Сповідь афериста Фелікса Круля - Томас Манн

Ви зрозумієте, милі мамо й тату, що для мене, при моїх роялістських переконаннях й ентузіастичному прагненні (про яке ви, можливо, й не підозрювали) схилитися перед леґітимним монархом, пропозиція нашого посла мала чималу притягальну силу. Цьому проектові перешкоджала тільки та прикра обставина, що для одержання аудієнції потрібно було час від чотирьох до п'яти днів, тобто більше, ніж залишалося до відплиття «Кап Аркони». Що я мав робити? Бажання постати перед королем у поєднанні з напучуваннями мого вченого ментора Кукука не обмежуватися пробіжним оглядом такого міста як Лісабон в останню хвилину змусило мене зважитися пропустити цей пароплав, аби від’їхати на наступному. Я вирушив до пароплавного аґентства й там довідався, що на наступний пароплав цієї ж лінії — «Амфітрит», який мав відпливти з Лісабона тижнів через два, майже всі каюти вже розібрано й що, окрім того, комфортабельністю він сильно поступається перед пароплавом «Кап Аркона», так що пливти на ньому мені ніби й не личить. Тамтешній клерк порадив дочекатися повернення «Кап Аркони», що відбудеться тижнів за шість чи сім, коли рахувати від п'ятнадцятого цього місяця й зарезервувати каюту на наступний рейс, тобто зупинитися в Лісабоні до кінця вересня або навіть до перших чисел жовтня.

Ви мене знаєте, дорогі батьки. Я не схильний довго вагатись, тож, погодившись із пропозицією клерка, я віддав необхідні розпорядження й, певна річ, негайно відіслав люб’язну телеграму вашим друзям Меєр-Новаро з повідомленням про затримку й проханням не чекати мене раніше жовтня. Таким чином, у моєму розпорядженні залишився строк навіть триваліший, ніж той, якого я бажав для перебування в Лісабоні. Але нехай вже буде так! У готелі я, правду кажучи, влаштований цілком стерпно, а повчальних розваг мені тут не бракуватиме до самого від'їзду. Отже, маю надію, що ви схвалите мій вчинок.

У іншому випадку я втратив би душевний спокій. Але гадаю, що ви навздогін охоче дасте мені свою згоду, тим більше коли почуєте, як вдало для мене пройшла аудієнція у його величности, що тепер вже відбулася. Пан де Гюйон завчасно сповістив мене про аудієнцію, милостиво надану мені його величністю, й у власному екіпажі заїхав за мною, щоб відвезти мене до палацу, де зовнішня і внутрішня варта завдяки його акредитації при дворі й парадному дипломатичному мундирові не тільки не зупинила нас, а врочисто віддала честь. Широкими сходами з двома каріатидами, що в напружено-красивих позах стоять біля їх підніжжя, ми підіймаємося до анфілади приймальних зал, що ведуть до королівської зали аудієнцій; приймальні оздоблені переважно червоним шовком, умебльовані в історичному стилі та заставлені бюстами колишніх королів, картинами та сяючими кришталевими люстрами. От так повільно проходимо ми цими покоями з одного в інший, і вже у другому нас зупиняє черговий функціонер гофмаршальскої частини й запрошує зачекати. Коли б не розкіш, що панувала навколо, то все це скидалося б на прийом у знаменитого лікаря, що ніяк не може точно дотриматись домовленого часу, оскільки пацієнти, затримуючись у нього в кабінеті, затримують тих, що йдуть слідом за ними. У цих покоях було повно сановників, вітчизняних та іноземних, у мундирах і в фраках; вони стояли невеликими групами й тихо перемовлялися між собою або ж нудьгували, розташувавшись на диванах уздовж стін. Яких я тільки тут не надивився плюмажів, орденів, золотого шиття. У кожній наступній залі посол, обмінявшись чемним привітанням з тим чи тим із знайомих йому дипломатів, поспішав мене відрекомендувати, й оскільки я щоразу наново переконувався у своєму вмінні підтримати світську розмову (що мені було приємно), то час очікування, щонайменше хвилин сорок, промайнув дуже швидко.

Нарешті флігель-ад'ютант, з шарфом через плече й зі списком у руці, попросив нас стати біля дверей, що ведуть до кабінету його величности й охороняються лакеями в напудрених перуках. Звідти назустріч нам вийшов літній пан в мундирі генерала королівської гвардії, мабуть з'явився, аби подякувати королеві за якусь милість. Ад'ютант увійшов до кабінету, щоб доповісти про нас, і лакеї майже одразу розчинили золочені стулки дверей.

Король, якому навряд чи за тридцять, уже лисуватий і на вигляд дещо огрядний. В мундирі оливкового кольору, з червоними вилогами й одним тільки орденом на грудях, зіркою — у центрі якої орел тримає в пазурах державу й скіпетр, він стояв біля свого письмового столу. Його обличчя розпашіло від невпинних розмов. Брови у нього чорні, як смола, але кущуваті вуса, що на кінцях гостро закручені догори, вже злегка починають сивіти. На наш низький уклін він відповів завчено милостивим жестом і потім кинув на пана де Гюйона погляд, в який йому вдалося вкласти чимало хвалебної довірливости.

- Мій милий ambassadeur,[189] радий, радий, як завжди…

То ви теж у місті?

Знаю, знаю… Ce nouveau traite de commerce… Mais зa s'arrangera sans aucune difficulte, grace а votre habilite bien connue…[190] Отже, наша мила мадам де Гюйон… почувається пречудово. Як це приємно чути! Дуже, дуже приємно!… Що за юного Адоніса ви привели до мене?

Звичайно, дорогі мої батьки, ви розумієте, що це був не більш як жартівливий вияв куртуазности, яка ні до чого не зобов'язує. Щоправда, фрак дуже пасує до моєї статури, принагідно мушу сказати, успадкованої від тата. Проте ви не гірш за мене знаєте, що в моїх скулах і примружених очах, які я завжди з досадою споглядав у дзеркалі, при всьому бажанні нічого міфологічного не знайдеш. На королівський жарт я відповів жестом веселої резиґнації, а король, ніби намагаючись загладити її, одразу милостиво додав, не випускаючи моєї руки зі своїх рук:

- Мій милий маркізе, вітаю вас у Лісабоні! Ваше ім'я мені добре знайоме, і я дуже радий бачити у себе юного представника аристократії країни, з якою Португалія, значною мірою завдяки старанням вашого супутника, перебуває в найкращих відносинах. Скажіть мені, — на мить він задумався, що саме я повинен йому сказати, — що привело вас до нас?

Любі мої батьки, не хочу хвалитися захоплюючою, цілком гідною досвідченого царедворця, водночас шанобливою і невимушеною бесідою, яку я провадив з монархом. Для вашого заспокоєння скажу лише, що я не був ні незґрабний, ні надто розкутий. Я розповів його величності про подарунок, отриманий мною від великодушних батьків, тобто про навколосвітню подорож, в яку я вирушив з Парижа, мого постійного місця перебування, і також сказав, що Лісабон, його незрівнянна столиця, є