Збірка творів - Вільям Шекспір
Нас поспішає, — все це вже забуте?
Забута днів шкільних невинна дружба,
Коли, як дві майстерниці-богині,
Сиділи поряд ми і гаптували
Ту саму квітку по канві тій самій
В дві голки, і одну співали пісню,
І наші душі, руки й голоси
В одне зливались? Вкупі ми росли,
Немов двояшки-вишні, хоч окремі,
Та з’єднані, бо хвостики зрослися.
Дві ягідки на спільнім черешку,
Два тіла наче, та одна душа.
Два герби на єдиному щиті,
Увінчані коронкою одною.
І хочеш ти порвати давню приязнь,
З чоловіками глузувати з мене?
Не дружній вчинок це і не дівочий.
Вся наша стать, як я, тебе осудить,
Хоч я сама зазнала кривди тут.
ГЕРМІЯ
Ці запальні слова мене дивують:
Я з тебе не глумлюсь — це ти глумишся.
ГЕЛЕНА
Хіба ж не ти намовила Лізандра
За мною бігати і задля сміху
Моє обличчя й очі вихваляти?
А другого зальотника свого,
Що ледь мене ногою не стусав, —
Богинею ясною називати,
І німфою, і видивом небесним?
Ненависній навіщо він це каже?
І твій Лізандр чого це раптом зрікся
Тебе й почав за мною упадати,
Як не з твоєї згоди та намови?
Що не така щаслива я, як ти,
Що не впадають так усі за мною,
Що неподілене моє кохання, —
Це мало б жаль будити, а не глум.
ГЕРМІЯ
Мені слова твої незрозумілі.
ГЕЛЕНА
Авжеж. Засмучену вдавай із себе,
А відвернусь — перекривляй мене.
Переморгнувшися, глуміться далі:
Цей жарт колись прославить, може, вас.
Якби ви мали жалості хоч трохи,
Чи милості, чи доброго звичаю,
То посміху б із мене не робили.
Що ж, прощавайте. Винна тут і я,
Та все направить смерть або розлука.
ЛІЗАНДР
Стривай, красуне! Вислухай мене,
Душе моя, життя моє, Гелено!
ГЕЛЕНА
Чудово!
ГЕРМІЯ
(до Лізандра)
Любий, не глузуй із неї.
ДЕМЕТРІЙ
Як ти не вмолиш, я його примушу.
ЛІЗАНДР
Ти не примусиш, і вона не вмолить.
Твої погрози, як її мольба,
Не мають сили. О Гелено мила!
Тебе кохаю я! Життям клянуся,
Його віддам, щоб довести: той бреше,
Хто каже, що тебе я не люблю.
ДЕМЕТРІЙ
Не годен він любити так, як я!
Хай меч розсудить, правда тут чия.
Ну що ж, ходім.
ГЕРМІЯ
(Вхопивши Лізандра)
Лізандре, що це значить?
ЛІЗАНДР
Геть, ефіопко!
ДЕМЕТРІЙ
Ні, лишень погляньте,
Як він пручається!
(До Лізандра)
Немовби хочеш
Зі мною йти, а сам стоїш, тюхтію?
ЛІЗАНДР
Геть, кішко, тпрусь! Кажу я — відчепись,
А то струсну із себе, мов гадюку.
ГЕРМІЯ
Який ти злий! Що сталося з тобою,
Коханий мій?
ЛІЗАНДР
Твій? Геть, кажу, від мене!
Татарко смагла! Геть, гіркуще зілля!
ГЕРМІЯ
Жартуєш?
ГЕЛЕНА
Так, жартує, як і ти.
ЛІЗАНДР
Деметрію, я слова не зламаю.
ДЕМЕТРІЙ
Волів би діло бачити, а слову
Твоєму я чогось не дуже вірю.
ЛІЗАНДР
Що ж діяти? Ударити? Убити?
Й ненависній я не завдам їй болю.
ГЕРМІЯ
Який ще гірший може бути біль,
Ніж від ненависті твоєї, любий?
За що ж мене зненавидів ти враз?
Чи я не Гермія? Ти не Лізандр?
Чи раптом на лиці я споганіла?
Ще звечора кохав — вночі покинув.
Виходить, ти… — О, хай боги боронять! —
Мене покинув справді?
