Розстрільний календар - Олена Герасим'юк

Коли Косіор помилиться, ми скажемо: ти помилився. Коли великий, мудрий Сталін помилиться, ми, демократія, скажемо: ти помилився...»

Слідство намагалось звинуватити Бузька у причетності до «націоналістичної організації» через його «антисталінський випад». Письменник заперечував «факти» слідства.

1 листопада 1937 року «трійка» засудила Дмитра Бузька до розстрілу. Вирок був виконаний 14 листопада 1937 року.

Тридцять років згідно з офіційними документами датою смерті письменника вважалось 18 квітня 1943 року, а причиною — крупозне запалення легень.

Джерела

З порога смерті: письменники України — жертви сталінських репресій. — Вип. І / Упоряд. О. Мусієнко. — К.: Рад. письменник, 1991. Режим доступу: https://goo.gl/nUku5h

Бузько Дмитро (1891—1937): [Біографія і твори] // 1576: Бібліотека українського світу: [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://goo.gl/m3Nii3

20-ті LIVE з Яриною Цимбал. Режим доступу: https://goo.gl/ QpW1eg

15 листопада 1967 року правозахисник В’ячеслав Чорновіл засуджений до трьох років виправно-трудової колонії

Відомого на той момент громадського активіста та захисника прав в’язнів В’ячеслава Чорновола звинуватили у тому, що нібито за його участі був створений і переданий за кордон документ, що розкривав незаконний характер судових процесів 1965—1966 років.

Чорновола ув’язнили за статтею 187-1: «поширювання завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад». На суді були присутні Алла Горська, Іван та Надія Світличні, Іван Драч.

Улітку наступного року у таборі В’ячеслав Чорновіл голодував 48 днів, щоб повернути вилучені рукописи. Звільнений за амністією у лютому 1969 року.

Джерела

Бажан Олег. В’ячеслав Чорновіл — провісник духовної свободи. Режим доступу: https://goo.gl/EdU7NG

Відкритий лист громадян України до Л. І. Брежнєва, О. М. Коси­гіна і М.В.Підгорного з протестом проти репресій, що відбулися у середині 60-х pp. (1968 p., квітень). Режим доступу: https://goo.gl/AQ2Y9N

Побережець Ганна, Шкварець Валентин. Чорновіл В’яче­слав Максимович: життєпис-хроніка діяльності та творчості. — Миколаїв : Іліон, 2012. 17 листопада 1970 року засуджений історик Валентин Мороз69

Причиною другого арешту дисидента стали статті, написані на волі. Втім, за словами дружини Валентина Мороза, у статтях слідчі не виявили нічого антирадянського, тому до справи долучили написану ще під час першого ув’язнення працю «Репортаж із заповідника Берії».

Судові засідання були закритими, що викликало обурення громади. Свідки В’ячеслав Чорновіл, Іван Дзюба, Борис Антоненко-Давидович відмовились свідчити, остерігаючись спотворення даних. Вирок — 6 років спецтюрми, 3 роки таборів та 5 років заслання — оголосили також у закритому режимі. Це рішення викликало понад 40 масових протестів у СРСР та за кордоном — у США, Канаді, Франції... Із вимогою звільнення Валентина Мороза виступали Ірина Стасів, Ніна Строката, Олена Антонів, Юрій Шухевич та багато інших.

У Володимирській в’язниці, де Мороз відбував перший етап покарання, дисидента поранили заточеною ложкою. Два роки він пробув в одиночці, голодував, вимагаючи перевести його до табору. КДБ ухвалив рішення утримувати Мороза у в’язниці впродовж усього терміну.

Другий етап ув’язнення Мороз відбував у мордовському таборі. Його протести та виступи спричинились до створення спеціального комітету, у складі Данила Шумука, Володимира Романюка та Едуарда Кузнєцова. Комітет, що мав сприяти дружнім відносинам серед політв’язнів, засудив поведінку Валентина Мороза, зокрема за неповагу до в’язнів та розпалювання національної ворожнечі. Також члени комітету запропонували бойкотувати Мороза та не згадувати його імені у самвидаві.

Втім, протести за звільнення Мороза не вщухали. В результаті СРСР обміняв Валентина Мороза та ще чотирьох осіб на двох агентів КДБ, що шпигували в ООН і були викриті.

Валентина Мороза у США зустрічали гучно. Проте, як свідчать джерела, інтерес до особи дисидента швидко згас через його різкі заяви.

Джерела

Вахрамеєв Олександр. Волинянина Валентина Мороза США обміняли на радянських шпигунів // Вісник+К. — 2016. — 14 квітня. Режим доступу: https://goo.gl/cwyK3t

Мороз Валентин (1936 р.н.): [Біографія і твори] // 1576: Бібліотека українського світу: [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://goo.gl/iVWFQy

Рапп Ірина. Мороз Валентин Якович // Дисидентський рух в Україні: Віртуальний музей. — 2005. — 19 квітня. Режим доступу:https://goo.gl/EemK75

Рух опору в Україні 1960—1990: Енциклопедичний довідник: 2-ге вид. — К.: Смолоскип, 2012.

Справа Валентина Мороза // 1576: Бібліотека українського світу: [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://goo.gl/MAAEQF

19 листопада 1989 року у Києві на Байковому кладовищі відбулось перепоховання політв’язнів Василя Стуса, Юрія Литвина й Олекси Тихого

Тисяча людей зустрічала у аеропорті «Бориспіль» труни з тілами закатованих українців. Згідно з радянськими законами, тіла в’язнів передавали родинам лише після закінчення терміну.

Місцеві органи влади у Пермській області влаштовували серйозні перешкоди перепохованню: брехали про епідемію у Чусовському районі, не поспішали із виготовленням трун, пробили колеса машини... Включно з паперовою тяганиною, процес перепоховання тривав майже три місяці.

Після довгих бюрократичних перипетій син Василя Стуса Дмитро, режисер Станіслав Чернілевський та Василь Ґурдзан 17 листопада почали викопувати труни...

Відспівували Василя Стуса, Юрія Литвина і Олексу Тихого у Свято-Покровській церкві на Подолі (саме там у різний час відспівували Валерія Марченка та Георгія Ґонґадзе). Труни несли Володимирською вулицею повз КДБ на Байкове кладовище. У процесії взяли участь понад 100 тисяч осіб.

Джерела

Кузнецова Інна. Ми ще повернемось... До 20-річчя перепоховання Василя Стуса, Юрія Литвина та Олекси Тихого // Радіо Свобода. — 2009. — 18 листопада. Режим доступу: https://goo.gl/ sgIB4y

Мороз Міла. Хотіли нести тіла на плечах, а КДБ було проти — свідок перепоховання Стуса // Громадське радіо. — 2015. — 19 листопада. Режим доступу: https://goo.gl/nFDmFE

Нецензурний Стус: Книга у 2 частинах. — Тернопіль: Підручники і посібники, 2002. Режим доступу: https://goo.gl/HZ1jDX

Овсієнко Василь. Повернення додому. Василь Стус, Юрій Литвин, Олекса Тихий // Історична правда: [Інтернет-ресурс]. — 2013. — 18 листопада. Режим доступу: https://goo.gl/6VchDo

Овсієнко Василь. Повернення. Режим доступу: https://goo.gl/ Hu2gaf

Просвітлої дороги свічка чорна: [Кінохроніка перепоховання та спогади. 1992]. Режим доступу: https://goo.gl/euc5Do