Звіробій - Джеймс Фенімор Купер

— Жодна жінка не схоче, Звіробою, щоб її чоловік чи брат сидів у запічку й терпів зневагу та образи, хоч як їй страшно, що він наразиться на небезпеки війни. Але ви вже досить зробили, очистивши цей край од гуронів, бо перемогу ми здобули головним чином завдяки вам. А тепер вислухайте мене уважно і дайте відповідь з усією щирістю, яку тим приємніше бачити у представника вашої статі, що рідше вона стрічається.

Джудіт змовкла, бо нині, коли вона вже зібралася сказати все відверто, її пойняла природна сором'язливість, хоч дівчину чимало підбадьорювала та обставина, що співрозмовник її був простецької вдачі. Щоки її, недавно бліді, враз зашарілися, і очі заяскріли колишнім блиском. Хвилювання надало виразності її обличчю і ніжності голосові, роблячи дівчину ще вродливішою та привабливішою.

— Звіробою, — мовила вона після довгої паузи, — тепер не час прикидатися, обманювати чи таїтися. Тут, над могилою матері й над могилою правдивої, щирої Гетті, всяке ошуканство недоречне. Тому я говоритиму з вами прямо, відкинувши побоювання, сподіваючись, що ви мене зрозумієте правильно. Хоч ми з вами зустрілися менш як тиждень тому, але мені здається, що я знала вас роками. За цей короткий час сталася сила важливих подій. Втрати, небезпеки й перемоги цілого життя скупчилися протягом кількох день, і ті, кому довелося пережити все те разом, не можуть вважати одне одного чужим. Я знаю: те, що я хочу сказати вам, більшість чоловіків витлумачили б хибно, але ви, сподіваюсь, поставитеся до мого почуття великодушніше. Нам ні до чого підступи й омана, які квітнуть у містах, ми з вами не маємо потреби дурити одне одного. Сподіваюся, ви мене розумієте?

— Авжеж, Джудіт; мало хто говорить краще за вас, і ніхто не говорить приємніше. Ваші слова личать вашій красі.

— Ви так часто хвалили мою красу, що це надає мені хоробрості провадити далі. Однак, Звіробою, беручи до уваги мою стать і роки, мені нелегко забути повчання, засвоєні з дитинства, звички й природну сором'язливість і сказати відверто все, що почуває моє серце.

— Чому, Джудіт? Чому б жінкам, а також і чоловікам, не ставитися до своїх ближніх совісно й чесно? Не бачу причини, чому вам не можна говорити так само відверто, як кажу я, коли маю сказати щось справді важливе.

Непоборна сором'язливість, що досі приховувала від юнака істину, зовсім би збентежила дівчину, коли б вона всією душею і всім серцем не прагнула зробити відчайдушне зусилля, аби врятуватися від майбутнього, яке лякало її тим дужче, що виразніше вона його уявляла. Це прагнення подолало всі інші побоювання, і на овій власний подив зніяковіла дівчина провадила далі:

— Я буду, я мушу говорити з вами так само відверто, як говорила б з моєю бідолашною Гетті, аби та люба дитина була й досі жива, — сказала вона, сполотнівши з великого зусилля, замість того щоб зашарітися, як то зробила б інша дівчина. — Так, я подолаю всі інші почуття заради найважливішого! Ви ж любите ліси і наше тутешнє життя в цих нетрях, вдалині від осель і міст, де мешкають білі.

— Люблю, Джудіт, не менше, аніж любив своїх батьків, коли йони були живі! Це місце замінило б для мене увесь світ, якби війна щасливо скінчилася і займанці сюди не потикалися.

— То навіщо його кидати? Воно не має власника, принаймні власника, що володіє більшими на нього правами, аніж я, а я віддаю їх вам. Аби це було королівство, Звіробою, я радо сказала б те ж саме. Вернімося сюди, побувавши у форті й попросивши благословення священика, і залишімося тут, аж доки настане наш час перейти в інший світ, де ми стрінемося з моєю бідолашною матусею і сестрою.

Запала довга напружена мовчанка. Зважившися висловити таку відверту пропозицію, Джудіт затулила обличчя руками, а засмучений і здивований Звіробій міркував над тим, що йому довелося почути. Зрештою мисливець порушив мовчанку, силкуючись говорити як найлагідніше, аби не образити дівчину.

— Ви, Джудіт, не досить усе це обміркували, — сказав він. — Ні, почуття ваші збуджені тим, що недавно сталося, і, вважаючи, що лишилися в світі самі, як палець, ви занадто поспішаєте знайти когось, хто зайняв би місце втрачених близьких.

— Коли б я навіть, Звіробою, жила оточена юрбою друзів, то й тоді міркувала б так, як міркую нині, й казала б те, що кажу, — відмовила Джудіт, й досі затуляючи руками своє вродливе обличчя.

— Дякую, дівчино, дякую вам од щирого серця. Проте я не з тих, що могли б скористатися вашою хвилинною слабкістю, коли ви забули свої неабиякі переваги й уявили собі, наче в цьому човнику—всенький світ. Ні-ні, Джудіт, це було б нечесно. Те, що ви пропонуєте, ніколи не може здійснитися.

— Все те може статися, і ніхто за тим не жалкуватиме, — відповіла Джудіт з такою силою почуття і так рвучко, що враз одвела від очей руки. — Ми скажемо солдатам, щоб вони залишили наші речі на дорозі, а, вертаючись, легко перенесемо їх назад у дім; вороги вже не поткнуться на озеро, принаймні до кінця війни; ваші хутра можна продати у форті. Там ви зможете купити все найнеобхідніше, бо я більше не хочу той форт у вічі бачити. І ще скажу вам, Звіробою, — додала дівчина, так любо й щиро всміхаючись, що хлопець насилу встояв проти тієї усмішки, — на доказ того, як дуже я бажаю бути вашою, як прагну стати вам за дружину: перше вогнище, повернувшися додому, я розпалю парчевою сукнею і вкину в нього всі інші речі, що їх ви вважаєте непідхожими для вашої дружини.

— Горе мені! Ви таке миле й чарівне створіння, Джудіт. Так, це правда, і ніхто не зможе того заперечити, не вдаючися до брехні. Ці картини приємні в уяві, а насправді все може вийти інакше, аніж ви собі уявляєте.

Отож забудьмо цю розмову та пливімо слідом за Змієм і Уа-та-Уа, наче ми про це й не балакали. Самолюбство Джудіт було глибоко вражене; більше того, вона поринула в розпач. Звіробій тримався так твердо й спокійно, що всі її надії зів'яли; дівчина зрозуміла — цього разу її дивовижна врода не справила своєї звичайної переможної дії. Кажуть, жінки рідко дарують тим, хто знехтує їхні зальоти. Але ця смілива палка дівчина ані тоді, ані згодом і не думала злоститися на чесного щирого мисливця. Тієї миті їй кортіло будь-що пересвідчитися, що вони зрозуміли одне одного правильно. Тому після болісної паузи вона перейшла до