Артилерія Січових Стрільців у боротьбі за Золоті Київські Ворота - Роман Дашкевич

У Сарнах гармаші довідалися, що недалеко від міста є артилерійський склад з усяким артилерійським добром. Не знати було, в чиїх руках той склад був і чи управа складу схоче видати те, що було батерії потрібне. Тому до складу вибралися — Дашкевич, Курах, Олеськів і кількох гармашів — всі узброєні. Завідуючий складом погодився видати все, що гармаші виберуть. Там вибрано артелерійський запряг на цілу батерію, щоправда старий. Вибрано багато сідел на коні, телефонічних апаратів та інших потрібних речей. Усе це списано і видано завідуючому складом посвідчення, що 1-ша батерія СС ці речі дістала. Це все привезено на станцію в Сарнах. Запряг, сідла, дібрано на коні. Дві розвідчі патрулі дістали телефонічні апарати і потрібні звої телефонічного дроту. Тепер вже можна було таки в порядку запрягти коні до гармат, надійних скринь та осідлати коні. Подорозі вдалося роздобути ще 26 військових коней. Це відбувалося різно. Напр., гармаші знайшли два гарні військові коні, якими послуговувались два полонені українці із Закарпаття — Кілійчук Іван і Дмитро. Обидва брати погодилися з кіньми перейти до батерії. Батерія дістала двох нових, добрих гармашів, які змінили семінаристів від коней, і ще два гарні коні. У Сарнах були військові магазини з харчами. Із цих магазинів батерія дістала багато консерв, так що врешті була забезпечена харчами на довгий час. Кухня варила добре і багато. Господарська частина батерії працювала добре.

Український уряд чекав у Сарнах на повідомлення з Берестя, де 9 лютого 1918 року заключила Україна мир з Німеччиною, Австрією, Туреччиною і Болгарією. Уряд сподівався, що прийде до умови про військову допомогу для України від Німеччини і Австрії.

Застави з гарматами забезпечували доступ до Сарн.

На шляху у напрямі на Ковель-Маневичі якийсь ешельон із салдатами з фронту хотів пробиратися на схід, та натрапив на стрілецьку заставу. Застава отворила вогонь з гармат. Поїзд почав утікати назад в сторону станції Маневичі. За ним у погоню пустилася гармата під командою О. Пилькевича. Гармата у вагоні в’їхала на станцію Маневичі. На станції було вже німецьке військо, яке привітало гармату Пилькевича, як перших українських вояків. Так українське військо стрінулося з німецьким військом, яке згідно з умовою у Берестю, ішло на Україну.

О. Пилькевич вернувся з гарматою назад на станцію Сарни і повідомив, що у Маневичах стрінув німецьке військо. На другий день німецькі ешельони прибули на станцію Сарни і нав’язали зв’язок з українським командуванням і українським урядом.

Застави, висунені на захід, стягнено.

Почався тепер наступ на схід — на Київ. Українські війська, як ті, що були у Сарнах, так і Запоріжці, наступали проти большевиків спереду, а за ними посувалися німецькі війська.

За цей час совєтські війська зайняли залізничну лінію на схід Сарн, з Олевськом і Коростенем. Довелося знову відбивати утрачені станції. Гармати переставлено з обстрілом на схід. Пробойові ешельони, з гарматами спереду, рушили із Сарн на схід.

На станції Бородянка українська команда дістала відомості, що на півдні від залізничного шляху Сарни-Коростень посуваються на схід якісь війська. Команда СС дала наказ, щоб батерія вислала відділ гармашів-верхівців, щоб розвідати, що то за війська ідуть на схід. Хоч команда СС і хотіла організувати кінноту, але це ішло тяжко, було тільки кілька їздців. Вивантажено верхові коні і кілька коней від гармат. Відділ верхівців, у силі біля 30 шабель, вирушив під командою М. Кураха на розвідку. Коло містечка Макарова гармаші наткнулися на частини чесько-словацького легіону, які поспішно відступали перед німцями на схід. Чехи повідомили, що не мають ніяких ворожих намірів супроти українського війська, а відступають на схід, щоб не стрінутися з німецькими військами. Розвідка гармашів мирно розійшлася з чехами.

Станції Тетерів, Бородянку взято легко. Коростень здобуто боєм, у якому наші гармати обстріляли станцію. Станцію Бучу взято по залізничному шляху. Це була остання станція, яку здобуто у своєрідній тоді війні по залізничному шляху.

Перед місяцем на станції Буча демобілізувалася артилерійська бриґада, яка покинула фронт і пустилася їхати на схід. Більшість старшин цієї бриґади подалися у поблизьке село, де перебували під час цілої воєнної завірюхи.

У батерії СС було мало старшин, тож Дашкевич поїхав верхи з двома гармашами і підводою до цього села, попробувати, чи хтось зі старшин не схоче вступити до батерії СС.

У селі було багато старшин. Дашкевич відшукав командира гарматньої бриґади і представив йому справу. Був це генерал, який обіцяв зараз скликати старшин і спитає, чи хтось із них схоче вступити на службу до української батерії.

До школи зійшлося біля 40 старшин. Генерал пояснив, чому скликав старшин. Дашкевич вияснив справу та спитав, чи хтось не зголоситься до батерії на старшинські посади.

Старшини випитували, як маються справи на фронті проти Совєтів, чи це правда, що ідуть німецькі війська. Розпитували, які відносини є в українському війську, але ніхто не хотів вступити до батерії. Дашкевич попрощався з генералом і старшинами та вийшов із залі. На подвір’ї приступив до Дашкевича один старшина. Заговорив по-українськи. Представився — поручник Коморовський із Києва і заявив, що голоситься до служби в батерії. Добре і це. Старшини не носили тоді вже старшинських відзнак, були без відзнак. У залі говорили всі по-російськи, на питання Дашкевич відповідав по-українськи. Пор. Коморовський приніс свої речі. Один з гармашів відступив йому свого верхового коня, а сам сів на підводу. Так прибули на станцію Буча. Пор. Коморовський був призначений старшим старшиною у батерії.

Так із біля 40 артилерійських старшин зголосився до української батерії тільки один. Зовсім певно, більшість із них були українці. Не мали відваги вступити до українського війська, хоча і хотіли, бо не знали, що зробити із собою, на що зважитися. За цю свою нерішучість старшини царської армії платили своїм життям, бо тисячами розстрілювали їх збольшевичені солдати за намовою комуністичних аґентів. Та мимо цього, ті старшини-українці, не