Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет - Генрі Райдер Хаґґард

І тут несподівано виникло замішання, причину якого неможливо було розгадати, — наступну мить Маргарет і Пітер, схопивши одне одного за руки, побачили, що чоловіка, який до цього їхав на віслюку, швидко тягнуть по сходах набережної туди, де стояла шлюпка з “Маргарет”.

Помічник капітана, який стояв біля штурвала, теж бачив усе. Він свиснув, і за цим сигналом якірний канат обрубали — часу для підйому якоря не було, — а матроси, що стояли на реях, розпустили вітрила, і судно відразу стало рухатись.

Тим часом на набережній ішов бій.

Єретик був уже в шлюпці разом з частиною матросів, але інші стримували натовп священиків та озброєних служителів, що намагалися схопити його. Один із священиків з мечем у руці прошмигнув між матросами і теж звалився в шлюпку. Нарешті всі вже були в шлюпці, за винятком одного чоловіка — капітана Джона Сміта, якого атакувало троє супротивників. Весла були підняті, але матроси чекали. Капітан замахнувся мечем, і один із нападників упав. Інших двоє кинулись на капітана, один вистрибнув йому на спину, другий повиснув на шиї. З відчайдушним зусиллям капітан кинувся у воду, тягнучи за собою обох нападників. Одного із них уже більше не побачили, бо Сміт заколов його, а другий випірнув поряд зі шлюпкою, яка вже була на відстані кількох ярдів од набережної; один із матросів ударив його веслом по голові, той пішов на дно.

Проте Сміта не було видно, і Пітер з Маргарет вирішили, що він потонув. Матроси теж, очевидно, подумали так, бо почали гребти, але несподівано велика засмагла рука з’явилася над водою і схопилась за корму шлюпки, а гучний голос пророкотів:

— Гребіть, хлопці, я тут!

Матроси налягли з такою силою, що ясенові весла гнулись, неначе луки. В цей час двоє моряків схопили священика, який стрибнув у шлюпку, й викинули його за борт; він деякий час бовтався, бо не вмів плавати і хапався за повітря руками, а потім зник. Шлюпку підхопила течія, ось вона вже обігнула ніс першого із старих кораблів, за яким виднілась “Маргарет”. Вітер посвіжішав, і судно набрало швидкості.

— Спустіть трап і приготуйте канати! — гукнув Пітер.

Це зробили, але не досить швидко, бо наступної миті шлюпка вдарилась об борт корабля. Матроси встигли вхопитися за канати і втримували шлюпку, тоді як капітан Сміт, захлинаючись, чіплявся за кормову дошку; вода накривала його майже з головою.

— Рятуйте спочатку його! — вигукнув Пітер.

Один із матросів збіг трапом і кинув капітанові петлю. Сміт спіймав її однією рукою і поступово вдягнув на себе. Тоді матроси схопились за мотузку і витягли його на палубу, де він ліг, відхекуючись і випльовуючи воду. Судно рухалось дедалі швидше, настільки швидко, що Маргарет завмирала од страху, потерпаючи, що шлюпку може затягти під корпус і потопити.

Та матроси знали свою справу. Вони поступово відвели шлюпку назад, поки її ніс не опинився на рівні трапа. Першому вони допомогли вилізти Кастеллу. Він схопився за перекладину трапа, й міцні руки підхопили його. Він повз крок за кроком, поки нарешті його жахлива, по-диявольському розмальована шапка, обличчя з білою плямою замість бороди, роззявлений рот, в якому досі стирчав дерев’яний кляп, не показались над бортом, як сказав потім помічник капітана, ніби подоба сатани, що втік із пекла. Матроси підняли його, І він непритомно впав на руки дочки. Один за одним піднімалися слідом за ним матроси — всі були живі, хоча двох було поранено, вони були закривавлені. Так, ніхто не загинув — усі до одного були в безпеці на палубі “Маргарет”.

Капітан Сміт виплюнув рештки річкової води, наказав принести йому чарку вина і тут же випив її. Пітер та Маргарет тим часом витягли із рота Кастелла клятий кляп і дали йому ковток спирту. Сміт, неначе великий собака, струсив з себе воду й, не мовлячи ні слова, підійшов до штурвала і взяв його із рук помічника. Пливти річкою була важка справа, І ніхто не знав річку так добре, як капітан Сміт. “Маргарет” порівнялась якраз зі знаменитою Золотою баштою, І раптом по них стрельнула гармата, але ядро пролетіло далеко від судна.

— Дивіться! — вигукнула Маргарет, показуючи на вершників, які скакали на південь уздовж берега річки.

— Вони хочуть попередити форти, — озвався ПІтер. — Бог послав нам цей вітер, ми повинні встигнути прорватись до моря.

Вітер дужчав, він дув з півночі, але який це був довгий і важкий день! Година за годиною пливли вони вниз по річці, яка ставала дедалі ширшою. Вони пропливали то повз села, де купки людей, помітивши їх, розмахували зброєю, то повз безлюдні болота й рівнини, покриті соснами.

Коли вони були вже біля Бонанци, сонце хилилось донизу, а коли поминули Сан-Лукар, воно вже сідало. В широкому гирлі річки, де білі хвилі бились об вузький мол, до них поспішали на веслах дві великі галери, щоб захопити їх. Галери були дуже швидкі, і врятуватися, здавалось, не було ніякої можливості.

Маргарет і Кастелла відправили вниз, матроси зайняли свої місця. Пітер рішуче подався на корму, де впертий капітан Сміт стояв біля штурвала, не дозволяючи нікому до нього доторкатися. Сміт поглянув на небо, на берег і на рятівне відкрите море попереду. Затим він наказав підняти всі вітрила і похмуро подивився на галери, що підстерігали їх, неначе хорти, біля виходу в море. Галери тримались на веслах посеред каналу. По обидва боки вирували буруни, через які не міг пройти жодний корабель.

— Що ви хочете робити? — спитав Пітер.

— Майстер Пітер, — крізь зуби процідив Сміт, — коли ви вчора бились з іспанцем, я не запитував вас, що ви збираєтесь робити. Тримайте ваш язик і покладіться на мене.

“Маргарет” було швидкохідне судно, але ніколи не розвивало такої швидкості. Позаду нього свистів вітер. Його міцні щогли зігнулись, як вудлища, а снасті рипіли, стогнали під тягарем наповнених вітром вітрил, лівий борт лежав майже на рівні води, так що Пітер повинен був