Збірка творів - Вільям Шекспір
До щогли запасної, що на суднах
На шторму випадок тримають. Я ж
Зробив те саме з іншими двома.
Дітей так розмістивши, я й дружина,
З обох синів не зводячи очей,
Також до тої щогли прив’язались
З обох кінців та й віддалися хвилям,
Що, як здавалось, нас несли в Корінф.
Аж ось засяло над землею сонце
І розігнало геть всі згубні хмари,
І враз його проміння життєдайне
Угамувало хвилі, й вдалині
Ми вгледіли два кораблі, які
Пливли назустріч нам: один — з Корінфа,
А другий — з Епідамна. Та раніш,
Ніж підійшли вони… О горе, горе!
Дозволь на цьому розповідь скінчити.
Вгадай кінець. Несила говорити.
КНЯЗЬ
Ні, далі говори, не обривай;
Як не помилувать, то пожаліть
Я можу.
ЕГЕОН
О, якби й боги вчинили
Так, — я тепер не називав би їх
Жорстокими до нас! Тим кораблям
Лиш десять миль лишалось доплисти,
Як раптом ми наскочили на скелю,
І, вдарившись об неї, розламалось
Навпіл суденце наше нещасливе,
І, розлучивши нас несправедливо,
З нас кожному Фортуна залишила
І чим радіть в житті, і чим боліти.
Тоді із половинок двох її,
Що менший на собі несла вантаж,
Але не менше горе, значно швидше
Вперед погнало вітром; я побачив,
Як підібрали їх всіх трьох рибалки
З Корінфа, як мені здалось. Аж ось
І взяв нас другий корабель нарешті;
Як тільки моряки на нім дізнались,
Кого їм пощастило врятувати,
Вони до нас привітні вельми стали
Й хотіли навіть відібрать в рибалок
Мою жону; одначе корабель
Не досить легко йшов під парусами,
То й довелось їм правувать додому.
Отак я своє щастя загубив;
Моє життя продовжила зла доля,
Щоб міг розповісти про власне горе.
КНЯЗЬ
В ім’я всіх тих, за ким ти вболіваєш,
Будь ласка, розкажи мені докладно,
Що сталось далі з ними і з тобою.
ЕГЕОН
Молодший син — моя найстарша з мук, —
Як вісімнадцять літ йому минуло,
Засумував за братом, зажадав
Довідатися, де він, і почав
Просить мене, щоб і його слуга
(Що був, як він, відірваний від брата
І знав лише його ім’я) поїхав
На розшуки з ним разом. Так бажав я
Знайти загублене дитя кохане,
Що загубив і те, що так любив.
П’ять літ по Греції я мандрував,
Об’їздив Азію аж до кордонів;
Вертаючись, заїхав до Ефеса,
Надію втративши знайти, проте
Я не схотів без розшуків минути
Й цю землю, як і кожну, де є люди.
Тут маю я скінчить моє життя;
Дочасна смерть була б для мене щастям,
Коли б узнав, що я шукав немарно
Й сини живі.
КНЯЗЬ
Нещасний Егеоне,
Приречений зазнать страшного лиха!
О, вір мені, коли б те дозволяли
Закони наші і моя корона,
Монарша гідність, сан, присяга й честь
Яких володар нехтувать не може,
Хоч би того й хотів, — моя душа
Була б тобі найкращим оборонцем.
Проте, хоч ти й засуджений до страти,
Хоч вироку й не можна скасувать,
Тим нашої не ущербивши честі, —
Я хочу все ж допомогти тобі,
Чим тільки зможу, купче, а тому
Даю тобі іще цей день, щоб друзі
Життя твоє могли урятувати.
Звернись до всіх знайомих у Ефесі;
Проси або позич потрібну суму
Й живи; а ні — то мусиш ти померти.
Тюремнику, візьми його під варту.
ТЮРЕМНИК
Я слухаю, владарю.
ЕГЕОН
Егеон
Без допомоги й без надії йде,
Бо неминуча смерть на нього жде.
Виходять.
Сцена 2
Майдан. Входять Антіфол Сіракузький і Дроміо Сіракузький та 1-й купець.
1-Й КУПЕЦЬ
Отож скажіть, що ви із Епідамна,
А ні — то все майно в вас відберуть.
Сьогодні саме взято тут під варту
Купця із Сіракуз, який прибув
У місто; через те, що він не може
Дать викупу за себе, як велить
Йому і нам усім міський закон, —
Сердега вмре ще перед тим, як сонце
Утомлене на заході спочине.
Ось ваші гроші, ті, що я зберіг.
АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ
На, віднеси їх до «Кентавра», де ми
Спинилися, й чекай на мене, Дромйо.
Година ще лишилась до обіду;
Тож я піду і з містом ознайомлюсь,
Його звичаями й купцями, гляну,
Які будинки тут, та й повернусь,
Щоб виспатись, бо змучивсь я в дорозі.
Ну, забирайся!
ДРОМІО СІРАКУЗЬКИЙ
Багато хто, впіймавши б вас на слові,
З пакунком цим добрячим втік би, справді!
(Виходить)
АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ
Це вірний хлопець, пане; він частенько,
Коли мене пригнічують турботи
І сум бере, мою прогонить тугу
Веселим жартом. Маєте охоту
Спочатку прогулятися по місту,
А потім пообідати зі мною?
1-Й КУПЕЦЬ
Я нині вже запрошений, мій пане,
До тих купців, з якими маю справи
І сподіваюсь добре заробити;
Даруйте, пане мій! Проте, як ви
Бажаєте, годині десь о п’ятій
Я залюбки зустріну вас на ринку
І буду з вами, доки прийде час
Лягати спать; а зараз мушу йти,
Мене чекають невідкладні справи.
АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ
То прощавайте ж на цей час; а я
Сам поблукаю та огляну місто.
1-Й КУПЕЦЬ
Бажаю втіхи вам з самим собою. (Виходить)
АНТІФОЛ СІР
Той, хто бажа мені з собою втіхи,
Бажа того, чого не можу я
Ніяк знайти. Бо я в цім світі наче
Та крапелька води, яка шукає
В безмежнім океані другу краплю:
Щоб подругу знайти, туди упавши,
Вона незримо й непомітно гине;
Так я тепер шукаю брата й матір
І в пошуках, бездольний, сам гублюсь.
Входить Дроміо Ефеський.
Мого народження вже день настав.
Ну що? Чому так скоро ти вернувся?
ДРОМІО ЕФЕСЬКИЙ
Так скоро? Ні! Так пізно, вже й каплун
Згорів, а порося з рожна звалилось;
На вежі дзвони вдарили дванадцять,
І господиня — лясь мене по пиці,
Обід простиг — хазяйка розпалилась,
Обід простиг, бо не йдете додому;
Ви не йдете, бо ви вже не голодні;
Ви не голодні, — видно, розговілись, —
Нас постити примусили усіх
І голодом покутувать ваш гріх.
АНТІФОЛ СІР
Стули губу. Скажи-но, де подів
Ті гроші, що я дав?
ДРОМІО ЕФЕСЬКИЙ
Оті шість пенсів,
Що ви ще в середу мені звеліли
Віднести лимареві за підхвістя
Моєї пані? Лимар їх забрав,
У мене їх нема.
АНТІФОЛ СІР
Сьогодні я
З тобою жартувати не охочий;
Скажи мені без дурощів, де гроші?
Ми тут чужі; то як же ти наваживсь
Без догляду таку покинуть суму?
ДРОМІО ЕФЕСЬКИЙ
Прошу: жартуйте за столом, мій
