Свіжі відгуки
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
30 вересня 2024 14:44
Гарна книга
Місяць, обмитий дощем - Володимир Лис
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
І день як вимір нашого життя - Олександр Васильович Афонін
Читаємо онлайн І день як вимір нашого життя - Олександр Васильович Афонін
Какая неба глубина! Ночь нынче удалась на славу. И полноликая луна Плывет спокойно, величаво. Белесых тучек хоровод, Круживший у луны доселе, Уплыл, расчистив небосвод Над маковкой мохнатой ели. Мир замер, наполняясь вдруг Такой звенящей тишиною, И в танце на последний круг Февраль пошел уже с весною. Пускай кружатся до утра Под звездным неба покрывалом. Зимы кончается пора, А для весны – ее начало! «Ну, вот и потянулась к завершенью…»
Ну, вот и потянулась к завершенью Вторая половина февраля. Зима дождит, словно прося прощенья За то, что слишком мягкою была. Земля, лишившись снежного покрова, Под зимним небом так черным-черна… Чуть-чуть потерпим, и в окошко снова Вербой пушистой постучит весна. «Зима повільно котить до весни…»
Зима повільно котить до весни, Хоч віжки віддає їй неохоче. Тому й такі сумні туманні ночі, Що в них блукають ще зимові сни. Та кожен день їй сили додає, І не важливо, сонце є чи хмари. У серці весняні буяють чари, І скоро весна візьме вже своє. «Дождем оплакивает ночь…»
Дождем оплакивает ночь Конец зимы, такой поспешный. Зима уходит нынче прочь В туман холодный, безутешный. Его услуги не нужны Весне, красавице беспечной. Она не жаждет тишины, Ей нужен теплый ветер встречный. Тот раздувающий пожар В небесной синей чистой дали… Нет, не соврал нам календарь: Пришла весна, как ожидали.
Ну, вот и потянулась к завершенью Вторая половина февраля. Зима дождит, словно прося прощенья За то, что слишком мягкою была. Земля, лишившись снежного покрова, Под зимним небом так черным-черна… Чуть-чуть потерпим, и в окошко снова Вербой пушистой постучит весна. «Зима повільно котить до весни…»
Зима повільно котить до весни, Хоч віжки віддає їй неохоче. Тому й такі сумні туманні ночі, Що в них блукають ще зимові сни. Та кожен день їй сили додає, І не важливо, сонце є чи хмари. У серці весняні буяють чари, І скоро весна візьме вже своє. «Дождем оплакивает ночь…»
Дождем оплакивает ночь Конец зимы, такой поспешный. Зима уходит нынче прочь В туман холодный, безутешный. Его услуги не нужны Весне, красавице беспечной. Она не жаждет тишины, Ей нужен теплый ветер встречный. Тот раздувающий пожар В небесной синей чистой дали… Нет, не соврал нам календарь: Пришла весна, как ожидали.
Відгуки про книгу І день як вимір нашого життя - Олександр Васильович Афонін (0)
Схожі книги в українській онлайн бібліотеці readbooks.com.ua: