Томек у країні кенгуру - Альфред Шклярський
Це була остання пригода Томека на Австралійському континенті. На третій день після повернення з гори Костюшка звіролови вирушили в напрямку найближчої залізничної станції, розташованої в містечку на межі земель Нового Південного Уельсу та Вікторії. Тут вони повантажили клітки з тваринами на потяг, що відходив до Мельбурна, до якого звідси було близько трьохсот кілометрів.
Потяг пішов через терени, вкриті бушем, повз численні вівчарські ферми, але Томека вже не цікавили краєвиди, що відкривалися з вікон вагона. Він сидів у кутку купе і з сумом думав про те, що вже закінчилися захопливі ловецькі пригоди. У Порт-Філліпі, морській пристані, розташованій за кілька кілометрів від центру міста Мельбурна, їх чекав готовий до відплиття «Алігатор». Повернувшись до Європи, Томек повинен був продовжувати в Англії навчання в школі. Для нього це означало нову розлуку з батьком і доброзичливими старшими друзями. Проте характер у Томека був веселий, тому він надто не сумував. Він знав, що самітність його триватиме недовго. Напевне, вже наступного року він вирушить у нову експедицію до Африки. Смуга, звичайно, дотримає даного слова й постарається взяти його з собою. На саму лише згадку про нові пригоди обличчя Томека проясніло, й він у найкращому настрої вийшов з вагона на вокзалі в Мельбурні.
Бентлі, Тоні, Смуга й Томек узялися вивантажувати клітки з тваринами, призначеними для обміну на птахів із зоологічного парку в Мельбурні. Вільмовський разом з іншими учасниками експедиції цим же потягом поїхав далі до Порт-Філліпа, аби якомога швидше повантажити решту тварин на корабель. Як керівник експедиції, він мусив також перевірити, чи капітан Мак-Дугал виконав усі його доручення. Передусім його турбувало розміщення тварин на «Алігаторі» та забезпечення їх достатньою кількістю корму на всю тривалу подорож морем. Лише другого дня вранці Вільмовський збирався приїхати до Мельбурна, щоб завершити формальності щодо обміну тварин у зоологічному парку.
Ще перед прибуттям до Мельбурна Бентлі наполягав, щоб звіролови погостювали в нього дома. Мисливці з ввічливості відмовилися, не бажаючи завдавати йому зайвого клопоту. Тоді Бентлі порадив їм зупинитися в зручному готелі на вулиці Бурке, де Смуга й Томек повинні були чекати прибуття Вільмовського.
Пополудні Смуга й Томек, умиті й одягнені в нові костюми, вирішили прогулятися містом. Вулиця Бурке була забудована двоповерховими будинками з глибокими галереями, що виходили на тротуари. У більшості з них містилися театри, цирки, концертні зали, ресторани та готелі. Під вечір рух на вулиці значно пожвавлювався. Саме о цій порі в Австралії влаштовували популярні кінні перегони, на які з’їжджалося башто фермерів, іноді з досить далеких околиць. У яскравому натовпі перехожих, одягнених по-міському, фермерів можна було легко «пізнати по дещо старомодному вбранні.
Томек і Смуга трохи затрималися на розі широкої вулиці, щоб помилуватися на білу будівлю Парламенту й Палац Усесвітньої виставки[84] з його величезним куполом, що домінував над усім містом, потім вони швидко проминули малолюдний о цій порі торговий район і заглибилися у вулицю Літл Бурке, заселену переважно китайцями. Яскраві вивіски з китайськими ієрогліфами на блакитних полотнищах закликали оглянути вітрини з екзотичними товарами. Подібно до того, як це було в Порт-Саїді, Томек із задоволенням затримувався біля вітрин крамниць.
Під час прогулянки містом наші друзі зайшли до кав’ярні, щоб повечеряти. Томек скористався вільним часом і написав листа Саллі Аллан, у якому розповів про екскурсію на гору Костюшка й передав їй вітання від себе та Динго. Після приємно проведеного дня мандрівники пішли до цирку, після чого повернулися до готелю.
Уранці наступного дня перед дев’ятою годиною до них приїхав Бентлі, а незабаром з’явився й Вільмовський. Він із задоволенням повідомив, що капітан Мак-Дугал якнайкраще виконав покладене на нього завдання. Усі тварини, повантажені на корабель у Порт-Огаста, були здорові. Отже, після поповнення запасів кормів можна було вирушити назад до Європи. Бентлі охоче погодився допомогти в придбанні кормів.
Групка поляків разом із Бентлі вирушила до управи Зоологічного товариства, щоб бути присутніми під час обміну тварин. По дорозі вони захоплено оглядали гарні будівлі Мельбурна, який мальовничо розкинувся на обох берегах річки Ярра. Торгівельно-промисловий центр міста був оточений широким кільцем чудових парків, за якими розкинулися передмістя, що теж потопали в буйній зелені. Серед дерев тут біліли зручні котеджі мешканців Мельбурна. Звіролови проїхали через усе місто з півдня на північ повз парк Карлтона, сквер Лінкольна й заглибилися в Королівський парк. Тут серед численних атракціонів був розташований зоологічний парк Зоологічного товариства. Директором цього парку був Бентлі. Відвідувачів пропускали у звіринець лише в певні дні тижня. Тому тварини користувалися тут досить значною свободою. Деякі з них перебували майже цілком на свободі й, очевидно, не прагнули до втечі.
Томек уперше побачив зоологічний парк, тому можна було собі уявити, з яким зацікавленням він оглядав тварин. Найбільше він зрадів слонові, якого привезли сюди на «Алігаторі» з Цейлону. Тварина ця стала справжньою окрасою парку. Слон уже, мабуть, звик до нових умов існування, а його лагідність здобула прихильність у наймолодших відвідувачів зоопарку. Томек стверджував, що слон його впізнав, тому що без будь-якої спонуки просгяг до нього хобот і легко посадив собі на спину. Вільмовський вибирав птахів, яких він хотів отримати в заміну гірських кенгуру та ведмедиків коала. Бентлі не чинив жодних перешкод і, крім того, наказав обслузі парку доставити птахів у клітках на корабель.
Із зоологічного парку звіролови попрямували до Національного музею, де могли детально ознайомитися з багатою колекцією фауни, зібраною з усього континенту. Вільмовський і Смуга провели тут кілька годин, оглядаючи надзвичайно цікаві експонати. Супроводжував їх директор, який давав їм ділові поради у зв’язку з організацією відділення австралійської фауни в зоологічному парку в Європі.
До готелю вони повернулися лише надвечір. На їхній подив карета зупинилася біля під’їзду гарного котеджу, розташованого в досить великому парку.
— Даруйте, панове, але на прохання матері я викрав вас. Ви в дворі мого дому. Я поверну вам свободу
