Мовні ґрати - Пауль Целан
Долу, по всьому вже, ми
десять числом, піщаний народ. Час
чом би й ні, він має
годину й для нас, тут,
у піщаному місті.
(Розкажи про криниці, розкажи
про криничний вінець, криничну корбу, про
криничне цямриння — розкажи.
Полічи й розкажи, година,
навіть оця, вона також спливає.
Вода: що за
слово. Ми збагнули тебе, життя.)
Чужинець, непроханий, звідкіля він,
далекий гість.
Його цибеніюча одіж.
Його цибеніюче око.
(Розкажи про криниці, про —
полічи й розкажи.
Вода: що за
слово.)
Його одіж-та-око, він стоїть,
як і ми, повен ночі, виявляє
розважність, він лічить тепер,
як і ми, до десяти
і не далі.
Вгорі,
мандрівці
зовсім
нечутні.
DIE WELT
DIE WELT, zu uns
in die leere Stunde getreten:
Zwei
Baumschäfte, schwarz,
unverzweigt, ohne
Knoten.
In der Düsenspur, scharfrandig, das
eine frei —
stehende Hochblatt.
Auch wir hier, im Leeren,
stehn bei den Fahnen.
СВІТ
СВІТ, що прийшов до нас
у порожню годину:
Два
дерев'яні ратища, чорні,
без відгалужень, без
сучків.
Слід реактивного літака, в ньому
скраєчку
тріпоче високо самотній листок.
Ми також отут, на безлюдді,
чатуєм знамена.
EIN HOLZSTERN
EIN HOLZSTERN, blau,
aus kleinen Rauten gebaut. Heute, von
der jüngsten unserer Hände.
Das Wort, während
du Salz aus der Nacht fällst, der Blick
wieder die Windgalle sucht:
— Ein Stern, tu ihn,
tu den Stern in die Nacht.
(— In meine, in
meine.)
ДЕРЕВ'ЯНА ЗІРКА
ДЕРЕВ'ЯНА ЗІРКА, блакитна,
змайстрована з ромбиків. Нині,
наймолодшими з наших рук.
Це слово, в той час,
коли ти видовбуєш сіль із ночі, погляд
знову шукає в небі смужку сяйва:
— Зірка, поклади її,
поклади-но цю зірку в ніч.
(— У мою, у
мою.)
SOMMERBERICHT
Der nicht mehr beschrittene, der
umgangene Thymianteppich.
Eine Leerzeile, quer
durch die Glockenheide gelegt.
Nichts in den Windbruch getragen.
Wieder Begegnungen mit
vereinzelten Worten wie:
Steinschlag, Hartgräser, Zeit.
ЛІТНІЙ ЗВІТ
Килим із чебрецю, на який
вже не ступають, який лиш обходять.
Порожня смуга, навскіс
прокладена через поле дзвіночків.
Ніщо, принесене у бурелом.
Знову зустрічі зі
словами, що стоять поодинці, як:
щебінь, твердоколос, час.
NIEDRIGWASSER
NIEDRIGWASSER. Wir sahen
die Seepocke, sahen
die Napfschnecke, sahen
die Nägel an unsern Händen.
Niemand schnitt uns das Wort von der Herzwand.
(Fährten der Strandkrabbe, morgen,
Kriechfurchen, Wohngänge, Wind —
zeichnung im grauen
Schlick. Feinsand,
Grobsand, das
von den Wänden Gelöste, bei
andern Hartteilen, im
Schill.)
Ein Aug, heute,
gab es dem zweiten, beide,
geschlossen, folgten der Strömung zu
ihrem Schatten, setzten
die Fracht ab (niemand
schnitt uns das Wort von der —), bauten
den Haken hinaus — eine Nehrung, vor
ein kleines
unbefahrbares Schweigen.
ВІДПЛИВ
ВІДПЛИВ. Ми бачили
ракоподібну причепу, бачили
блюдце молюска, бачили
нігті на наших руках.
Ніхто не відтяв нам слово від стінки серця.
