Робін Гуд - Джон Макспедден

Робін підійшов до струмка, жадібно напився води, довго мив руки й обличчя.

Тим часом незнайомець уважно приглядався до нього та прислухався до його голосу, ніби силкуючись щось пригадати.

— Якщо я не помиляюсь, — зрештою мовив він спроквола, — то ти і є той славнозвісний розбійник Робін Гуд із Бернесдейля?

— Так, це я, — відповів Робін, — хоча сьогодні мою славу було добре викачано в пилюці.

— Як же я одразу тебе не впізнав? — вів далі незнайомець. — Цієї бійки не сталось би зовсім, бо я шукав саме тебе і гадав, що не забув твого обличчя й голосу. Робе, любий, хіба ти не пізнаєш мене? Хіба ти ніколи не бував у Геймвелл Лоджі?

— Невже це ти?! Вілл Геймвелл! Мій давній і вірний друзяка Вілл Геймвелл! — вигукнув Робін, кидаючись до нього з розкритими обіймами. — Який же я телепень — тебе і не впізнав! Але скільки років минуло, відколи ми розлучились! Та й благородне виховання змінило тебе до невпізнання.

Вілл палко обійняв свого двоюрідного брата.

— Воно й зрозуміло, чому ми не впізнали один одного, — сказав він. — Адже ти теж змінився, змужнів і вже не схожий на того хлопчика, з яким я бігав наввипередки в старому Шервудському лісі.

— А навіщо ти мене шукав? — запитав Робін. — Тобі ж відомо, що я оголошений поза законом і зо мною небезпечно товаришувати. І як ти наважився залишити на самоті мого дядечка? А що чути про… про Маріан?

— Спершу відповім на останнє запитання, — усміхаючись, мовив Вілл, — бо, певне, воно для тебе найважливіше. Я бачив Маріан через кілька тижнів після великого стрільбища в Ноттінгемі, на якому ти завоював для неї золоту стрілу. Вона дорожить цією іграшкою, як найкращим подарунком, хоч через неї нажила собі ворога в особі пихатої дочки шерифа. Маріан просила переказати, коли мені пощастить зустріти тебе, що вона мусить повернутися до двору королеви Елеонори, але ніколи не забуде щасливих днів, які провела з тобою в зеленому лісі. Що ж до нашого старенького сквайра, то він ще міцний і бадьорий, хоча його і мучить ревматизм. Він називає тебе шибайголовою, але в душі пишається твоєю стрілецькою вправністю і тим, як ти дошкуляєш ненависному для нього шерифові. Це ж саме заради свого татуся я розгулюю тепер по білому світі таким самим розбійником, як і ти. Був у нас економ, який, поки я перебував на навчанні, лизав батькові п'яти, втерся йому в довір'я і поступово прибрав собі до рук всю владу в домі. Після цього він страшенно знахабнів і розперезався, але батько мирився з ним, вважаючи, що тільки ця людина може дати лад господарству. Та коли я повернувся зі школи, мене прикро вразило те, що економ наш походжає індиком, неначе справжній власник маєтку. Переді мною він спершу стримувався і знущався з батька тільки тоді, коли мене не було вдома. Але одного дня я випадково почув голоси крізь відчинене вікно і зупинився послухати. Негідник обзивав мого батька «набридливим старим дурнем». «Я тобі покажу набридливого дурня, негіднику!» — вигукнув я, вскочивши у вікно. «Ось тобі, невдячний поганцю!» — і я зопалу вдарив його трохи дужче, ніж хотів, бо сила в моїй руці таки є. Економ упав на підлогу та й спустив дух. Мабуть, я зламав йому шию чи ще щось. І тут мені сказали, що коли я негайно не втечу з дому, шериф скористається цим випадком як нагодою для цькування батька. Тоді я побажав бідолашному сквайрові всього найкращого і сказав, що піду шукати тебе в Шервудському лісі.

— Ну, брате, — мовив Робін Гуд, — скажу по щирості: не дуже ти був схожий на людину, яка тікає від закону. Побачивши, як ти розгулюєш лісом, вирядившись у яскраве вбрання і весело наспівуючи, кожен подумав би, що тебе ніщо не турбує. Я навіть сказав Маленькому Джонові, що, певне, твій гаманець не такий легковажний, як серце.

— Очевидно, ти мав на увазі мою голову, — засміявся Вілл. — А цей велетень — Маленький Джон? Дозвольте потиснути вам руку — і будьмо друзями; тільки обіцяйте, що не відмовитесь помірятися силами в товариському змаганні на палицях.

— Обіцяю! — охоче погодився Маленький Джон. — Ось вам моя рука. Як же вас величати?

— Ім'я йому треба змінити, — втрутився в розмову Робін, — щоб збити зі сліду слуг закону, озброєних наказами впіймати й повісити усіх нас. Дайте трохи подумати! Гаразд! Придумав! Він прийшов сюди весь пурпуровий, тож так і будемо його величати. Вітаємо тебе в зеленому лісі, Віллє Пурпуровий!

— Ласкаво просимо до нас, Віллє Пурпуровий! — вигукнув Маленький Джон. Вони ще раз потисли один одному руки і поклялись бути відданими справі, якій служила в Шервудському лісі ватага Робін Гуда.

Нараз розсунулись кущі –

Чернець товстіш з'явився.

Шолом він скинув (сміх самий!) –

Весь череп оголився.

Хоч був озброєний чернець,

Та Робіну байдуже:

— Неси мене ти, молодець,

Долай оцю калюжу!

Тихими літніми днями Робін Гуд та його друзі гартували на лоні природи свій дух і м'язи.