Північна Одіссея - Джек Лондон
Його супротивник, утримуваний майстерним клінчем, знову спробував звалити його на підлогу. Знову Вотсон поборов його, відчепився й побіг до дверей, і знову шайка блідолицих бандитів штовхнула його під розмашистий свінг Патсі, від якого він ухилився і знову увійшов у клінч. І так було багато разів. Причому Вотсон ставав дедалі холоднокровнішим, а Патсі, неспроможний завдати супернику бажаної шкоди, ставав дедалі розлюченішим і несамовитішим. Та ще й став під час клінчів буцатися головою. Першого разу він заїхав лобом прямісінько в ніс Вотсону. Після цього останній, вкотре входячи в клінч, став ховати своє обличчя на грудях у Патсі. Але Патсі наче сказився і набив собі об голову суперника спочатку носа, а потім око і щоку. І що більше шкоди він собі в такий спосіб завдавав, то більше він буцався головою.
Цей одноманітний поєдинок тривав хвилин десять-п'ятнадцять. Вотсон не завдав жодного удару і тільки намагався втекти. Кілька разів, коли йому вдавалося вирватися, блідолиці волоцюги ловили його поміж столиків, хапаючи за фалди, і знову кидали під правий свінг розлюченого Патсі. Незчисленну кількість разів Вотсон входив у клінч, потім обкручувався й укладав свого суперника на підлогу. При цьому він намагався завалювати його все ближче й ближче до дверей, таким чином наближаючи свій порятунок.
Нарешті Вотсон, без капелюха, з розбитим носом та заплилим оком, вискочив на тротуар — і відразу ж наштовхнувся на полісмена.
— Заарештуйте он того чоловіка, — сказав він, важко дихаючи.
— Привіт, Патсі, — сказав полісмен. — Що за базар?
— Привіт, Чарлі, — почулася відповідь. — Уявляєш, заходить цей тип…
— Заарештуйте цього чоловіка, констеблю! — повторив Вотсон.
— Та пішов ти! — вигукнув Патсі.
— Чуєш, що кажуть? Вали звідси, — додав полісмен. — А якщо не відвалиш, я тебе загребу.
— Гаразд, але спочатку заарештуйте цього чоловіка. Він вчинив на мене жорстокий неспровокований напад.
— Це дійсно так, Патсі? — поцікавився полісмен.
— Та ні, ти що! Побий мене грім! Ось послухай, як усе було, тим більше що я маю свідків. Сиджу я на кухні та їм собі суп, нікого не чіпаю, коли заходить цей тип і починає коники викидати. Ніколи раніше його не бачив, клянуся. Він був напідпитку…
— Погляньте на мене, констеблю, — заперечив обурений соціолог. — Я що — п'яний?
Полісмен погрозливо зиркнув на нього похмурими очицями і кивнув Патсі, щоб той продовжував.
— Значить, починає коники викидати. Я, каже, Тім Макграт і зараз покажу тобі, де раки зимують. Руки вгору! — каже він мені. Я тільки сміюся з такої дурні, а він — трах, бах! Дає мені двічі по пиці і розливає мені суп. Ти лише поглянь на моє око. Він же мене ледь не вбив.
— Ви збираєтеся заарештовувати цього чоловіка, констеблю?! — настійливо спитав Вотсон.
— Давай вали звідси, — почулася відповідь. — А то загребу, діждеш у мене!
Обурений у своїх найкращих громадянських почуттях, Картер Вотсон спалахнув гнівом:
— Пане полісмене, я протестую…
Але в цю мить полісмен вхопив його за руку і смикнув з такою лютою силою, що ледь не звалив з ніг.
— Ходімо, тебе заарештовано.
— І його теж заарештуйте! — скрикнув Вотсон.
— Чорта з два! Навіщо ти напав на чоловіка, який сидів собі і мирно сьорбав свій суп?
II
Картер Вотсон не на жарт розлютився. Він не лише зазнав безпричинного нападу, побиття та арешту. Усі без винятку вранішні газети вийшли із сенсаційними і мерзотними репортажами про його п'яну бійку з власником сумнозвісного закладу «Вандом». Утих репортажах не було жодного точного й правдивого рядка. Патсі Горан і його поплічники описали сутичку в найменших подробицях. І скрізь червоною ниткою проходило неспростовне твердження, що Картер Вотсон був напідпитку. Тричі його викидали з цього закладу під паркан, і тричі він повертався, пашіючи злобою і погрожуючи розправою та грабунком. ВІДОМИЙ СОЦІОЛОГ ПОТРАПИВ П'ЯНИЙ ЗА ҐРАТИ — це був перший заголовок на головній сторінці, та ще супроводжуваний його великим фото, який відразу ж привернув увагу Вотсона. Серед інших заголовків були такі: КАРТЕР ВОТСОН ЗМАГАВСЯ ЗА ЗВАННЯ ЧЕМПІОНА З БОКСУ, КАРТЕР ВОТСОН ОТРИМАВ ПО ПИЦІ, ЗНАНИЙ СОЦІОЛОГ НАМАГАВСЯ ПОГРАБУВАТИ ЗЛАЧНЕ МІСЦЕ і ПАТСІ ГОРАН ПЕРЕМІГ КАРТЕРА ВОТСОНА НОКАУТОМ У ТРЬОХ РАУНДАХ.
Наступного ранку Картер Вотсон, випущений під заставу, постав перед судом за позовом Народ проти Картера Вотсона через те, що останній напав і побив такого собі Патсі Горана. Але спочатку державний обвинувач, який на платних засадах у судовому порядку переслідував порушників від імені Народу Сполучених Штатів, відізвав його вбік і поговорив з ним сам на сам.
— Чому б не залагодити цю справу? — спитав державний обвинувач. — І я скажу вам, що для цього треба зробити, містере Вотсон: потисніть руки з містером Гораном на знак примирення, і ми відразу ж усе владнаємо. Одне моє слово до судді — і позов проти вас буде відхилено.
— Але я не хочу, щоб його відхиляли, — почулася відповідь. — Ваш офіційний обов'язок — переслідувати мене в судовому порядку, а не намагатися примирити з цим… з цим типом.
— Гаразд, саме так я і вчиню, — відказав державний обвинувач.
— Але вам доведеться також переслідувати в судовому порядку і отого Патсі Горана, — зауважив Вотсон. — Бо я наполягатиму, щоб його заарештували за напад і побиття.
— Краще б ви все ж таки потисли руки і розійшлися мирно, — повторив державний обвинувач, але цього разу — з ледь прихованою погрозою.
Суди для обох були призначені тижнем пізніше, на ранок одного й того ж дня у поліційного судді Вітберга.
— Ти не маєш жодного шансу, — сказав Вотсону його друг дитинства, колишній менеджер найбільшої міської газети. — Усі знають, що той чоловік тебе побив. Репутація його — вкрай огидна. Але це тобі аж ніяк не допоможе. Обидва позови будуть відхилені. І то — лише тому, що ти — це ти. Будь-яку просту людину засудили б.
— Я чогось явно не розумію, — заперечив спантеличений соціолог. — Цей чоловік без усякого попередження нападає на мене і завдає сильних тілесних ушкоджень. Я ж його ні разу не вдарив. Я…
— Річ не в тому, — перервав його приятель.
— А в
