Таємниця двох океанів - Григорій Борисович Адамов

Він з тривогою подивився на Скворєшшо.

— Ви теж не чуєте відповіді?

Велетень захвилювався. Як завжди в такі хвилини, Скворешня негайно звертався до дикої суміші українських і російських слів, яку він називав «рідною мовою». Багато обставин взяли участь у формуванні цієї «мови» і в переконанні Скворешні в тому, що це його рідна мова: і Воронезький район, в одному з напівукраїнських, напів-обрусілих сіл якого він народився, і виховання в російській школі-десятирічці, і велика любов до російської літератури, особливо до російських поетів, яка жила в ньому разом з пристрасною любов'ю до Шевченка, Коцюбинського, і, нарешті, служба в Червоному флоті: спочатку в надводному, а потім, і до цього часу, в підводному.

— Ні, нічого не слишу, — сказав він, голосно сопучи, і з неприхованим роздратуванням додав: — Де ж ви мальчика загубили, товаришу Лорд?

— Він відстав у кораловій хащі, коли я спішив до вас, Скворешня… Павлику! Павлику! Відповідай же!.. Він мовчить… З ним щось сталося, — сказав зоолог. — Біжімо, Скворешня!

— Треба було до нього возвращаться, а не до мене бігти. Чорти б мене не схопили, коли б ще десять мінут лишку дали. Запускайте гвинт, а я сейчас за вами.

Він відкрив патронташ на поясі і натиснув одну з численних кнопок на довгому щитку управління. Почувся голос:

— Говорить старший лейтенант Богров. Що скажете, Скворешня?

Скворешня, за звичкою, випрямився, підтягся і сказав:

— Спішу доповісти: хлопчик Павлик, що знаходиться на борту корабля, направляючись разом з товаришем Лордкіпанідзе до місця роботи на пункті номер шість Коралової мілини, відстав у дорозі від товариша Лордкіпанідзе, загубився в коралових заростях і перестав відповідати на виклики. Товариш Лордкіпанідзе, який поспішав за моїм викликом до мене на допомогу в зв'язку з нападом на кабель і на мене акули, зараз знаходиться тут.

Прошу дозволу відправитися на розшуки хлопчика, а также прислати мені зміну на пункт.

— Гаразд, Скворешня, — почулася поспішна відповідь. — Негайно вирушайте на розшуки. Зміну пришлю, не чекайте на неї.

– Єсть, товаришу старший лейтенант!

Він схопие невелику лопатку, що лежала на грунті, і швидко закидав кабель піском. У цей час зоолог відкрив щиток управління на поясі і натиснув кнопку. З нижньої частини горба на спині висунувся товстий стержень, розкрився, як квітка, і перетворився на невеликий гвинт. Одночасно розгорнулися металеві краги на ногах і перетворилися на площини горизонтального і вертикального рулів. Зоолог пересунув важелець, гвинт швидко завертівся, і учений, напівлежачії і зімкнувши ноги, понісся вперед, розтинаючи шоломом воду і ступнями ніг керуючи рулями. Через хвилину, немов величезна торпеда, повз нього лронісся Скворешня. Який не був стурбований і засмучений зоолог, він не міг утриматися, щоб не вигукнути від захоплення, дивлячись на могутню постать Скворешні, яка швидко мчала вперед.

— Який чудовий винахід Крєпіна! — прошепотів він.

— Що ви сказали?

— Так, нічого… — знітився зоолог.

Йому здавалось непростимим думати зараз про щось інше, окрім Павлика.

— Швидше, Лорд! Швидше!

Зоолог порівнявся з Скворешнею. Пересунувши ще на кілька поділок важільці і збільшивши цим самим число обертів гвинта, вони вже зовсім в горизонтальному положенні понеслися ще швидше.

Налякані риби ледве встигали кидатися вбік від цих дивовижних, незвичайних для підводного світу створінь. Невелика каракатиця на мить затрималась і зараз же розплющилась об плече зоолога. Випустивши густу чорнильну хмару, розпустивши в передсмертній агонії свої десять рук, вона опустилася на дно, крутячись у вирі, який утворився позаду зоолога. Кілька довгих в'юнких угрів потоком води були притягнуті до скафандра Скворешні. Злякано крутячи гадючими головами з червонуватими оченятами, вони зсковзнули до його ніг і там були розрізані на кілька частин гострими краями рулів. Мелькнула невелика акула, кинулась було навперейми цим незвичайним створінням, але зараз же, вигнувшись дугою, шугонула вгору, до світлих вод поверхні.

Опустивши на гвинти запобіжні решітки, зоолог і Скворешня, як два важких снаряди, ввірвалися в зарості велетенських саргассових водоростей, які тяглися з дна до поверхні. Коріння водоростей, яке неглибоко проникало в грунт і служило не для живлення рослини, а тільки для її прикріплення до дна, легко відривалося під натиском скафандрів. Наповнені повітрям пухирці, що сиділи, як виноградники, на золотистих стовбурах і біля хвостиків листків, безперервно лопались, повітря з них виривалося, і вода, здавалось, кипіла по всьому шляху стрімкого бігу людей.

Закінчились водорості. За відкритою галявиною починалася коралова хаща.

— Де ж його тут шукати? — звернувся до зоолога Скворешня.

— З того боку.

Зменшивши швидкість, вони зробили кілька зигзагів по околиці коралових заростей, напружено вглядаючись у густе сплетіння яскравих, сповнених життям кущів і гілок. Павлика не було видно. Вони спустилися нижче, пронеслися над хащею, майже зачіпаючи вершечки, зриваючи зі скель ніжні квітучі коралові гілочки, пухирчасті гірлянди водоростей.

— Павлику! Павлику! Де ти?

— Відповідай, бічо! Ми тут.

Раптом Скворешня круто повернувся кругом себе, пірнув униз головою до підніжжя високої коралової колони і вигукнув:

— Ось він! Лежить! Сюди, Лорд! Сюди! Який жах! Дивіться, з ким йому довелося битися.

Приголомшений зоолог, давши гвинтові задній хід, упав на дно і кілька секунд стояв нерухомо.

— Меч-риба! — вигукнув він нарешті, кидаючись на коліна перед Павликом, що лежав на піску.

Величезна, не менше трьох метрів завдовжки, риба з струнким і могутнім тілом, з високим серповидним спинним плавцем і таким самим витончено вирізаним хвостом придавила Павлика всією своєю вагою, наполовину закривши його.

Шершава шкіра на її спині була яскраво забарвлена в дивовижну мішанину червоного і голубого кольору, але на решті тіла переважав синій колір найрізноманітніших відтінків: черево було синюватобілого кольору з красивим сріблястим блиском, плавці — сіросині, хвіст — синьо-чорний, і навіть круглі великі очі — темносині.

У неї, як і більшості риб,