Балакучий згорток - Джеральд Даррелл

ЦІ слова викликали в єдинорогів обурене іржання, гримання рогами й копитами.

— Пункт четвертий: усіх жаб належить використовувати для висиджування яєць василісків, натирання підлог і сервірування столів у замку.

Жаби аж очі вирячили від жаху.

— Пункт п’ятий: усіх русалок належить використовувати як тяглову силу для перевезення суден і плотів василісків, а також — тричі на тиждень — для очищення рову довкола замку.

— Яка неповага! Яке приниження! Очищувати якийсь рів — мені, з моїм шляхетним родоводом! — розкричалася Дездемона.

— Пункт шостий: усіх горностаїв належить використовувати як няньок, кухарів, лакеїв, садівників і таке інше у Замку Василісків.

— Себто мене? Герцога Горностайського? Як василіскову няньку? — з жахом вигукнув Венслідейл. — Це мене — лакеєм у василісків?!

— Пункт сьомий: змусити Г. Г. погодитись працювати на василісків і допомагати їм заклинаннями.

— Нізащо! — скрикнув Г. Г. — Ніколи, ніколи, ніколи!

І всі привітали його оплесками та схвальними вигуками.

— Пункт восьмий: речі, які належить заохочувати: безмежне зростання чисельності василісків, оскільки вони мають керувати країною; неухильне зростання чисельності мандрагор, вовкулак та інших розумних, інтелігентних і приємних у спілкуванні членів суспільства.

Тут здійнявся такий рев гніву та люті, такий гамір і крик, нібито вдарили громи небесні. Венслідейл настільки розхвилювався, що ненароком ударив Вініфред по голові своєю палицею із золотим окуттям. Жаби розмахували піками з таким запалом, що кілька горностаїв отримали синці попід очі, а четверо найвразливіших вогняників знепритомніли. Минуло добрих п’ять хвилин, перш ніж порядок було відновлено і Саймон знову зміг узяти слово.

— Тепер, — сказав він, — ви розумієте, чому нам так важливо перемогти?

— Так! Розуміємо! — закричали всі.

— Дуже добре, — сказав Саймон. — А зараз, сподіваюся, всі ви уважно вислухаєте, як ми збираємося провести атаку і що саме кожен із вас має робити.

Кожен зацікавлено спостерігав, як Саймон встановлює посеред столу модель Замку Василісків, щоб його всім добре було видно.

— Отже, тут маємо модель замку, — Саймон взяв указку. — І як ви бачите, він має форму весільного торта з порожниною всередині та чотирма вежами. Центральна порожнина — велике внутрішнє подвір’я. Ось тут, довкола, бачимо рів, а тут — підйомний міст і замкові ворота. Всім зрозуміло?

— Так, так! — хором відгукнулися присутні.

— А тепер розглянемо детальний план штурму, — провадив Саймон. — Ліворуч і праворуч від замку будуть напоготові два підрозділи грифонів, на озброєнні в яких буде по п’ять катапульт. Табіта розжарюватиме золоті ядра перед пострілами, щоб вони могли підпалювати все, у що влучать, і створювати василіскам якнайбільше проблем. Далі, щойно грифони дадуть перший залп, чудово натренований двоюрідний брат Етельреда на ім’я Егберт (він, до речі, на той час уже буде в замку) переріже канати, які підтримують підйомний міст. На жаль, він сам не зможе відчинити ворота, але щойно міст опуститься, як ворота потрощить і рознесе на друзки славна кавалерія єдинорогів під проводом мого брата Пітера. Як тільки ці плани здійсняться, негайно мають відбутися ще дві речі.

По-перше, панна Вільямсон Сміт-Сміт-Браун і її дівчата в супроводі нашого доброго друга Освальда увійдуть до рову та витягнуть корок. Рівень води почне падати.

По-друге, тим часом я на чолі флотилії повітряних куль із вогняниками при стерні та з кошиками, повними горностаїв, підіймуся в повітря. Ми пролетимо над замком, опустимося на внутрішньому подвір’ї та захопимо оборонні мури. Кожен горностай буде забезпечений вогнетривким одягом і пістолетом із лавандовою водою. Їхнє завдання — відволікати на себе увагу василісків і боротися з ними, скільки стане сили. Щойно рівень води в рові впаде до нуля і відкриються труби, Егберт відразу позначить дві-три з них червоними прапорцями. Це, власне, ті труби, що ведуть просто в темниці, де зберігаються Великі Книги. І тоді великий загін горностаїв разом із бригадою Смертельно Страшних Жаб Пенелопи проберуться трубами, знешкодять вартових і самі охоронятимуть Великі Книги, аж поки Замок перейде до нас.

— Ну як, усе зрозуміло?

Усі відповіли, що все ясно, як Божий день.

— Добре, — сказав Саймон, — я хотів би просити вас, щоб завтра вранці, рівно о шостій, усі були на своїх позиціях, бо рівно о шостій тридцять грифони дадуть перший залп. Це все. Бажаю успіху!

Дорогою з великої банкетної зали Пенелопа підійшла до Етельреда.

— Етельреде, на мою думку, ти здійснив надзвичайно мужній вчинок, коли проник у Замок Василісків і так чудово все організував.

— Та що ви, панночко, — відповів на це Етельред, — я ж вам казав: мистецтво маскування — це мій коник.

— Усе одно, це було дуже винахідливо з твого боку, — сказала Пенелопа. — І я маю до тебе особисте прохання.

— Будь ласка, яке завгодно прохання, все що забажаєте, панночко, — палко запевнив Етельред. — Ви тільки скажіть, і я все виконаю.

— Обіцяєш?

— Аякже, панночко, звичайно, — підтвердив Етельред.

— Тоді, — вела далі Пенелопа, — ти зі своїм загоном Смертельно Страшних Жаб ідеш у Замок водогінною трубою, так?

— Саме так, панночко. Я, можна сказати, йду на чолі загону.

— Я хочу йти разом із вами.

— Що?! Ні-ні, панночко, хвилинку, — розхвилювався Етельред. — Так негарно, я не можу взяти вас із собою, слово честі. Коли щось станеться з вами, я собі цього не пробачу, й ніхто ніколи мені цього не пробачить.

— Але ж ти обіцяв? Обіцяв, — сказала Пенелопа. — Я не збираюся сидіти тут без діла, коли інші воюють. Ну будь ласка, Етельредику, я мушу піти з тобою. Я надягну вашу симпатичну червону уніформу, коси заховаю під шапочку, так що ніхто й не дізнається. Я обіцяю робити тільки те, що ти скажеш, а ти завжди мене захистиш.

— Хай йому грець, панночко, — пригнічено пробурмотів Етельред. — Якщо хтось почує про це, з мене здеруть шкіру, слово честі, здеруть.

— То ти допоможеш мені? — вигукнула