Підняти вітрила! - Раду Тудоран

— І не треба, щоб було видно. Бо вона сліпила б очі. Лампа прихована, вона світить збоку, щоб видно було тільки шкалу.

І, втішений необізнаністю цього богобоязливого мандрівника, Ісмаїл відчинив дверцята й показав йому ліхтар. Чернець нахилився, щоб краще роздивитися, і все дивувався:

— Ти тільки глянь! Я думав, що в моряків є якась, таємниця! А воно лампа як лампа! Бачиш, сину, якщо багато мандруєш по світу, то багато чому навчишся!..

Балакаючи, чернець усе крутився біля компаса.

— То, кажеш, ця машина показує дорогу! А я думав, що ви ходите тільки по сонцю або по зірках… Але якщо вона тобі показує дорогу, особливо вночі, це означає, що тут є рука господня!

Ісмаїл чмихнув, утративши терпець.

— Рука аллаха! — хутенько кинув чернець.

— Тут магніт. І не забивай мені більше голову! — вибухнув стерновий, виведений із себе. Потім злякано миркнув на компас. — Через твої балачки я помилюсь дорогою!

І справді, поки вони балакали, стрілка повернулась на дві четверті на північ. Ісмаїл крутнув ручки, поставивши корабель на попередній курс. Щастя, що Герасім спав, а то намилив би шию.

— Ану, геть звідси! — гаркнув Ісмаїл на ченця.

Той розтав у темряві.

Мале вітрило на правому борту почало надиматися, ніби знавісніло, потягнувши рею. Герасім проснувся, спантеличено протер очі і гукнув, обернувшись до стерна:

— Ісмаїле, що ти там робиш? Не бачиш, що пішов убік?

Кок втупився очима в компас.

— Та все йти правильно! — відповів він, знову переходячи на мову гяурів.

— То що ж це за чортівня? Чому так зненацька перемінився вітер? — сказав Герасім, підходячи до стерна.

Глянувши на компас, він упевнився, що все правильно, і тільки знизав плечима:

— Дідько його знає. Між цими островами заплутується навіть вітер.

На небі почали з'являтися зорі, переморгуючись між собою й сіючи над морем бліде світло, при якому горизонт був так близько, що, здавалося, його ось-ось проткни бугшприт.

«Сперанца» йшла вперед, не дивуючись, що хвилі б'ють не в корму, а по борту, ніби намагаючись перескочити через палубу.

Мігу не пам'ятав, як він заснув і скільки спав, бо проснувся від тієї самої дивної тривоги, що переслідувала його й минулої ночі. Хтось навшпиньки тихенько вийшов з каюти, залишивши прочинені двері. Прохолодне нічне повітря ввірвалося в люк і вдарило в обличчя, прогнавши сон. Каюта була оповита темрявою. Тільки ілюмінатор виднівся вгорі світлою плямою.

Мігу перехилився і глянув униз. Наскільки він міг побачити, ченця не було. Але бесаги темніли біля койки.

Надворі було спокійно. Тихенько бурмотіло море, та вряди-годи билися хвилі об борт; удари спокійніші, значить, вітер послабшав, отже, хвилі поменшали.

Хлопця охопив неясний страх. Він тихенько скочив з ліжка, навпомацки одягнувся, потім, босий, навшпиньки вийшов у двері. Над люком гойдалося небо з блідими зірками. Було так тихо, що чулося калатання власного серця.

Обережно ступаючи по трапу, юнга піднявся на два східці, напружуючи слух. Раптом він зупинився, ледь не закричавши з ляку. Чернець принишк у люку, але витяг шию, намагаючись щось побачити за парапетом. Вітер розвівав його скуйовджену бороду, схожу на овечу вовну взимку. Пола ряси звисала так, ніби трималась на чомусь твердому.

Зорі на небі почали бліднути, отже, скоро світанок. Чернець ворухнувся, підтягнув полу, і Мігу витріщив очі: з-під неї звисали важкі піхви ятагана.

— Ієреміє! — долинув згори голос Герасіма. — Ти не бачиш нічого?

— Нічого! Тільки небо й вода.

— Де ж той маяк? — здивувався стерновий. — Ми ж мали його бачити вже з годину тому!

— Мабуть, чорти дмухнули й погасили його! — відпинав Ієремія.

Мігу закам'янів на трапі, притиснувши кулаки до рота. Голоси на палубі додали йому відваги. Якусь часину він міркував, дивлячись на ченця, потім тихенько спустився в каюту, сторожко прислухаючись, розв'язав бесаги, почав нишпорити там, і його пальці натрапили на дріт клітки… Крізь ілюмінатор проникало вранішнє світло…

— Ієреміє! — знову почувся, тепер уже по-справжньому занепокоєний, голос Герасіма. — Піди-но збуди капітана!

Цієї миті Мігу метнувся в люк, майнув по палубі, немов чорти за ним гналися, скотився по трапу в каюту капітана, не постукавши, хоч це було не в його звичці, і зупинився аж біля койки Антона Лупана.

— Пане, пане, вставайте!

— Що таке, Мігу? — спитав капітан, розплющуючи очі й спантеличено дивлячись на нього.

Юнга задихався, показуючи рукою надвір:

— Чернець… чернець — пан П'єр Ваян!

Ієремія постукав у двері капітанської каюти. Зсередини почув вибачливий голос Мігу:

— Нічого мені не привиділось! Ось паспорт: я знайшов його в бесагах!

Оскільки ніхто не відповів на стукіт, Ієремія постукав ще раз, потім відчинив двері й зайшов усередину.

— Пане, Герасім послав мене…

Але враз затнувся, бо капітан, глянувши на якусь книжечку, пополотнів, і руки затремтіли, мов у хворого.

— Так, це його паспорт!.. — прошепотів він, і стіни каюти попливли перед ним.

На першій сторінці було чітко виведено: «П'єр Ваян» і всі необхідні дані, але з фото дивився якийсь незнайомий чоловік років сорока, з довгим кістлявим обличчям, з орлиним носом, з важкими бровами над пронизливими очима. Антон Лупан блискавично згадав, що цей погляд він уже відчув на собі на пристані Галати з-за спини Акопа, трохи згодом ще раз відчув його, коли мимохідь побачив, як зблиснули очі старого торговця тютюном на базарі. Враз він усе збагнув, і його охопив розпач. Щастя, яке оповило