Чорний лабіринт - Василь Павлович Січевський

Коли Репке вийшов, Манфред розгорнув «Фелькішер беобахтер». Перші сторінки націстського офіціозу, як завжди, були напхані промовами Геббельса. Манфред не став їх читати. Вони ніколи не привертали його уваги. Зате на останній сторінці він натрапив на замітку, яка по-справжньому зацікавила його. Під крупним заголовком «Фальшивомонетчики», в рубриці «Повідомлення імперського міністерства юстиції», Манфред прочитав: «Органи гестапо у Мюнхені розкрили таємну організацію фальшивомонетчиків, якою керував студент університету Хорст Торнау. Організація у великій кількості друкувала фальшиві фунти стерлінгів і долари, котрі через Швейцарію переправляла до Англії і Америки. В поінформованих колах існує думка, що організація має широко розгалуження за межами рейху. Відомо, що в італійських містах Больцано і Туріні було викрито агентів цієї організації. Вчора слідчі органи Мюнхена допитали свідків: Курта Маєрбера, Йоганна Залексі, Гуго фон Глевіца. Слідство одержало цікаві дані, які підтверджують думку про широке розгалуження організації. Шеф мюнхенського гестапо барон фон Дітц у своїй заяві представникам преси заявив: «Думаю, що керівництво цієї міжнародної організації авантюристів перебуває в Швейцарії. Слідство триває. Проте вже тепер можна сказати, що справа набирає широкого розмаху. Під час арешту Хорста Торнау в його машині знайдено фальшивих банкнотів на п'ятнадцять мільйонів фунтів стерлінгів. Після відомої справи Бруно Людке, це чи не найбільша кримінальна справа за останні десять років». Від редакції: «Фелькішер беобахтер» спішно надіслала до Мюнхена свого спеціального кореспондента. Стежте за його повідомленнями». Манфред опустив газету.

— Це так діла. Але ж Гуго і Хорст — нерозлучні друзі. Дня один без одного не могли прожити. Ні, тут щось не так!

Манфред ще раз перечитав замітку. Ні, він не помилився.

— Гуго продав Хорста, — сам до себе промовив Манфред Тегарт.

Уже четверту добу Хорст Торнау міряє тюремну камеру — вузьку камінну домовину. Пучечок світла, що пробивається крізь віконце під стелею, навіть удень не розганяє темряви. Кожного ранку, рівно о шостій, наглядач піднімає койку і замикає її на замок. В камері холодно, сядеш — зовсім задубієш. Хочеш не хочеш, мусиш ходити. Перебираючи в пам'яті події останніх днів, Хорст знову і знову приходить до висновку, що справи його кепські. Вперта, невмолима річ — факти. Вони здатні розчавити людину.

Пійманий на гарячому, Торнау все ще не міг зрозуміти, як це сталося. Адже він був певен, що робить патріотичну справу. І раптом — гестапо. Хорст пам'ятав настанови Гуго і, коли слідчий запитав, відповів, що виконував волю рейхсюгендфюрера Аксмана. «Я тобі дам Аксмана! Ти забудеш його навіки!» Вперше в житті довелося скуштувати гумової палиці. «А чого, власне, б'ють тільки мене? А Гуго? Минуло чотири доби, проте він навіть пальцем не ворухнув, щоб визволити мене з цієї пастки. Видно, умив руки. Сховався за широку батькову спину і сидить нишком. Звідки гестапо могло знати, на яку суму я віз фальшивих англійських фунтів? Слідили? Але хіба хто з тих, що ходили за мною назирці, міг перелічити банкноти? Про це знав тільки Гуго. А може, зрадив?» Спробував відігнати ту думку, однак вона не йшла з голови. Поступово підозра переросла в певність. «А я, дурний, ні на першому, ні на другому допиті не назвав його імені. Якщо за мною стежило гестапо, то чому ж слідчий ні словом не обмовився про те, звідки я взяв фальшиву валюту? Йому, мабуть, добре відома адреса: Терезієнштрасе, 11. Слідчий мовчить, бо знає: об фон Глевіца зламає зуби. А хто такий для нього Хорст Торнау? На мене можна налити, ніхто не заступиться. На вітчима надія марна. З початку війни він фактично не живе з матір'ю. Повернувся з фронту і лишився в Берліні біля свого пихатого фельдмаршала. Старий Торнау ніколи не схвалював шлюбу свого сина з якоюсь, як він казав, покоївкою. Фон Торнау мають баронські герби, люди впливові, але надії на них нема. Треба викручуватися самому».

Хорст зупиняється перед стіною. «Як? Як вибратися звідси?» Під стелею тьмяно світиться заґратоване віконце. Воно манить до себе. Хоч і нелегко, але шарфюрер таки дістався до нього. Ще зусилля, і ось уже лікті сперлися на холодне підвіконня. Стіна завтовшки близько метра, а грати зовні. Обережно, щоб не порізатись об бите скло, Хорст вмощується на підвіконні і з насолодою вдихає свіже повітря. Якось ніколи раніше не думав, що воно таке приємне. Жив і не знав, що колись буде мріяти про м'яке ліжко, білі простирадла і пухові подушки. Вередував, коли маги приносила в ліжко каву. А тепер… Усе те лишилося за тюремними мурами.

Низькі хмари висіли над гостроверхими дахами сусідніх будинків. Затемнені, чорні, мов мертві дредноути, вони обступили тюрму з усіх боків. Десь там в їхніх утробах поховалися люди. Дрижать на клунках, прислухаючись до сигналів повітряної тривоги. Останнім часом американські літаки навідуються в місто майже щоночі. Після катастрофи на Волзі місто оповив страх. Одна по одній зачинялися крамниці, опускались жалюзі на дверях ресторанів, навіть у гаштетах нікого, крім есесівців, не було видно. Хорст піймав себе на тому, що тут, у в'язниці, йому все частіше спадає на думку таке, на що раніше він ніколи не зважився б. Над ним тяжіли довгі роки муштри, так званого «тренажу з ідеології». Його мозок був нездатний породити власну думку. Коли студенти вчинили обструкцію гауляйтерові Гіслеру, в нього це не вкладалося в голові. Він кричав мов несамовитий: «Хайль Гітлер!» Хорст перший кинувся зскрібати напис «Геть Гітлера!», зроблений на стіні університету. А коли судили професора Губерта, хіба не Хорст плював йому в обличчя і кричав: «Смерть іуді!» Торнау був справжнім, переконаним наці там, на волі. Тепер він раптом зрозумів, що все життя жив чужими, думками, виконував чужу волю і говорив з чужого голосу, йому наказували, і він, не замислюючись, виконував. Гуго сказав: «Вози фальшиві банкноти», — і він возив…