ЛІЗАНДР
Так, їй-богу,
І більш не хочу бачити тебе.
Отож облиш і сумніви, й надії
І знай напевне, що не жарти це:
Тебе ненавиджу, люблю Гелену.
ГЕРМІЯ
О леле!
(До Гелени)
Ти, облуднице, єхидно,
Злодійко! Ти підкралася вночі
І викрала кохання в нього з серця?
ГЕЛЕНА
Я бачу, ти ні скромності не маєш,
Ні сорому дівочого. Ти хочеш
Мене підбити на слова лайливі?
Ганьба, облудна і фальшива лялька!
ГЕРМІЯ
Я — лялька? А, то ти на цьому граєш?
Ти зростом хизувалась перед ним,
Що ти, мовляв, висока та ставна!
Поставою його зачарувала
І виросла в очах його ще вище
Лиш через те, що я така мала?
Ах, я мала, мальована жердина?
Мала, та не така, щоб не сягнути
Твоїх очей, не видряпати їх!
ГЕЛЕНА
Хоч з мене ви глузуєте, панове,
Та я прошу: не дайте їй покривдить
Мене. До сварок я не маю хисту,
Я дівчина плоха і несмілива.
Не дайте битись їй. І не гадайте,
Що я, як вища зростом, можу дати
Їй відкоша.
ГЕРМІЯ
О, знову! «Вища зростом!»
ГЕЛЕНА
Ой, Герміє, не злися так на мене!
Згадай, що я тебе любила завше,
Твої секрети берегла, ніколи
Не скривдила тебе — хіба що нині,
Закохана в Деметрія, відкрила
Йому, що ви тікаєте в цей гай.
Подався він за вами, а мене
Кохання потягло за ним. Та він
Мене прогнав, погрожував набити,
Убити навіть. Відпустіть мене,
І я вернуся, навісна, в Афіни
І більше не ходитиму за вами.
Ти ж бачиш — я нехитра і сумирна.
ГЕРМІЯ
Та йди собі! І хто тебе тримає?
ГЕЛЕНА
Шалене серце, що зоставлю тут.
ГЕРМІЯ
З Лізандром?
ГЕЛЕНА
Ні, з Деметрієм.
ЛІЗАНДР
Не бійся,
Вона тебе покривдить не посміє.
ДЕМЕТРІЙ
Авжеж — хоч би і ти їй помагав.
ГЕЛЕНА
О, з нею не жартуй, як розізлиться:
Вона була ще в школі забіяка,
Хоча й мала, але несамовита.
ГЕРМІЯ
І знов «мала»? Ти інших слів не знаєш?
Не дозволяйте їй шпильки пускати!
Пустіть мене до неї!
ЛІЗАНДР
Геть, курдупко!
Недоростку, недоноску плюгавий!
Ти, намистинко!
ДЕМЕТРІЙ
Ба який завзятий!
Але тебе ніхто за це не просить.
Облиш, не смій Гелену захищати
І їй своє показувать кохання,
Бо пошкодуєш.
ЛІЗАНДР
Вже ніхто не держить
Мене. Як не боїшся — йди за мною, —
Побачимо, хто більше має права
На осяйну Гелену — ти чи я.
ДЕМЕТРІЙ
Я — за тобою? Ні, йдемо пліч-о-пліч!
Лізандр і Деметрій виходять.
ГЕРМІЯ
Це через тебе все, небого, сталось.
Куди? Стривай!
ГЕЛЕНА
Тобі не вірю я,
Тебе жахається душа моя.
Хай битися твоя рука меткіша,
Та в мене ноги довші, я прудкіша.
(Втікає)
ГЕРМІЯ
Що далі, то пригода ця чудніша. (Виходить)
Оберон і Пак виступають наперед.
ОБЕРОН
Це все твоя вина. Ти знов наплутав —
Чи, може, вмисне каверзу підстроїв?
ПАК
Повірте, Князю тіней, схибив я.
Чи ж не сказали ви самі, що маю
Його впізнати по вбранні афінськім?
Отож усе як треба я зробив:
Афінцю очі соком закропив
І думаю, що вийшло все на славу,
Бо з цього добру маємо забаву.
ОБЕРОН
Вони шукають місця для двобою.