(Сліди морських крабів, завтра,
борозни від їхніх повзань, тунелі, малюнок
вітру в сірім
намулі. Дрібний пісок,
зерна гравію,
що відпали від стінок, на
інших панцерних скалках, у
черепашнику.)
Око, сьогодні,
передало це іншому, обоє вони,
заплющені, плинули за течією
до тіні своєї, скинули
свій вантаж (ніхто
не відтяв нам слово від —), відтіснили
намитий вал — піщану косу,
в маленьке
несудноплавне мовчання.
BAGNDÄMME, WEGRÄNDER, ÖDPLÄTZE, SCHUTT
Lichtgewinn, messbar, aus
Distelähnlichem:
einiges
Rot, im Gespräch
mit einigem Gelb.
Die Luftschleier vor
deinem verzweifelten Aug.
Das letzte '
reitende Sandkorn.
(Die
Augärten, damals, das
gelächelte Wort
vom Marchfeld, vom
Steppengras dort.
Das tote Ringelspiel, kling.
Wir
drehten uns weiter.)
Der Sandkornritt, das
Auge, ihm zugewandt.
Die Stundentür und
ihre Geräusche.
ЗАЛІЗНИЧНІ ВІДКОСИ, УЗБІЧЧЯ, ПУСТКИ, ЖОРСТВА
Осяг світла, на вимір, із
чогось будякоподібного:
дрібка
червоного, у розмові
з дрібкою жовтого.
Етерний серпанок перед
твоїм розпачливим оком.
Верхівцем
остання піщинка.
(Віденські
парки, тоді, те
усміхнене слово
з Мархфельда[4], зі
тамтешньої степової трави.
Та карусель, що завмерла, дінь-дінь.
Ми
й далі кружляли.)
Піщинка верхівцем, те
око, до неї обернене.
Брама годин та її
невідступне скрипіння.
ENGFÜHRUNG
СТРЕТТА
*
VERBRACHT ins
Gelände
mit der untrüglichen Spur:
Gras, auseinandergeschrieben.
Die Steine, weiß,
mit den Schatten der Halme:
Lies nicht mehr — schau!
Schau nicht mehr — geh!
Geh, deine Stunde
hat keine Schwestern, du bist —
bist zuhause. Ein Rad, langsam,
rollt aus sich selber, die Speichen
klettern,
klettern auf schwärzlichem Feld, die Nacht
braucht keine Sterne, nirgends
fragt es nach dir.
*
ДОПРАВЛЕНА
в цю місцину
з невитравним слідом:
Трава, розписана врозтіч.
Каміння, біле,
з тінями стебел.
Досить читати — дивись!
Досить дивитись — іди!
Йди, година твоя
не має сестер, ти —
ти дома. Колесо, неквапливо,
викочується з себе самого, спиці
стрибають
стрибають по чорному полю, ніч
не потребує зірок, ніде
не спитають про тебе.
*
Nirgends
fragt es nach dir —
Der Ort, wo sie lagen, er hat
einen Namen — er hat
keinen. Sie lagen nicht dort. Etwas
lag zwischen ihnen. Sie
sahn nicht hindurch.
Sahn nicht, nein,
redeten von
Worten. Keines
erwachte, der
Schlaf
kam über sie.
*
Ніде
не спитають про тебе —
Місцина, де лежали вони, вона має
назву — ні, вона не має
її. Вони не лежали там. Щось
лежало між ними. Вони
не бачили наскрізь.
Не бачили, ні,
говорили
про слова. Жодне з них
не прокинулось,
сон здолав їх.
*
Kam, kam. Nirgends
fragt es —
Ich bins, ich,
ich lag zwischen euch, ich war
offen, war
hörbar, ich tickte euch zu, euer Atem
gehorchte, ich
bin es noch immer, ihr
schlaft ja.
*
Здолав, здолав. Ніде
не спитають —
Це ж я, я,
я лежав поміж вами, я був
відкритим, був
чутним, я цокав для вас, наслухав
ваш подих, я
лишився таким же, а ви
заснули.
*
Bin es noch immer —
Jahre.
Jahre, Jahre, ein Finger
tastet hinab und
