💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера

Робін Гуд - Джон Макспедден

Читаємо онлайн Робін Гуд - Джон Макспедден

На ці слова незнайомець відповів такою приємною посмішкою, ніби почув комплімент від знатної дами.

— Ти, бачу, цікавий хлопець, — не виявляючи жодних ознак хвилювання, сказав він. — І говориш такі смішні речі. Якщо ти маєш щось додати, кажи далі, бо цього чудового ранку я нікуди не поспішаю.

— Я сказав усе, що мені треба, і, гадаю, досить ясно, — відповів Робін, спалахуючи від гніву. — А коли ще не ясно, то можу пояснити інакше — але навряд чи це буде приємно для твоєї ніжної шкіри. Отже, краще не сперечайся та давай сюди гаманець. Обіцяю чесно поділити все, що в ньому є.

— Гай-гай! — вигукнув незнайомець, знизуючи плечима. — Перепрошую, але я не можу показувати свого гаманця першому-ліпшому зустрічному грубіянові. До того ж мені самому потрібен кожен мідяк, що в ньому лежить. Добром тебе прошу — відступися з дороги!

— Е ні, не діждешся! Коли ти негайно не віддаси гаманець, я говоритиму з тобою інакше!

— Любий друже, — лагідно мовив незнайомець, — хіба я не вислухав терпляче все, що ти мав сказати? Отже, я зробив усе, що обіцяв. Сумління моє спокійне. А тепер мені треба йти далі. Тор-льо-льо-роль-льо-льо! — заспівав він, рушаючи з місця.

— Стій, кажу тобі, стій! — закричав у запалі Робін, який знав, що Маленький Джон спостерігає за ними з-за кущів і, мабуть, вмирає від сміху. — Зупинись, тобі кажу, бо я швидко підчикрижу твої пишні кучері! — і він погрозливо замахнувся дрючком.

— Ох-хо-хо! — з сумом мовив незнайомець і похитав головою. — Лишенько моє! Доведеться-таки полоскотати мечем цього нахабу. А я ж так бажав бути наймиролюбнішою людиною!

І, глибоко зітхнувши, він оголив свій блискучий клинок.

— Облиш зброю, — сказав Робін, — таку гарну крицю не слід ламати об дубовий дрючок, а це станеться від першого ж мого удару. Вибери собі в отому молоднячку такого дубця, як у мене, і тоді ми поміряємося силою.

Незнайомець трохи поміркував — поспішати, судячи з усього, він не звик — і зміряв Робіна поглядом від ніг до голови. Потім одв'язав піхви, поклав їх разом з мечем на землю, а сам повагом подався до молодого дубового гайка. Там юнак уподобав міцне присадкувате деревце і, вхопившись за нього обома руками, щосили шарпонув на себе. Деревце висмикнулось із землі разом з корінням, неначе стеблина ячменю, і незнайомець пішов з ним назад, обриваючи на ходу гіллячки, з таким виглядом, ніби виривати дерева з корінням було для нього звичайнісінькою справою.

Маленький Джон бачив усе це зі своєї схованки і ледве стримався, щоб не засвистіти від подиву.

— Царице небесна, — буркнув він собі під ніс, — не хотів би я зараз бути на місці нашого ватажка!

Робіна також здивувала неабияка сила незнайомця, проте він нічим не показав цього і не відступив ні на крок. Коли ж його супротивник став до бою, Робін тільки виставив свій дубовий дрючок і приготувався до захисту.

Того дня на березі лісового струмка сталося несподіване. Ні незнайомець, ні Робін, ані Маленький Джон не гадали, що саме так обернеться бійка. Попри всю свою дивовижну силу і рідкісну витримку, незнайомець наразився на супротивника, який завдавав ударів з майстерністю справжнього лісовика. Робін, у свою чергу, швидко переконався, що незнайомця майже неможливо вразити: його неначе захищав суцільний дубовий паркан. А Маленький Джон, бачачи все це, тільки качався під кущами від беззвучного сміху.

Шалено розмахуючи дрючками, супротивники то наступали, то відступали, збиваючи з дерев зелене гілля та кору і намагаючись завдати один одному найдошкульнішого удару. Над ними стовпом здіймалась курява, і вони задихалися від пилу.

Робін Гуд тричі поцілив дрючком вирядженого в пурпурове юнака, і кожен удар був таким, що легко повалив би на землю трохи слабшого супротивника. А юнак спромігся двічі вдарити Робіна, але другим ударом мало не вибив з нього дух. Спершу Робіну перепало по руках: хоч дрючок лише краєчком черкнув по його пальцях, проте мало не потрощив суглобів, так що він не міг підвести свою зброю. Поки ж Робін підстрибував від болю та, задихаючись у пилюці, сипав прокльонами, дрючок юнака ще раз розсік хмару куряви і влучив йому по ребрах, якраз під пахвою. Ватажок розбійників перевернувся в повітрі і важко впав у куряву на дорозі. Проте, пересилюючи біль, він, наче гумовий, одразу ж скочив на ноги із наміром продовжувати бій, аж тут у справу втрутився Маленький Джон.

— Стій! — вигукнув він, вмить вискочивши з-за кущів і схопившись за зброю незнайомця. — Стій, кажу тобі!

— Що ти! — спокійно відповів юнак. — Адже я не збирався його бити, поки він лежав. Та якщо вас там цілий виводок біля струмка, клич сюди всіх своїх, можу і їм дати прочухана.

— Клянусь оленями всього Шервудського лісу, цього не буде! — вигукнув Робін. — Ти гарний хлопець і справжній джентльмен. Я більше з тобою не битимусь, бо мені таки добре болять руки й ломить тіло. Відтепер ніхто в усьому лісі тебе навіть пальцем не зачепить.

Робін і справді мав доволі пом'ятий і зовсім не войовничий вигляд. Одяг на ньому забруднився, одна панчоха сповзла вниз, оголивши коліно, рукава шкіряної куртки тріснули по швах, по обличчю струмками стікав піт, змішаний з пилюкою. Маленький Джон з іронією подивився на свого ватажка.

— Бачу, бачу, шановний отамане, — мовив він, — наварив каші, та самому її довелося їсти. Давай я хоч виб'ю з тебе пилюку.

— Та з мене вже добре її вибили! — відповів Робін. — Тепер я вірю в святі слова, що кожна людина — це тільки порох, бо мене він просякнув наскрізь, а горлянкою набився до

Відгуки про книгу Робін Гуд - Джон Макспедден (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: