Сонети. Світовий сонет - Дмитро Васильович Павличко

Він ще не дав того, що дати змога! А на землі стояв я під крилом, Яке несло мене і рятувало, — Йому співав я вдячності псалом, Але на світ дививсь не так зухвало: В мені любові наче більше стало, Дух від молитви сповнився добром!

1976

* * * В моїй душі сьогодні сніг пішов, Якась велика проломилась хмара. І серце аж пригнулось, мов конара, Потрапивши під кам'яний покров. Свої літа підрахував я знов, Немов коштовності — печальний скнара, І смерті несподівана примара Зморозила мою зрадливу кров. Не чую втіхи з того, що травою, Чи деревом, чи поблиском води Я стану за межею гробовою. Душе моя, ти в світло перейди, Що бачив я за горя та біди В моєї матері над головою.

1977

* * * В моїм селі на маминому гробі Росте калина. Знаю, то вона — Душа моєї матері сяйна Підводиться в нев'янучій подобі. Супутники горять антеннолобі, Схиляючись до світового дна, Та оживає знову яснина В червоного куща святій утробі. Все розсипається, як ті вінки, Як хвої заржавілої корона, Лиш пісня пролітає крізь віки. Живу — сльоза відкрита й безборонна — А над моїм життям багряні грона Ятряться, наче в небесах зірки.

1977

* * * Прийшов я сповідатися калині, Що на могилі матері зросла. «Моя спокревнице, я проти зла Стою — так ти стоїш на хуртовині; Я вгору зводжу крила соколині, Як ти гілки — в дні літнього тепла. Я віддаю плоди свого живла, Як ти червоні кетяги — людині; Корінням я торкаюсь так, як ти, До серця материнського. І неба Я на собі підношу три пласти, Як ти, але мені ще сили треба На те, щоб сонце піднести в сльозі, Як піднімаєш ти його в росі!»

1978

* * * Степ навкруги. В траві — стежина біла. Безмежна тиша. Мирна далина. Втім, біля мене куля розривна Із присвистом скаженим пролетіла. В землі, як та гадюка вогнетіла, Вмлівіч пропала — вибухла вона. Із квітки дим пішов, і тишина Під небесами знову затрубіла. Давно воєнна стихла круговерть І світ стоїть у сонці, наче пава… Що ж розриває коло мене твердь? Чи це мене наздоганяє слава Така, як думка недруга, лукава, Чия мені привиділася смерть?

1977

* * * Мені потрібно тільки олівця, Паперу, хліба, тихої оселі І, може, ще блакитної форелі, Одягненої в золоті