Серед дикунів Нової Гвінеї - Микола Миколайович Міклухо-Маклай

побіг туди повідомити, що я підходжу. За мною йшло чоловік з двадцять п'ять тубільців. Від піщаного берега вела досить добре вторована стежка до селища, якого з моря не було видно. За п'ять кроків до перших хатин ще непомітно й нечутно ознак населеного місця, і тільки біля крутого повороту я побачив покрівлю першої хатини, яка стояла біля самої стежки. Минувши її, я вийшов на майданчик, оточений десятьма хатинами. На початку щоденника я вже описував у загальних рисах хатини папуасів. Вони складаються майже з самої тільки покрівлі, в них дуже низькі стіни й невеликі двері. Вікон немає, і всередині завжди темно. Єдині меблі в хатині — піл.

Але, крім житлових приватних хатин, де мешкають окремі родини, в селищах трапляються ще й інші будівлі — для громадських потреб. Ці схожі на повітки будинки далеко більші й вищі за інші. Вони звичайно не мають передньої і задньої стіни, а іноді й бічних і складаються з самої тільки високої покрівлі, яка лежить на стовпах і сягає майже землі. Під цією покрівлею з одного боку зроблено піл, де можна сидіти й спати. Тут же переховують посуд для громадських свят. Таких громадських будинків — щось подібне до клубів (куди можуть заходити тільки чоловіки, як це я згодом дізнався) — було в Бонгу п'ять або шість, по одному майже на кожному майданчику.

Спочатку мене повели до одного з них, а потім по черзі до всіх інших. У кожному мене дожидала група папуасів, і в кожному я лишив кілька плиток тютюну та цвяхи для чоловіків і смужки червоної бавовняної матерії для жінок, яких навіть і сьогодні тубільці кудись поховали: принаймні я не бачив жодної.

Селище Бонгу було більше за Горенду десь приблизно втроє. Як у Горенду, так і тут хатини стояли під кокосовими пальмами та бананами й були розміщені навколо невеликих майданчиків, сполучених один з одним короткими стежками. Обійшовши, нарешті, все селище й роздавши всі мої подарунки, я сів на полу великої хатини; навколо мене зібралося десь чоловік сорок тубільців. Ця будівля мала двадцять чотири фути завширшки, сорок два фути завдовжки та всередині футів з двадцять завширшки. Покрівля тільки на один фут не доходила до землі й підтримувалася посередині трьома великими стовпами. Обабіч були вкопані по три такі ж самі стовпи на метр заввишки, до яких була прив'язана покрівля і на які спиралися переважно крокви. Покрівля була трохи вигнута назовні й зроблена капітально. Можна було бути певним, що вона вдержиться проти всякої зливи й стоятиме з десяток років. Над полом, як я вже сказав, почеплено всяку зброю; посуд, глиняний і дерев'яний, стояв на полицях; старі кокосові горіхи лежали купою під полом. Все це видавалося міцним і зручним.

Відпочивши трохи, оглянувши все довкола й розпитавши, наскільки можна було, про те, чого не розумію, я подався далі, щоб пошукати, чи не знайду чогось цікавого.

Я лишив Улсона та одного з папуасів приймати за мене подарунки тубільців, які вони помалу зносили з своїх хатин і передавали Улсонові. Це були: солодка картопля, банани, кокоси, печена та копчена риба, цукрова тростина тощо. В одній хатині верхня частина задньої стінки, зроблена з якоїсь кори, була розмальована білою, чорною та червоною фарбами. Як на лихо, йшов дощ, і я не міг змалювати цих первісних зображень риб, сонця, зірок і, здається, людей тощо. В одній хатині я знайшов кінець кінцем те, що шукав уже давно, а саме: кілька фігур, вирізаних з дерева; найбільша з них (понад два метри) стояла посеред хатини коло полу, друга (метра на півтора) коло входу, третя, як дуже стара й непридатна, валялася на землі. Я розташувався малювати і зняв копію з усіх трьох, розмовляючи з тубільцями, які питали, чи є такі «телуми»[30] в Росії та як вони там називаються. В одній хатині висіла досить високо, аж я не міг її докладно розглянути, колода, що складалася з цілої низки людоподібних фігур. Ця хатина була така ж, як і інші, і не являла собою, крім телумів, нічого особливого, що давало б підставу вважати цю будівлю за храм, як описували різні мандрівники аналогічні будівлі в Доре та в бухті Гумбольдта на Новій Гвінеї.

Мені захотілося придбати один з цих телумів; я дістав ножа й показав, що дам їм два або й три за невеликий телум. Мені одразу ж принесли якийсь погорілий і поламаний, якого я, проте, не взяв, сподіваючись, що дістану кращого.

Сонце було вже низько, коли я подався до шлюпки, на прощання тубільці тиснули мені руки і вигукували «е-мем». Коли ми дістались додому й вибрали всі подарунки з шлюпки, виявилося, що Улсон дуже розчарований з подорожі.

— Мало дають, кокоси давні, риба тверда, як дерево, банани зелені, та й жодної жінки ще не бачили, — бурмотів він, ідучи на кухню доварювати на обід боби.

15 січня

Вночі вдарила гроза, південно-західний вітер був дуже рвучкий та сильний. Ліс довкола стогнав під його натиском; час від часу чувся тріск дерев, які падали, і двічі я гадав уже, що наша покрівля злетить у море. В такі ночі спиться особливо добре. Майже нема комарів, і почувається прохолода. Близько першої години мене збудив страшний тріск і важке падіння, після чого щось посипалося на нашу покрівлю. Я виглянув за двері, але темрява була така, що зовсім не можна було нічого добрати, я ліг знову і незабаром заснув. Я прокинувся, проте, дуже рано; мене розбудив шум сильного прибою.

Була п'ята година; допіру почало розвиднятись, і в пітьмі я побачив, що майданчик перед ґанком був укритий чорною масою понад людський зріст; як виявилося, це було велике дерево, яке зламав уночі вітер, і воно впало перед самою хатиною. Коли тут падає