Таємниця гірського озера - Вахтанг Степанович Ананян

Стара Наргіз оторопіла. «Навіщо?» говорив її погляд. Асмік показала їй велике яєчко і сказала:

— Це яєчко дикої гуски, бабусю. Ми підсиплемо квочку — вилупляться пташенята, пухнасті, жовтенькі…

— О-о-ох, щоб я осліпла! Хто ж бачив, щоб курку підсипали яєчками диких птахів? Ото новина! — і стара перехрестилась.

Діл Асатур похитав головою:

— Ну. відхрестилась? Тепер боятися нічого — давай квочку,

— Та що ж це? — забурчала стара. — Я сама хотіла квочку підсипати. Що ж нам тепер, без курчат доведеться залишитися?

— Ну-ну, не бубони, — говорив дід, — курей у тебе, слава богу, багато — не ця, то інша квочка знайдеться.

— Бабусю, якщо у вас курка заквокче, я вам яєчок водяної чорної курочки принесу, — сказала Асмік.

Стара погодилась і пішла по курку.

Асмік допомогла їй зловити квочку і стояла, притискаючи курку до грудей, задоволена і горда.

— Старенька моя мила, молодь наша на весь світ чудеса творить Для того вони комсомолом і називаються, вік їм жити!.. І ці, піонери, так само все, що захочуть, зроблять. Повір, зроблять… Якщо живих квочок не дістануть, залізну підсиплють, — говорив дід Асатур.

Перша добута квочка допомогла справі. Погодилась дати школярам квочку дружина Арама Акопяна. Прийшли вони і до матері Грикора. Вона спочатку забурчала, але Грикор, як завжди, зумів розсмішити і умилостивити матір.

— Нанї-джан, — сказав він ніжним голосом, — я тобі цілий полк пташенят приведу разом з куркою. Дай, не бійся!

— І-і, навіжений, чи будеш ти коли-небудь таким, як Армен? — засміялась вона і відчинила двері курника.

— Професором?

— Путнім, розумним…

— Буду, буду! Ще є час — тихіше їдеш, далі будеш. Куди ти поспішаєш? — І, вихопивши курку з рук матері, Грикор побіг.

Великий гармидер зняла тітка Сона, мати Сето. До неї діти за квочкою і не звертались, але Сона вважала за необхідне втрутитися. Стоячи на пласкому даху свого будинку, вона, розмахуючи руками, кричала:

— Я таким шибеникам, як ви, курки не дам, не дам!..

Грикор, намагаючись втихомирити її, гукнув:

— Ми тітко Сона, ферму влаштовуємо. Розумієш, ферму! Від гусей і качок відбою не буде… Тітко Ашхен, звернувся він до одної з жінок, дай нам квочку днів на двадцять п’ять. Половину виводку подаруємо тобі.

— Ти дурний, чекатимуть дикі птахи, поки ти зберешся їх подарувати! — втрутився Сето.

Справа ускладнювалась. Але тут раптом загримів бас діда Асатура:

— Гей, Ашхен, Астхік!.. Гей, баби, дівчата, несіть-но всі, у кого є, по квочці, дайте цим дітям! Назад одержите від мене. Хутенько, хутенько! Чого роти пороззявляли? — по хазяйськи командував він.

В селі старого мисливця поважали. У тяжкі хвилини він завжди сусідові допоможе, завжди добрий, гостинний. Не було в селі людини, яка б не покуштувала його мисливської здобичі.

— Ну, коли дід Асатур каже, значить, є якийсь толк у цій справі,— сказала Ашхен і пішла за куркою.

Лише Сона продовжувала галасувати на своєму дахові:

— Про бороду свою забув, у дитинство впав!

— Егей, дочко Ато! — погрозив їй старий. — Не чую я, що ти там мелеш, та по обличчю бачу — недобре. Поганого ти роду… Подивись-но, які матері у цих дітей, не те що ти… їхні діти в школі перші, і ферму ось влаштують. Ти б краще не бубоніла, а сина доглядала, в люди вивела, людиною зробила, а то лише по горах він у тебе лазить!

Діти знову пішли по дворах колгоспників. Асмік детально викладала перед усіма фантастичний план організації птахівницької ферми, Грикор розважав усіх своїми жартами, а дід Асатур авторитетно підтримував їхнє клопотання:

— Давайте, давайте, добру справу діти почали!

Сказати вчителю, що сьогодні вони не можуть залишитися на уроках, що необхідно якнайскоріше укладати яєчка в інкубатори і підсипати квочок, ніхто не наважився.

На перерві Асмік побігла на другий поверх, де були старші класи, і зустрілася в коридорі з Камо І Арменом. По їхніх Обличчях вона зрозуміла, що вони також були стурбовані.

— Камо, давай відпросимося з уроків! — хвилювалась Асмік. — Адже ми запізнюємось!

Почувши цю розмову, до них підійшов Артуш.

Квочок підсипаєте? — посміхаючись сказав він. — Це справжнє діло! Саме те, що дуже важливе, необхідне для нашого секретаря, для нашої комсомольської організації. Питання невідкладне!

Він єхидно посміхнувся і пройшов мимо.

«На озері яєчок набрали, квочок підсипають», враз облетіла звістка школу.

— Ну, чого ти на весь коридор кричиш? Іди до себе в клас і залишайся в шкоді, поки уроки не закінчаться, — сказав Камо Асмік,

Залишилися в школі й він з Арменом, і лише тоді, коли уроки закінчилися, поспішили до колгоспного сарая, що стояв на краю села. Галаслива юрба школярів пішла слідом за ними.

«Де квочок підсипають? Яких квочок?» чулося з усіх боків. І в цьому змішаному безладному хорі голосніше за інші звучав голос Артуша.

— Камо хоче своє секретарство обезсмертити надзвичайною справою» — в’їдливо говорив він.

— А що ж! — відгукнувся один з його товаришів. Повинна ж людина в чому-небудь себе показати!

Камо обернувся, побачив натовп і гукнув:

— Куди ви?

Але його ніхто не хотів і слухати. Всіх цікавили яєчка диких птахів, про які Асмік похвалилася подругам.

Дійшовши до сарая, школярі зупинились, створивши півколо біля входу. Ті. що були позаду,