Одіссея капітана Блада - Рафаель Сабатіні

— Немає сумнівів, ваша світлість має прекрасний зір, якщо вам вдалося побачити це, — розсміявся капітан Блад.

— Так... Так! Але як се смоше зробить? — пробурмотів ван дер Кейлен.

— Приходьте на палубу, і я вам це продемонструю ще до заходу сонця.

— Шого ви чекайт, мій друк? — бурчав ван дер Кейлен.

— А й справді, в ім’я Бога, чого ви чекаєте? — роздратовано повторював за ним Віллоґбі.

Це було у другій половині того ж дня, і два піратські кораблі м’яко погойдувалися на хвилях, і вітер, що дув від рейду Порт-Ройяла, ліниво грався їхніми вітрилами. З підвітряного боку кораблів тяглася довга морська коса, утворюючи природну гавань Порт-Ройяла. Кораблі стояли менше ніж за милю від вузької, захищеної фортом протоки, що вела в гавань. Минуло вже понад дві години, як вони підійшли сюди, ніким не помічені ні з форту, ні з кораблів де Рівароля. Між французами і захисниками Порт-Ройяла точився бій, і повітря весь час здригалося від реву гармат, що били з суші і з моря.

Тривале чекання в стані повної бездіяльності відбилося на нервах лорда Віллогбі та ван дер Кейлена.

— Ви обіцяйт показат нам незвичайний річ. Де ж воно, сей річ? — адмірал підійшов до Блада.

Блад стояв перед ними, упевнено посміхаючись. Він готувався до бою і одягав захист із чорної сталі на спину і груди.

— Не буду зловживати вашим терпінням, — сказав Блад у відповідь. — Вогонь, здається, затихає. Та справа в тому, що поспішати зараз нам невигідно. А вдаривши в слушний момент, ми виграємо дуже багато. Скоро я доведу це.

Лорд Віллогбі глянув на нього з підозрою.

— Ви гадаєте, що на той час може повернутися Бішоп або підійде ескадра ван дер Кейлена?

— Звичайно, зараз я думаю не про це. Я думаю ось про що: з де Рівароля, як я пересвідчився, поганий командир, і його ескадра в бою з фортом неодмінно дістане пошкодження, які хоч трохи зменшать його перевагу над нами. А коли форт вистріляє всі ядра, тоді ми вступимо в бій.

— Так, так! — схвально вигукнув маленький генерал-губернатор. — Я підтримую ваші наміри. У вас якості талановитого командира, капітане Блад. Пробачте, що не зрозумів вас одразу.

— Це дуже люб’язно з вашого боку вашої світлості. Річ у тім, що я набув деякого досвіду у веденні таких боїв і піду на будь-який ризик, коли він неминучий, але ніколи не ризикуватиму, якщо в цьому немає необхідності. Так... — Він замовк і прислухався. — Ага. Я так і думав. Канонада вщухає. Це означає кінець опору Меллера у форту. Вперед, Джеремі!

Він перехилився через різьблені поручні й віддав чіткий наказ. Пронизливо засурмив ріжок боцмана, і за якусь мить корабель, що, здавалося, дрімав на хвилях, прокинувся. Почулося тупотіння ніг на палубах, заскреготіли блоки, залопотіли вітрила. Круто повернулося стерно, і «Арабелла» рушила вперед. Слідом за нею вирушила й «Елізабет». Блад покликав до себе Оґла. Канонір, діставши наказ, метнувся до гармат.

За чверть години вони, обігнувши мис, підійшли до виходу в гавань і несподівано на відстані пострілу дрібнокаліберних гармат з’явилися перед трьома кораблями де Рівароля.

На місці форту курилася купа руїн, а переможці з вимпелами Франції на грот-щоглах поспішали на шлюпках до берега, щоб оволодіти багатим містом, укріплення якого вони щойно рознесли вщент.

Блад дивився на ці французькі кораблі й усміхався. «Віктор’єз» і «Медуза», певно, обійшлися без серйозних пошкоджень, а ось третій корабель — «Балейн» — зовсім вибув із ладу. У його правому борту зяяла величезна пробоїна, і капітан, рятуючи судно, поклав його в дрейф на лівий борт, щоб у пробоїну не ринула вода.

— Подивіться! — крикнув Блад ван дер Кейлену і, не чекаючи схвального бурчання голландця, віддав наказ: — За кермом, ліво руля!

Вид цього великого червоного корабля з позолоченим носом у формі пташиного дзьоба і відкритими портами приголомшив де Рівароля, сп’янілого від щойно здобутої перемоги. Та не встиг він ще й зрушити з місця, щоб віддати наказ, не встиг навіть добре осмислити, який саме наказ віддавати, як смертоносний шквал вогню й металу від бортового залпу піратів змив геть усе з палуби «Віктор’єз». Не міняючи курсу, «Арабелла» поступилася місцем «Елізабет», яка йшла слідом за «Арабеллою» та повторила саме її маневр. Поки охоплені панікою французи могли хоч що-небудь зрозуміти, «Арабелла», зробивши поворот оверштаг, повернулася на попередній курс у протилежному напрямку і вдарила по «Віктор’єз» з усіх гармат лівого борту. Ще один залп прогримів з «Елізабет», після чого сурмач «Арабелли» передав сигнал, і Хаґторп прекрасно його зрозумів.

— О, тепер твій вихід, Джеремі! Повний вперед! — закричав Блад. — Просто на них, поки вони не оговталися! Увага! Приготуватися до абордажу! Хейтон... абордажні гаки! А канонірові передай наказ невпинно підтримувати нас вогнем.

Він зняв капелюха з пером, і надів стальний шолом, який йому підніс хлопчик-негр. Блад підготувався особисто керувати абордажем і коротко пояснив своїм гостям:

— Абордаж — це зараз наш єдиний шанс перемогти. Вони надто сильно озброєні.

І, наче на підтримку його слів, відгукнулись гармати французів. Оговтавшись від паніки, два кораблі французів майже разом відкрили бортовий вогонь по «Арабеллі», яка була ближче до них і сильніше озброєна, а тому й більш небезпечна з двох піратських кораблів.

На відміну від корсарів, які спрямували вогонь на палуби, щоб покалічити більше ворогів, французи посилали ядра низько, намагаючись пошкодити корпус піратського корабля. «Арабелла» тряслась і здригалася від шквалу снарядів, хоч Пітт і намагався тримати її носом до французів — так вона являла собою найменшу мішень для противника. На якусь мить корабель зупинявся, але зразу ж рушав знову вперед. Проте носову частину корабля було пробито, півбак знесено, а трохи вище ватерлінії зяяла велика пробоїна. Щоб не затопило