Лабіринт - Кейт Мосс

le roman est une histoire qui aurait pu être

Історія — це роман, що живе;

роман — це історія, що могла б бути.

Tén përdu, jhamâi së rëcôbro

Втраченого часу не повернеш.

Єдина цівочка крові точилася із внутрішнього боку її блідої руки, неначе червоний шов на рукаві білої сорочки.

Спочатку Еліс подумала, що то просто муха, і не надала цьому значення. Комахи становлять професійну небезпеку на розкопках, і незрозуміло, з якої причини мух більше високо в горах, де вона працює, аніж на головній ділянці розкопок, розташованій нижче. Згодом краплина крові впала на її оголену ногу, бризнувши наче феєрверк у небі в ніч на честь Ґая Фокса.

Цього разу вона таки зважила на кров, помітивши, що поріз на згині ліктя знову відкрився. То була глибока рана, котра ніяк не хотіла гоїтися. Еліс тільки зітхнула і притиснула пластир та бинт щільніше до шкіри. А потім злизнула червону цяточку зі свого зап’ястка, оскільки поруч не було жодної живої душі, яка б це бачила.

Кілька пасом волосся кольору брунатного цукру вибилися з-під кепки. Вона заклала їх за вуха, витерши чоло хустинкою, зав’язала свій «кінський хвіст» у тугий вузол на потилиці.

Зосередженість порушено, Еліс звелася на свої стрункі, злегка засмаглі ноги. Одягнена в шорти з відрізаних джинсових штанів, вузьку білу безрукавку та капелюх, вона скидалася на пересічного підлітка. Раніше їй це не подобалось. Але тепер, ставши дорослішою, Еліс уважала, що краще виглядати молодшою за свій вік. Єдиною шикарною дрібничкою були її срібні сережки у формі зірочок, що виблискували, неначе вогники.

Еліс відкрила пляшку з водою. Вода була теплою, але змучена спрагою Еліс на те не зважила і випила її до дна великими ковтками. Нижче, над щебенистою заглибиною дороги, тремтить легкий туман. Угорі — нескінченно-блакитне небо. Цикади ведуть свою невтомну пісню, ховаючись у тіні сухотрав’я.

Вона була в Піренеях уперше, хоча почувається тут як удома, їй розповідали, що взимку урвисті піки Сабартських гір вкриті снігом; навесні тендітні квіточки ніжно-рожевого, фіалкового і білого кольору вибиваються зі своїх схованок та густо вкривають значну частину гір; на початку літа насичено-зелені пасовища де-не-де поцятковано жовтцем. Але зараз сонце вповні підкорило землю, обернувши всю зелень на суху коричневу масу. Це справді чарівне місце, хоча дещо й непривітне. Воно бачило занадто багато та приховує незліченну кількість таємниць, щоб залишитися в мирі з самим собою.

У головному таборі на нижньому схилі Еліс бачила колег, що стояли під великим брезентовим шатром. Зараз вона могла ледве розрізнити Шелаг у її чорному модному вбранні. Цікаво, чому вони припинили працювати, адже тільки початок дня? І немає жодної причини для перерви, але зрештою вся їхня команда є трохи деморалізованою.

Переважно вони виконують копітку й монотонну роботу: копають, очищують, укладають каталог та роблять записи. Досі не виявлено нічого значущого, що б виправдало їхні зусилля. Вони натрапили на кілька фрагментів горщиків і ваз раннього середньовіччя та на кілька наконечників стріл кінця дванадцятого чи тринадцятого століть. Проте не було жодних свідчень щодо наявності палеолітових поселень, що становили чільну мету розкопок.

Еліс дуже кортіло спуститись додолу і приєднатися до друзів та колег і, зрештою, впорядкувати свій одяг. Її рана нестерпно боліла, литки затерпли від сидіння навпочіпки, а м’язи плечей були напружені. Утім, Еліс знала: якщо зараз вона припинить роботу, то втратить запал.

Здається, удача нарешті їй посміхнулася. Ще раніше вона помітила щось блискуче під величезним каменем, що охайненько притулився навпроти гори, неначе був залишений тут гігантською рукою. Хоча Еліс не могла зрозуміти, що це за об’єкт і який він завбільшки, вона не переставала копати весь