Смерть Каїна - Іван Якович Франко

Побачили, як Каїн наближався

На край майдану.

«Горе! Хтось чужий

Іде! Розбійник! Лісовий дикун!

Рятуйте, діду!»

І, немов курчата

Від яструба, вони до діда збіглись.

Дрогнув дід Лемех.

«Де є той дикун?» –

Спитав суворо.

«Із-за кедра вийшов!

До нас іде!»

І Лемех ані слова

Не мовив більш, на лук нову стрілу

Уклав і вистрілив.

«Стій, Лемех, стій! –

Роздався голос. – Я твій прадід Каїн!»

Та в тій же хвилі острая стріла

Йому попала прямо в серце. Скочив

Угору Каїн і лицем на землю

Упав, аж вістря вилізло плечима,

А руки судорожно в землю врились

І задубіли так.

«Гура, дід Лемех!» –

Хлоп’ята крикнули, та Лемех тільки

Махнув рукою. Він, мов труп, стояв

Блідий, недвижний, лук і стріли впали

На землю.

«Що вам, що вам, діду Лемех?»

Защебетали діти, але дід

Ледве промовив стиха: «Що сказав

Отой дикун?»

«Сказав, що він є Каїн,

Ваш прадід».

«Каїн? То не може бути!

Мій прадід Каїн! Діти! Се ж було б

Страшне нещастя, сли б була се правда!

Глядіть лиш, де він, що з ним?»

«Він упав

Отам близ кедра и лежить спокійно».

«Ходім до нього! Може, він живий!

О боже, хорони мене від того лиха,

Щоб Каїнову кров я мав пролити!»

І, спотикаючись, тремтячи весь,

Дід Лемех рушив, а за ним юрбою

Ішли хлоп’ята. Хоч сліпий, він прямо

Ішов туди, куди пустив стрілу,

Аж поки не спіткнувся і не впав

На трупа Каїна.

«Се він! Се він! –

Мов божевільний, скрикнув Лемех. – Діти,

Пропали ми, пропав увесь наш рід

На віки вічні! Каїн смерть приняв

Із моїх рук! Біжіть, зовіть батьків,

Зовіть усіх сюди!»

І поки діти

Побігли по батьків, дід Лемех сів

При трупі й, доторкаючись рукою

Лиця його й прострілених грудей,

Завів, мов над колискою дитини,

Тремтячим голосом старезну пісню:

«Слухай, Цілля, слухай, Ада,

Дому мойого відрада,

Каже божий глас:

Хто над Лемехом глумиться,

На нім Лемех буде мститься

За раз – сім раз.

А хто Каїнів убійця,

То на тім сам бог помститься

Сімдесят сім раз».

Раз по раз, мов безумний, він співав

Сю пісню. Вже зійшлось усе село

На вість тривожну. Всі широким кругом

І трупа, і убійцю обступили.

Вкінці немов прокинувся дід Лемех

І, голову підвівши, наче сонний,

Промовив: «Що, чи є тут хто при мні?»

«Ми всі тут, діду!» – загула громада.

«Так плачте, діти! Се наш предок Каїн,

Проклятий богом за убійство брата

І семикрат проклятий ще за те,

Що наблизивсь до нашої оселі

І смерть приняв із моїх рук! Та смерть

На нас прокляття боже навела

І пімсту на дітей і внуків ваших!

Тож плачте, діти! Плачте над собою!

А сього трупа, се прокляте тіло,

Не доторкаючись, похороніть,

Щоб світу божого він не поганив,

Щоби на нього сонце не гляділо,

Щоб звір, його наївшись, не сказився

І птиця, наклювавшись, не здихала!

Зносіть каміння і, немов собаку,

Прикиньте ним його, піском засипте

І обсадіть тернами! Най повік

Прокляте буде місце, де поліг він!»

І кинулась громада з диким криком

І стогоном прикидувать камінням

Мерця. А він лежав, немов дитя,

Вколисане до сну, простягши руки,

З лицем спокійним, ясним, на котрому,

Здавалось, і по смерті тліла ще

Несказана утіха і любов.

Та швидко купою каміння труп

Покрився; кинений ізблизька камінь

Розбив всю чашку, сплющив до землі,

Похоронив навіки під собою.

 Примітки

Зберігся автограф одного з перших варіантів поеми (№ 302), з правками І. Франка та О. Маковея. На автографі після тексту поеми є примітка Маковея: «22/2 89 скінчив Фр[анко] другу переробку «Каїна». Сам казав, що мало що не зробив з Каїна Христа. Се мов дальший шаг Байронового Каїна». У цьому варіанті (опублікованому в кн. «Іван Франко. Статті і матеріали». Зб. 8, Вид-во Львівського ун-ту, 1960, с. 5 – 19) Каїн – упокорений, «покаянний грішник». Пізніше І. Франко докорінно переробив поему, зробивши багато змін і доповнень. Він підкреслив в образі Каїна богоборські риси, посиливши – завдяки розширенню внутрішніх монологів – ідейно-філософський зміст поеми, глибше розкрив внутрішній світ героя.

Перша редакція поеми подається за автографом № 302. Автограф без заголовка. Пізніше олівцем написано назву «Каїн». В квадратних дужках подано ширші місця, викреслені Франком. Поправки Маковея не зазначаються.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 1, с. 386 – 403.

Вперше надруковано окремим виданням: Смерть Каїна, легенда Івана Франка. Накладом автора. Львів, 1889 р. 48 с. («Літературно-наукова бібліотека», кн. 3) Написано 1888 р.

Поема була передрукована у збірці «З вершин і низин» (1893 р.). У цій збірці вона була поставлена першою в розділі «Легенди». В нашому е-перевиданні поема поділена на глави, і цим главам дано заголовки (цього поділу в прижиттєвих виданнях не було).

Над поемою І. Франко працював кілька років. У листі до М. Драгоманова від 20 березня 1889 р. поет писав:

«Він [Каїн. – Ред.] сидів мені в мозку ще від часу, коли я перекладував байронівського «Каїна», і тільки торік я осилив якось сю жидівську легенду, домішавши до неї шматок з легенди про Фауста, котрий з вершин Кавказу оглядав рай. З обробкою, сміло скажу, намучивсь я щиро: цілість перероблював два рази з грунту, так що з первісно написаного ледве чи осталось нетиканих зо 200 віршів – деякі часто перероблював і три, й чотири рази, майструючи зовсім нахолодно, по-столярськи».

[І. Франко переклав драматичну поему Байрона «Каїн» і видав у «Дрібній бібліотеці» в 1879 р. (див. його примітку до перекладу: Байрон Гордон. Каїн. Містерія в 3-х діях. Переклав Іван Франко. Львів, 1879)] У передмові до містерії Байрона І. Франко назвав Каїна «мислячим чоловіком двадцятих років нашого століття», «мислячим, бажаючим знання й правди духом людським».

Джерелами поеми, як зазначає сам поет, були: містерія «Каїн» Байрона, народні перекази про Фауста, Біблія, апокриф про Лемеха [див. Апокрифи і легенди з українських рукописів. Зібрав, упорядкував та пояснив др. Ів. Франко. Т. І. Апокрифи старозавітні. Львів, 1895, с. 37–38]. Поема Байрона закінчувалась убивством Авеля Каїном з мотивів протесту. «Смерть Каїна» є ніби продовженням містерії, починається саме з цього моменту: «Убивши брата…».

[І. Франко здійснив переклад «Фауста» Гете (надруковано 1880 р. в журн. «Правда») і знав народні перекази про Фауста (див. Легенда о докторе Фаусте. М.–Л., Изд-во АН СССР, 1958,