Таємниця двох океанів - Григорій Борисович Адамов
Павлик знову, як і раніше, легко підняв руку, помацав металеві краги на нозі і весело сказав:
— А наші скафандри просто розкіш! Легкі, зручні. А з чого ж вони зроблені? Виходить, не з сталі?
— Ні, не з сталі, а з чудового легкого надтвердого сплава, який недавно винайшли радянські металурги. Незважаючи на те, що наші скафандри зроблені з дуже тонких листів цього сплава, вони здатні витримувати величезний тиск на глибинах до десяти тисяч метрів. Цьому, правда, допомагає і дуже дотепний рухомий каркас скафандра, його, так би мовити, кістяк із того самого матеріалу. Крім того, наші молодці-хіміки придумали спосіб робити невеликі пластини з цього сплава гнучкими. Такі пластини вставили в скафандр у тих місцях, де він згинається, — на плечах, на ліктях, поясі, колінах, ступнях, пальцях рук.
– І не тільки це, Арсене Давидовичу! — з захопленням сказав Павлик. — А як ми швидко носимося під водою! Як справжні риби! Навіть швидше — як птахи! І телефон, і світло, і зброя. І навіть гарячий шоколад! — Павлик розсміявся. — Хочете поїсти? Будь ласка! Бульйон, какао. Можете водичкою запити.
— Одним словом, кожен сам собі ресторан, — посміхнувся зоолог.
— Похідний ресторан! Кафе на колесах, тобто на ногах. До чого додумались! Як же це все виходить, Арсене Давидовичу? Я ще не встиг розглянути як слід внутрішню будову скафандра… Ой, що там?
Павлик раптом зблід і притулився до зоолога. Учений швидко оглянувся.
— Де? Та це ж просто пучок водоростей. Який же ти боягуз! Не можна ж так, Павлику, голову втрачати. Раніше ніж злякатися — придивися хоч трохи… Ну, а щодо скафандра справа дуже проста, бічо. В задньому ранці, на спині — кілька маленьких акумуляторів з великим запасом електрики. Там же патрони з запасом рідкого кисню на сорок вісім годин; поглиначі вуглекислоти, вологи та інших шкідливих продуктів дихання; маленький, але потужний моторчик для гЕинта, який дає нам рух. А в передньому, нагрудному ранці — термоси з водою, з гарячим бульйоном або какао. Від термосів ідуть до рота гнучкі трубки з твердими наконечниками; поряд з термосами невелика радіотелефонна станція, з допомогою якої можна зв'язатися і говорити одночасно з кількома іншими такими самими станціями на віддалі до двохсот кілометрів. У шоломі біля вух розташовані навушники, а внизу, біля підборіддя, — мікрофон. На шоломі проти лоба водолаза — потужний електричний ліхтар, промінь якого прорізує воду на сімдесят п'ять метрів наперед. І всіма цими приладами і механізмами ти керуєш з допомогою різних кнопок, важелів і маховичків, які містяться на щитку управління в твоєму патронташі на поясі. Але все це ти повинен і без цієї лекції знати, інакше ти не міг би зараз бродити зі мною тут, під водою.
— Авжеж! Я, звичайно, вже знаю це. Я хотів лише дізнатися, як все це діє. Як, приміром, збирається в акумуляторах так багато електрики? Як діють наші бойові електричні рукавиці? Чим стріляють наші ультразвукові пістолети?
— А! Ось чого тобі треба, бічо! Це запитання серйозніші, — відповів зоолог. — Але, на жаль, їх доведеться відкласти. Бачиш, ми вже біля коралових рифів. Незабаром прийдемо до Скворешні.
Попереду, крізь скляну прозелень вод, почали виглядати, немов околиця лісу, ледве помітні обрись кущиків і маленьких дерев: низькорослих, безлистих, з самих лише стовбурів і гілок, скарлючених і вузлуватих, то товстих із здуттями, ніби кактуси, то тонких і прямих, як лозини верби.
— Зрештою, — вів далі зоолог, — цілком можливо, що Скворешня уже закінчив тут роботу і перейшов на інше місце. Треба дізнатися.
Він натиснув ледве помітний виступ на патронташі. Передня стінка відкинулася донизу і повисла на завісах, відкривши всередині патронташа ряд кнопок з випуклими цифрами на них і важельків над дужками з поділками.
На ходу зоолог зсунув одну з кнопок трохи вниз, закріпив її на новому місці і натиснув.
Зоолог прислухався і зупинився. На обличчі його зростав подив разом з занепокоєнням.
— Настройся на Скворешню, — звернувся він до Пав-лика. — Натисни кнопку номер дванадцять. Нічого не розумію… Що там робиться?
Павлик швиденько відкрив свій патронташ і настроїв радіоприймач ще на одну станцію. Під його шолом увірвався свистячий шум переривчастого дихання, змішаного з потоком хриплої лайки, криків, розмови з неймовірної мішанини українських і російських слів.
— Віддай!.. Віддай, бісова тварюко!.. А, трясця тобі… Радянського добра захотіла?.. Мене не потягнеш… Ні, брат… Не вийде!
Потім — немов дроворуб, коли рубає ліс:
— Ах-х-х! Ось тобі! Лх-х-х! Потім одчайдушний вигук:
— Тпру-у-у! Стій! Стій! Куди понесла, гадюка! Зоолог не витримав.
— Скворешня! Що сталося? — гучно, з тривогою в голосі закричав він. — 3 ким ви б'єтеся?
— Лорд! — почувся в шоломах зоолога і Павлика голос, що задихався. — Швидше до мене! А то ця тварюка… шланг розірве. Поспішайте, поспішайте!.. Ах-х-х! Ах-х-х! От живуча тварюка!..
— Ми біжимо до вас! — закричав зоолог. — Тримайтесь!
Він побіг уперед, до узлісся коралових заростей.
— За мною, Павлику! Ріж воду плечем! Плечем вперед! Не відставай! Гвинт не варто запускати, уже недалеко.
Бігти було, проте, досить важко. Вода чинила опір, м'яко пружинила. Все ж через хвилину зоолог і Павлик увірвалися в чагарник. Який не був Павлик стурбований і навіть зляканий, але на мить він застиг у німому захопленні. Те, що здалеку, з зеленої густої пітьми, здавалося схожим на голий покручений чагарник, зблизька, на світлі, виявилося казково пишним садом. Всі стовбури і гілля без листя були суцільно вкриті живими квітами, зірочками з витягнутими, як язики, пелюстками всіх фарб і найтонших відтінків — від ніжнорожевого до криваво-червоного, від прозороголубого, як димка, до емалево-синього і від жовтооранжового, як золото, до темнозеле-ного, як ізумруд. Це були корали — то маленькі, тоненькі, звивисті гілочки, що прилипли на боках скелі, то величезні колонії з мільйонів крихітних тварин — квітів, які вкрили своїми
