Голубий пакет - Георгій Михайлович Брянцев

Туманову посадили на табуретку. Вона неквапливо обвела очима кімнату: одно вікно, що виходить на майдан, письмовий стіл, круглий годинник на стіні, тумбочка, і на пій сифон з газованою водою, на стіні карта, а вище неї — портрет Гітлера. В кутку широка присадкувата вогнетривка шафа, а на ній букет конвалій у невеличкій фарфоровій вазі.

Юля зупинилась поглядом на Штауфері. Він робив вигляд, що поринув у читання якогось документа, і не звертав на неї уваги.

«Неприємний тип, — зробила вона висновок. — Підборіддя зрізане, волосся пряме й рідке, риси обличчя гострі, шкіра наче зім'ятий папір… Йому не менше сорока п'яти, і він тільки гауптштурмфюрер, тобто капітан».

На цивільного, який сидів праворуч, вона глянути не зважувалася, але відчувала, що той, відкинувшись на спинку стільця, уважно розглядає її.

Штауфер відклав нарешті документ і повернувся до арештованої.

Він довго не мигаючи дивився на неї маленькими темними очима і зробив висновок, що вона молода і по-справжньому красива. Все у неї красиве: і зріст, і фігура, і риси обличчя, і волосся, і, головне, очі: сині, великі, сумні. Але останнє, очевидно, явище тимчасове і пояснюється її становищем. Вчора, можливо, вони не були сумними і під ними не красувався цей темний круг.

Туманова не відвела очей і теж дивилася на Штауфера, немов хотіла вгадати, що ж криється в душі цієї людини.

— Гм!.. — кинув Штауфер, вийшов із-за столу, зупинився проти Юлі і склав на грудях руки. — Повинен відверто признатись, що у вас виключно фотогенічне обличчя. Просто напрочуд! Таке обличчя добре давати крупним планом на екрані, з акцентом на очі. Саме так, на очі! Та й взагалі слід сказати, що природа надто щедро наділила вас. Сподіваюсь, ви не заміжня?

Туманова не відповіла, тільки брови її ледве помітно здригнулися. Тому Штауфер вів далі:

— Хоча в документах зазначено, що вам двадцять три роки, але цьому повірити важко. Виглядаєте ви значно молодшою. Вам можна дати щонайбільше двадцять років. Та, власне, і двадцять три роки ще не той вік, щоб звалювати на свої плечі такий тягар, який взяли ви! У вашому віці людина не здатна на серйозні справи. В неї ще немає життєвого досвіду. Вона ще не перетравила в собі всього того, що дала їй освіта. Вона ще не здатна на віддачу…

«Дурень!» подумала розвідниця і пригадала: славетний хірург Пирогов у двадцять шість років був уже професором; Ньютон збагатив науку законом тяжіння, коли йому було двадцять п'ять років; Лермонтов — великий російський поет — у двадцять сім років уже скінчив свій життєвий шлях…

«Дурень!» тонка посмішка торкнулася губів дівчини.

— Навіщо ви обрали таку неспокійну професію? — вів далі Штауфер. — Що вам заважало стати акторкою, педагогом, ну, нарешті, музикантом? Га?.. У розвідників дуже тривожне життя, сповнене невпевненості в завтрашньому дні. У розвідників усе залежить від щастя. Ви часом не читали записок відомого розвідника Роберта Букара?

Туманова похитала головою.

— Даремно! В них дуже багато цінного і повчального. Я особисто читав і перечитував їх кілька разів. Роберт Букар справедливо говорив, що найнебезпечніша розвідка та, яка зв'язана для агента з необхідністю жити протягом кількох днів на ворожій території. Сміливці, які йдуть на це, рискують здебільшого життям. А ви так сміливо проникли на територію ворога!

— Цю територію я вважаю своєю, — зауважила Юля.

Штауфер підняв короткі брови і зареготав.

— Ах, он як! Ви вважаєте її своєю? Цікаво! Навіть забавно! — Він пройшовся сюди й туди і знову зайняв попередню позицію. — Це вже парадокс. Гм!.. На своїй території вас зачепили на гачок, на якому не було навіть наживки. Ви це розумієте? Ви як той безтурботний метелик. Побачивши вогник, полетіли на нього і обсмалили крильця. Так сильно, що вам уже не розправити їх, не злетіти, не затріпотіти. Он як, прекрасне дитя! Ви самі полізли в пастку, і вона зачинилася. А от вибратися з неї набагато важче. Майже неможливо. Я навмисне підкреслюю слово «майже». Сподіваюсь, ви мене розумієте?

— Прекрасно! Ви надзвичайно чітко формулюєте свої думки.

Штауфер уловив іронію в словах арештованої, помовчав трохи, перезирнувся з гестапівцем у цивільному і заговорив знову:

— Дуже приємно, що ми розуміємо одне одного: я — вас, ви — мене. Ви недурна жінка. В цьому я не сумніваюся. Вам мають бути зрозумілі речі, які незрозумілі іншим: для кожного агента, а тим більше таємного, хоч який він там розумник, провал зрештою неминучий, як неминуча смерть для кожної людини. Справа лише в часі. Тому кожен агент, не позбавлений здорового глузду, повинен заздалегідь продумати і твердо вирішити, як він поводитиметься на випадок провалу, якою ціною продасть своє життя. Проте… Якщо агент через склад своєї натури, вдачу, через недосвідченість, нарешті, через легковажність не подумає про це заздалегідь, то, звичайно, не пізно подумати про це і в найвирішальніший момент. Ось ви… — Штауфер затнувся, зробив вигляд, що йому необхідно прокашлятися, і продовжував — От вам сьогодні вранці наш співробітник пропонував умови?

Туманова кивнула.

— Вам вони ясні?

— Цілком.

— Ви продумали їх?

— Тоді ж.

— І…

— І тоді ж відповіла.

— Але наскільки мені як начальнику гестапо відомо, ви відхилили наші умови.

— Якщо сказати м'яко, то так, відхилила. Вони мене не влаштовують.

— Це наперекір логіці! — скрикнув Штауфер.

— У кожного своя логіка.

— Стривайте, стривайте! — запротестував Штауфер. — Є ж логіка, загальноприйняті норми, які…

— Не витрачайте марно свого красномовства, — перебила його Туманова. — Ваші умови не влаштовують мене.

— Ви даремно упираєтеся, — з удаваним докором зауважив Штауфер. — Упертість нічого не дасть. Зрозумійте, вас упіймали на гарячому, з такими речовими доказами, що й слідства не треба. Упертість безглузда, нерозумна… Вашу долю можна вирішити без суду. Крім того, ви вбили солдата німецької армії. Вас захопили із зброєю в руках. А зараз війна. Її закони невблаганні. Ви розумієте, що це значить?.. Тільки щирі зізнання можуть змінити ставлення до вас. Ми зацікавлені…

— Я розумію, в чому ви зацікавлені! — знову його перебила Туманова, — Не варто повторюватися. Я зіпсую вам настрій.

— Це сліпа упертість з вашого боку, — глухо промовив Штауфер, почуваючи, як всередині в нього починає закипати лють. — Дивна ви жінка! Невже голос розуму для вас втратив силу?

Штауфер знизав плечима, взяв стілець від стіни, поставив його майже впритул до арештованої і всівся на ньому.

— А я не вірю, що ви внутрішньо не згодні з програшем, — промовив він. — Не може цього бути! Ви насамперед людина, і до того жінка. Ви будете боротися