💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Анна
5 липня 2024 12:37
Джеймс Олiвер просто класний автор книг. І до речі, класний сайт. Молодці
Бродяги Пiвночi (збірник) - Джеймс Олiвер Кервуд
Юрій
7 червня 2024 13:40
Чудовий приклад якісної сучасної української книги!👍
Лис та інші детективні історії. - Мирослав Іванович Дочинець
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Пригодницькі книги » Смерть в океані - Леонід Михайлович Тендюк

Смерть в океані - Леонід Михайлович Тендюк

Читаємо онлайн Смерть в океані - Леонід Михайлович Тендюк
пішов на кормове сидіння, до румпеля, а замість нього ліворуч мене сів Савелій Гудзонович.

— То це ви помітили «акулячий» плавник? — перевівши подих, запитав він.

— Ми…

— Ну, й прогавили. Можна було б відвернути нещастя.

— Яким чином?

— Не знаю. У всякому разі — помилка ваша, що не сповістили на місток. Погано, — додав Толстиков, — про основну причину катастрофи радист не встиг повідомити на Батьківщину.

— То хоч SOS подали?

— Подали, але жодне судно на нього не відгукнулося. В ефірі «запрацювала» якась потужна глушилка, створюючи перешкоду для радіозв'язку. Знайомий почерк! — вигукнув Гудзонович.

— Авжеж, знайомий, — погодивсь я. — Хижаки замітають сліди…

Капітан, що був з пораненими та матросами-гребцями на передній шлюпці, наказав решті човнів дотримуватися їхнього курсу — прямувати на північний захід, де не сьогодні-завтра, запевняв він, ми натрапимо на суходіл.

Пливли наосліп, у пітьмі, орієнтуючись по вогнику, який жеврів на щоглі флагманської шлюпки. Хлопці-машиністи, з опіками на тілі, лежали під банкою носового люка. Коли хтось із них стогнав, заступник начальника експедиції Генріх Левкович, відклавши весло, поспішав до них з аптечкою в руці, щоб полегшити їхні муки.

Зорі всіяли небесну баню. Прекрасні зорі. Лагідна ніч. Та й океан, здавалося, був мирний. То чому ж на ньому діється зло, чигає смерть? — сам себе запитав я.

І не знайшов відповіді. Здоровий глузд не міг осягнути й зрозуміти підступного лиходійства.

Гнів закипав у моєму серці. Гнів і ненависть не до американців взагалі… Я так любив твори Джека Лондона й Хемінгуея; читав і Едгара По та Германа Мелвілла. А вони ж теж американці. Ні, не простий, не трудовий народ сіє смерть! — розмірковував я. І те, що трапилося сьогодні — виклик людській взаємності в світі,— на совісті паліїв війни, хоч, правда, совісті в них ніколи й не було!

— Ми що, Гудзоновичу, дуже близько підійшли до Маршаллових островів, де Пентагон звив осине гніздо? — запитав я Толстикова.

— Ні, «Гідролог» і «Вихор» працювали в районі, вільному для мореплавства.

— Так у чім же річ? Чому на нас напали?

— Річ у тім, що… — на півслові затнувся він. — Причалимо до берега, я прочитаю тобі на цю тему лекцію.

— Нащо лекцію — просто скажіть, своїми словами, — попросив я.

— Двома словами не скажеш, а одним можна, — стараючись додати мені бадьорості, напівжартома мовив він: — Експансія — ось як це зветься. Ти хоч розумієш, хлопче, що воно таке?

— Розбійництво, агресія, — як знав, відповів я.

— Взагалі-то і агресія й розбійництво, — погодився Гудзонович. — Але точніше (так принаймні дає словник) експансія — це загарбання імперіалістичною державою та монополістичними об'єднаннями чужих територій, ринків, джерел сировини; економічне й політичне поневолення інших країн.

— Щось забагато ви наговорили, — відказав я. — На нас напали, а ви кажете: економічне й політичне поневолення інших країн.

— Ні, без лекції тут не обійтися, — знову завів своєї Гудзонович. — Я тобі обов'язково прочитаю її на островах.

— Тільки не це! — зачувши його обіцянку, здригнувсь я.

— Що ти там бурмочеш? — поцікавився Толстиков.

— Нічого, мухи кусають…

— Мухи! Які мухи? Ти, Гайовий, часом не того?..

— Та наче ні.

Власне, пливли ми мовчки, лише зрідка перемовлялися, щоб розвіяти гнітючу тишу. Інші мовчали теж. Лише молоденький океанолог, що гріб у парі з Уткіним, усе запитував:

— Скажіть, Генріху Левковичу, а про нас дізнаються на Батьківщині?

— Обов'язково, Дмитре, — відповідав той. — Рано чи пізно стане відома правда про загибель «Гідролога».

— Хочеться пити, — знову подав голос той, кого звали Дмитро.

— Ти недавно пив! — відрубав Уткін. — Воду треба економити. У нас на шлюпці лише чотири анкерки,[40] а людей — он скільки.

Мовчання… скупі слова… рипливий помах весел.

Так ми й пливли — човен за човном — на невеликій відстані один від одного.

Перед ранком, коли зарожевів схід і океан, розірвавши пелену темряви, ніби розсунув видноколо, капітан з передньої шлюпки подав команду міняти курс з північно-західного на західний.

— За моїми підрахунками, — гукнув він, — неподалік атоли Арно, Менджуро і Де-Траверсе. На один із них обов'язково вийдемо.

Але не так сталося, як гадалося.

…Ось уже шостий день блукаємо в пустельному океані, а землі не видно.

Вчора над човнами пролетіло кілька чайок, і в кожного ніби додалося сил: значить, десь близько берег.

У перші дні плавання, хоч як ми налягли на весла, течія зносила човни на схід. Потім завихрила водокруть. Хвилі довкруг ставали дибки, ніби ошалілі коні, які на повному скаку раптово спинили біг. Їхні вихрясті гриви зміїлися на вітрі, сплітаючись у суцільні піняві пасма.

— Нехай лютують, — кинув Генріх Левкович, припинивши гребти та оглядаючи диявольський танок води. — Це, товариші, почався стик Міжпасатної протитечії та Північної Пасатної течії. Перша з них плине на схід, друга — на захід. Переборемо товчію води, і хвилі самі понесуть нас до островів, — запевнив він.

На другий день ми таки вирвалися з круговерті, потрапили в струмені течії, що плинула на захід.

Відразу стало легше орудувати веслами. Знесилені втомою, тропічною задухою та пекучим сонцем, від якого не було порятунку, кожен бажав єдиного: швидше добратися до острова, відчути під ногами берегову твердь.

Одному з машністів, Тарасу Литвину, стало зовсім погано: тіло вкрилося пухирями. Вони почали лопатися, завдаючи хлопцеві невимовного болю. Не допомогло ні мастило, яким його натирали, ні примочки.

Відгуки про книгу Смерть в океані - Леонід Михайлович Тендюк (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: