Північна Одіссея - Джек Лондон

А Рівера досі не хотів програвати. У восьмому раунді його суперник спробував повторити аперкот, але невдало. А в дев'ятому Рівера знову всіх ошелешив. Він несподівано вийшов з клінчу швидким звивистим рухом, і у вузькому просторі, що утворився між ним та Денні, завдав удару знизу вгору від самісінької талії. Денні гепнувся на підлогу — і не проминув скористатися рятівними секундами, щоб прийти до тями. Натовп отетерів і вжахнувся. Денні побили його ж прийомом! Тепер його знаменитий аперкот справа обернувся проти нього ж! Рівера навіть не намагався дістати його, коли при рахунку «дев'ять» Денні підвівся. Рефері відверто заважав йому, хоча коли в нокдауні був Рівера, він нічим не перешкоджав його супротивнику.

У десятому раунді Рівера двічі зміг провести правий аперкот — від талії аж до підборіддя суперника. Денні впав у розпач. Посмішка не сходила з його обличчя, і він знову вдався до тактики нахрапистих наскоків. Він вимахував руками, як вітряк, але не міг завдати Рівері відчутної шкоди. Натомість мексиканець, не зважаючи на метушню та крутіння суперника, тричі підряд валив його на долівку. Денні вже не так швидко повертався до тями, а у дванадцятому раунді вперше відчув, що може програти. Але з того моменту і аж до чотирнадцятого він вдався до найбільших хитрощів за всю свою кар'єру. Він парирував і блокував удари, сам же бив скупо і розважливо, намагаючись тим часом накопичити достатньо сили. А ще він застосовував усі ті гидкі й нечесні прийомчики, на які тільки буває здатен досвідчений боєць: то начебто ненавмисне буцав Ріверу головою під час ближнього бою, то придавлював йому рот рукавичкою, заважаючи дихати, то затискав і тримав під пахвою його руку. Часто, входячи в клінч, він гарчав йому у вухо, вимовляючи розбитими усміхненими губами невимовні огидні образи. Усі — від рефері до гальорки — підтримували Денні і всі допомагали йому. І всі здогадувалися, що він задумав. Вигравши час і відновивши сили за допомогою магічної скриньки з новими прийомами, він тепер робив ставку на один удар. Він то навмисне розкривався, то прикидався знесиленим, то наче напрошувався на побиття — все робив для того, щоб дочекатися, коли суперник необачно розкриється сам, і тоді завдати йому страшного хльосткого удару, який принесе йому перемогу. Як уже робив колись до нього один знаменитий боксер, Денні сподівався вдарити спочатку справа в сонячне сплетіння, а потім — зліва у підборіддя.

І він справді міг це зробити, бо зажив слави тим, що доки він стоїть на ногах, поки в його руках буде достатньо сили для разючого удару.

Секунданти Рівери майже не займалися ним у перервах між раундами. Так, вони вимахували для виду рушниками, але ті не наганяли достатньо повітря для його легенів, що наче вогнем горіли. Спайдер Хагерті давав йому якісь поради, але Рівера знав, що ті поради були хибними. Всі тут були проти нього. Його оточувала зрада. У чотирнадцятому раунді він знову уклав Денні на підлогу. Поки рефері відлічував секунди, Рівера стояв, знесилено опустивши руки і відпочиваючи. Раптом у протилежному кутку він почув якесь підозріле шепотіння. Він помітив, як Майкл Келлі пройшов до Робертса і про щось із ним перешіптується. Слух у Рівери був як у кота — добре натренований під час пустельних мандрів, і тому йому вдалося почути уривки розмови. Мексиканець захотів почути більше, тому коли суперник підвівся, він перевів бій у клінч і повернувся так, щоб опинитися біля канатів, якраз напроти Келлі та Робертса.

— … мусить, — почув він, як сказав Майкл, і Робертс ствердно закивав. — Денні мусить виграти… інакше я втрачу купу грошей… Доведеться сплачувати тонну баксів… з власної кишені. Якщо він протримається і в п'ятнадцятому, я — банкрут… А тебе цей хлопець послухається. Придумай що-небудь.

Після почутого у Рівери вже більше не було ніяких видінь. Вони хочуть надурити його! Знову пославши Денні в нокаут, він стояв, знесилено опустивши руки і хапаючи ротом повітря. У цей момент підвівся Робертс.

— З нього вже досить. Повертайся до себе в куток.

Ці слова він мовив наказним тоном, яким він часто розмовляв з Ріверою у тренувальному залі. Але мексиканець мовчки зміряв його поглядом, повним ненависті, і став чекати, поки не підніметься Денні. Коли ж Рівера повернувся у куток для хвилинної перерви, до нього підійшов антрепренер Келлі.

— Негайно припини, чорт тебе забирай, — прохрипів він злим тихим голосом. — Падай, Ріверо! Мусиш упасти. Слухай мене, і я влаштую тобі безхмарне майбутнє. І навіть дам колись побити Денні. Але — наступного разу. А сьогодні ти маєш упасти.

Рівера поглядом показав, що почув його, але жодним знаком не продемонстрував своєї згоди чи відмови.

— Чому ти мовчиш? — злобно спитав у нього Келлі.

— Все одно програєш, — піддакнув Спайдер Хагерті. — Бо рефері не дасть тобі перемогти. Послухай Келлі — і падай.

— Падай, хлопчику, — благально звернувся до нього Келлі. — І я влаштую тобі виступи на чемпіонаті.

Але Рівера не відповів.

— Я допоможу тобі, правда, але ж і ти мені допоможи.

З ударом гонга мексиканець відчув, що йому приготували якийсь підлий трюк. Глядачі про це не здогадувалися. Хоч би що то було, але воно чекало його на ринзі — тут, поруч. Схоже, до Денні повернулася його колишня впевненість у собі. Рішучість, з якою він кинувся на нього, злякала Ріверу. Уникаючи сутички, він різко відступив убік. Ясно, що суперник прагнув клінчу. Мабуть, це й було необхідною частиною замисленого ним підлого трюку. Рівера продовжував задкувати й ухилятися, але знав, що рано чи пізно клінч все одно трапиться, а разом з ним — і трюк. Він відчайдушно намагався відтягнути цей момент. Зробивши вигляд, що під час наступного кидка Денні він таки увійде в клінч, Рівера, дочекавшись миті, коли їхні тіла мали ось-ось зіштовхнутися, несподівано відсахнувся назад — прудко й легко. У кутку, де перебував тренер Денні та його секунданти, миттєво загаласували: «Так нечесно!» Вони вважали, що Рівера їх надурив. Рефері нерішуче завмер. Слова, що вже ладні були зірватися з його вуст, так і не були сказані, бо їх несподівано перервав хлопчачий вереск з гальорки: «Нечесно граєш!»

Денні, не криючись, осипав Ріверу лайкою, спонукуючи його битися, але той танцював навколо нього й ухилявся від ближнього бою. А ще мексиканець вирішив більше не завдавати ударів по корпусу. Він знав, що при цьому