Заслучанські робінзони - Олексій Макарович Савчин

Години через дві пліт був готовий. Вийшов він на славу. А через якихось півгодини були біля казарми.

— Тепер я згоден жити тут хоч ціле літо! — сказав Льошка.

— Сюди вогонь треба перенести. Навести порядок і можна чекати поки спаде вода — погодилась Маруся.

— Можна грубку змайструвати з цегли. Он скільки її валяється кругом, а глини можна набрати на краю болота. Ти ж сама мабуть відчувала, як в' язнуть у ній ноги і як тяжко вона змивається — розміркував хазяйновито Льоша.

- І комин ще не розвалився, тож не тяжко припасувати до нього огнище.

Пам'ятаючи, що дощі у нас найчастіше йдуть із заходу, друзі наглухо закрили отвори вікон, повернулися в ліс по поліетиленову клейонку і на одному з вікон закріпили її на цвяшках рам.

Нарешті все необхідне було зроблено, і куточок придбав обжитий, культурний вигляд. Наші Робінзон і П' ятниця геть забули, в якому становищі вони знаходяться, і почували себе як ніколи добре.

Під вечір сірі хмаринки все ж таки зібралися в одну і затягли все небо.

Розпочалася весіння гуркотлива злива, але тепер вона була не страшна. Вогонь весело тріскотів у грубці. Від нього у кімнатці було тепло, по домашньому затишно і приємно…

Вранці вирішили зробити лук.

— Може, якогось дурного зайця вдасться встрілити — запропонував Льошка.

— А може корову поранимо, а потім приручимо, і молоко продавати будемо? — засміялася Маруся.

Але про всяк випадок взялися за справу. Виламали підходящу горіхову палицю, кінці її обпекли над багаттям. Ножиком зробили зарубки. Льошка натягнув телячу жилу, вийшла непогана тятива, як у Звіробоя з Майна Ріда.

Виявилося, що найважче зробити правильну стрілу. Вирізати справжню стрілу з сухого міцного дерева не було можливості. Довелося взяти звичайний прут і обпалити його.

Випробовування лука було невдалим. Приготувався наш Звіробій і вистрілив.

Стріла метнулася в повітря… і впала за кілька кроків від нього. Обоє покотилися зі сміху.

— Ось так зброя! — давилася сміхом Маруся

— Ти не думай, — з удаваною серйозністю промовив Льошка. — Якщо б там сидів заєць і я в нього попав, то в нього лопнуло б серце, і в нас був би трофей…

— Жарти в сторону, — сказав він серйозно. Невже ми не зуміємо зробити справжній лук, такий, як у дикунів?.

— Цілком, — погодилася дівчина, — але для цього і дерево потрібне особливе, і знати треба, як його обробити, і вміти робити хороші стріли і, нарешті, довго тренуватися. А тепер треба спробувати яку-небудь рибину зловити.

— Чим ловити це «що-небудь' будемо?

— Може, футболкою або штанами. Зав' язати холошви, і готовий бредень.

Отож пішли вздовж болота.

— Дивись-но, здається, вода починає спадати, — зауважив Льошка.

Так воно і було. Вода трохи відсунулася від вчорашніх берегів. В різних місцях з неї видалися нові купки трави.

Йшли вони цілу годину, відшукуючи підходяще місце. Нарешті добралися до невеликої заплави. Вона врізалася в улоговинку між двома пагорбами. Улоговинка виявилася з піщаним дном. Посеред неї утворилося крихітне озерце, яке з'єднувалося з більшим озером вузькою смужкою води.

— Тут точно риба є, - сказав Льошка- і вода спокійна. А он і рибки миготять!

І він почав стягувати з себе штани.

Зав'язав холошви, вставив ліщиновий обруч і вийшов сачок, не гірше рибальського. І ось наш рибалка увійшов у воду. На перших порах нічого не виходило, бо вода не стікала і риба не могла потрапити у цю «засаду'. Прийшлося ножиком з штанів зробити решето. Почали ловити новим способом.

Раптом завзятий рибак гукнув:

- Є! Стій! Ах, вирвалася, паскуда…

— У-у, тетеря! — Розсердилася Маруся.

— Та вона маленька, — виправдовувався знатний рибак.

Але тут закричав:

- Є!витягаю, вже не втече! До берега тягну, на беpег!

… Ой, кусається!

Важко було тягнути до берега штани, наче бочку, повні води.

На березі у сачку з штанів знайшли десяток невеликих рибок, і чималу зеленкувату щуку…

Вода ще булла холодна, тож Льошка більше лізти у неї не хотів.

— Знаєш, що — звернувся до дівчини.

— Може, завтра вже цього ставка не буде. Спаде вода — і кінець. Але ми можемо перегородити протоку з нього, он у тому вузькому місці. Нехай собі вода йде, а риба все одно залишиться.

Негайно приступили до справи. Встромляли в землю все, що можна було увіткнути. Дуже скоро виросла надійна загорожа.

— Ось риба і в полоні! — Захоплювався Льошка. — Хай собі гуляє, а ми будемо брати скільки потрібно і коли потрібно.

Така перспектива підняла дух друзів: з'явилася деяка впевненість у завтрашньому дні.

Як завжди, після денних турбот, ввечері всі розмови торкалися рідного дому. Якими далекими здавалися тепер всі домашні справи! Вже не вірилося, що за один день можна було б повернутися додому.

— Може безперервно дзвонити об рельсу, запалити величезне вогнище, накласти сирого хмизу, і хай димить воно постійно. Тоді точно хтось навідається- питає ради наш Робінзон у П' ятниці.

— Тож, давай завтра з самого світанку почнемо- погодилась дівчина.

Вранці-раненько, перед великими трудами, мандрівники пішли до свого ставка. Вода в ньому помітно спала, в деяких місцях з'явилася земля. Смужка води біля загорожі стала зовсім вузькою. Але в різних місцях залишалися ще ями з глибокою водою. Хлопці помітили, як там шмигнуло щось темне. Встигли примітити, як біля берега показалася блискуча темно-бура кругла голова з білою плямою на носі.