі Леся Курбаса та театр «Березіль», який активно ставив твори Куліша на сцені.

До того ж 1 грудня 1934 року в Харкові помер письменник Іван Дніпровський (Шевченко) — близький приятель Куліша, з яким драматург ділився творчими планами і особистими переживаннями, а також проговорював побачене під час мандрівки Півднем України.

Не оговтавшись від втрати товариша, Микола Куліш потрапив за ґрати. Нашвидкоруч зібрану папку обвинувачення долучили до «Справи боротьбістів», за якою проходили митці Григорій Епік, Євген Плужник, Валер’ян Підмогильний та інші. Усім інкримінували стандартні для «кіровського набору» обвинувачення: державна зрада, зв’язки з терористичними угрупованнями, націоналізм. Щоправда, слідчі виокремили справу Куліша з-поміж інших, дописавши йому участь в ОУН.

Закритий процес над арештантами тривав з 27 по 28 березня 1935 року. Виїзна сесія Військової колегії Верховного Суду СРСР відправила Миколу Куліша відбувати десятирічний термін на сумнозвісні Соловки.

Згадок про перебування Куліша в ув’язненні мало, історики пояснюють це тим, що його тримали як «особливо небезпечного політичного злочинця» в спецізоляторі, його контакти з іншими в’язнями були мінімальними.

Микола Куліш загинув 3 листопада 1937 року в урочищі Сандармох. Багато років дата смерті драматурга була сфальсифікованою.

4 серпня 1956 року Військова колегія Верховного Суду СРСР реабілітувала Миколу Куліша посмертно за відсутністю складу злочину.

Джерела

Голобородько Ярослав. «Просвіта» в житті і духовній спадщині Миколи Куліша. Режим доступу: https://goo.gl/5lGwnQ

З порога смерті: письменники України — жертви сталінських репресій. — Вип. І / Упоряд. О. Мусієнко. — К.: Рад. письменник, 1991. Режим доступу: https://goo.gl/Kr072G

Кузякіна Наталя. Микола Куліш // Кіно-Театр. — 2003. — № 6. Режим доступу: https://goo.gl/OJUVHA

Куліш Микола Гурович (1892—1937): [Біографія і твори] // 1576: Бібліотека українського світу: [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://goo.gl/WYdphC

Стех Марко Роберт. «Очима культури» №33: Микола Куліш і джерела драматизму. Режим доступу: https://goo.gl/ajL86E

Танюк Лесь. Винен... бо Куліш // Радіо Свобода. — 2012. — 21 лютого. Режим доступу: https://goo.gl/tji3uu

8 грудня 1937 року розстріляний письменник Василь Вражливий

Василь Вражливий потрапив на «кіровський потік» у 1934 році. Вже 25 грудня його заарештували за участь у міфічній «контрреволюційної організації».

«Я не був ні в яких партіях, був просто націоналістом. Я вихованець Хвильового, знаходився під його впливом і вже у 1927—28 роках це визначило мій наступний політичний шлях...» — повторював він на допитах, але це жодним чином не могло вплинути на слідство. Одночасно із ним у «Справі боротьбістів» проходили Григорій Епік, Микола Куліш, Григорій Майфет, Валер’ян Підмогильний, Євген Плужник, Валер’ян Поліщук, Олександр Ковінька та інші.

Наступного року Виїзна сесія Військової колегії Верховного Суду СРСР розглянула сфабриковану справу 16-ти «есерів-боротьбистів», які «мали за мету відторгнення України від Радянського Союзу і перетворення її в колонію німецького та польського фашизму. Організація ставила своїм безпосереднім завданням вбивство керівників радянської влади та комуністичної партії, створивши для безпосереднього виконання терористичних актів кілька терористичних груп у Києві, Харкові та Полтаві». Василя Вражливого засудили до 10 років позбавлення волі, які він відбував у Соловецькому таборі.

Іван Сенченко у «Нотатках про літературне життя 20—40-х років» писав, що Вражливого заарештували невипадково: «Тут і ламати голову довго не доводилося. Бо, бачте, Василь Вражливий організував на своїй квартирі явочний пункт для шпигунів і диверсантів. І чудового письменника, свіжу, благородну, творчу людину було знищено».

У 1937 році Особливою трійкою Управління НКВС СРСР Ленінградської області засуджений