Артилерія Січових Стрільців у боротьбі за Золоті Київські Ворота - Роман Дашкевич

Коли б було інакше, то Україна була б мала дво-або тримільйонову армію і була б оборонила свою державність.

Батерія СС жила, вправляла, їздила на польові вправи. Старшинський курс приготовляв нових старшин і під старшин. Провадилися артилерійські і загально-освітні виклади. Січові Стрільці здобували собі повагу, любов і знайомства серед українців Києва. Можна сказати, безжурно у пращ минали тоді дні.

Монахи Михайлівського манастиря і єпископ, який мешкав у манастирі, були б раді позбутися війська з манастиря, але відносини якось наладнувалися. Не було нарікань, ні жалоб на гармашів. На подвір’ї манастиря був артилерійський парк, де стояли гармати, коло гармат стояла варта. Манастир висилав ніччю монаха на варту коло церкви і манастирських забудувань. Не раз було видно, як вартовий стрілець з вартовим монахом, окутаним у рясу, скорочували собі час на милій розмові. Господар манастиря не раз звертався до батерії, щоб привезти до манастиря продукти, борошно з манастирських господарств під Києвом. Батерія давала підводи, а за це монастир в дарунку давав до батерійної кухні кілька мішків борошна на вареники.

Коло стаєнь у манастирі лежали великі купи гною, бо в стайнях стояли манастирські і большевицькі батерійні коні. Зближався Великдень. Командант батерії запропонував манастиреві, що батерія вивезе гній за місто, щоб на Великдень було чисто, привітно. Господар манастиря радо погодився на це і приобіцяв, що манастир за це напече пасок для цілої батерії. Гній вивезено, позамітано. Стало чисто всюди, гарно.

Усе виглядало б добре, та над Українською Народньою Республікою, над Січовим Стрілецтвом збиралися чорні хмари.

Поміщики, які майже всі були росіянами або русофільськими малоросами, не хотіли примиритися з утратою своїх дібр. Властителі фабрик, копалень, великі торгівці не хотіли примиритися з обмеженнями, які принесла для них революція. Вони заложили свою організацію Про-То-Фіс (Промисл, Торгівля і Фінанси) і робили все можливе, щоб за допомогою німців повалити уряд Української Народньої Республіки. Були це також росіяни і всякі інші чужинці. Так поміщики, як і члени „Про-То-Фіс”-у, старалися позискати для своїх намірів німців, тобто німецьку військову силу. Годі розписуватися про причини перевороту, бо це велика тема, яка безперечно заторкнула дуже сильно батерію СС. Німці хотіли прибрати Україну у свої руки і настановити такий уряд на Україні, який вповні виконував би їхні бажання. З урядом же УНР, який заключував мир з німцями у Бересті дня 9 лютого 1918 р. і умову про військову допомогу, не можна було так поступати. Уряд УНР уважав себе незалежним господарем на Україні і не хотів виповнювати німецьких бажань. З тієї причини приходило до непорозумінь поміж українським урядом і німецьким командуванням.

При зміні ж уряду на Україні, при перевороті, у якому помагали б німці (і тільки при допомозі німців переворот був переведений), німці могли від нового уряду вимагати для себе користей і впливів.

Як німці використали переворот гетьмана Скоропадського, нехай послужить цей маленький приклад. Військові склади у Києві були в повній розпорядимості Українського Міністерства Військових Справ. Німці не могли із цих складів нічого дістати, а коли щось хотіли дістати, то мусіли про це просити українське міністерство.

При перевороті гет. Скоропадського, німці у складах поставили своїх вартових, а до складів прислали своїх завідуючих. Уряд гет. Скоропадського не міг спротивитися такому поступуванню німців, бо й сам Скоропадський завдячував свою владу німцям. Зі складів брали німці по перевороті все, що тільки хотіли, а уряд гет. Скоропадського мусів просити німців, щоб ті дозволили щось зі складів узяти. Німці розпоряджали зброєю у складах і видавали зброю кому хотіли. Видавали московським добровольчим дружинам. Це маленький приклад з військовими складами. Подібно німці наклали свою руку на багато інших речей і ділянок державного життя України.

Німці приготовляли переворот, щоб поставити на Україні такий уряд, який буде виконувати їх бажання. Вони стягнули до Києва багато війська. Одної ночі обеззброїли дивізію Синьожупанників, яка була зорганізована таки в Німеччині з українців, полонених російської армії. Німецьке командування, не питаючи українського уряду, видало зарядження, що поміщики можуть засівати свої поля, які не були засіяні селянами. Це значило, що поміщики можуть вертатися до своїх маєтків. Вкінці відділ німецького війська увійшов на засідання українського парляменту, Української Центральної Ради, і там арештував двох міністрів. Партія Хліборобів і Про-То-Фіс-у скликали з’їзд, щоб зробити переворот і усунути дотеперішній уряд УНР. Український уряд заборонив цей з'їзд, а німці дозволили і дали військову охорону з’їздові.

Це все вказувало, що німці не думають придержуватися умов заключеного 9 лютого 1918 р. мирового договору, а вмішуються у внутрішні справи України. З’їзд хліборобів і Про-То-Фіс зібрались, під охороною німецького війська, до будинку цирку у Києві і проголосили генерала Скоропадського гетьманом України. По тім проголошенні в цирку, учасники з’їзду разом з гет. Скоропадським пішли на Софійський майдан, щоб публічно проголосити ген. Скоропадського гетьманом. Було це 28 квітня 1918 року. Стрільці держалися своїх казарм. Команда полку СС зарядила поготівля.

Михайлівський манастир перемінено у твердиню. В обох брамах поставлено гармати. Батерійні їздці осідлали коні. Усі були при зброї, у поготівлі.

По полудні на Софійську площу, до якої прилягав Михайлівський манастир, почали приходити люди із цирку. Сот. Дашкевич повідомив про це команду полку. Начальник штабу полк. Мельник питав, чи батерія може розігнати людей, які збираються під пам’ятником Б. Хмельницького. Сот. Дашкевич відповів, що може: гармата вистрілить кілька сліпих набоїв, а їздці розженуть. Полк. Мельник зарядив, щоб чекати, а вислати розвідачів, щоб розвідали, що під пам’ятником діється. Гармаші розвідали, що мають помазувати ген. Скоропадського на гетьмана. Сот. Дашкевич повідомив про це штаб полку, але ніякого наказу не дістав. Команда полку СС не могла на власну руку рішитися, що робити. Це був полк, чекав також на накази, а тих наказів не було, бо не було кому ті накази давати.

Із церкви Михайлівського манастиря монахи винесли хоругви. Вийшли священики і єпископ у ризах. Один зі священиків підійшов до сот. Дашкевича і запитав, чи дозволить вийти процесії і священикам із манастиря. Сот. Дашкевич відповів, що є