Фауст - Йоганн Вольфганг Гете
А ми глядимо,
За всім слідимо,
Щоб вірші ліпити.
Фауст
(перед дзеркалом)
Я збожеволію! Це сказ!
Мефістофель
(вказуючи на звірів)
Та і мені ось ці вже голову прогризли.
Звірі
А в слушний час
Бувають у нас
У віршах навіть мислі.
Фауст
(як перше)
У мене в грудях аж клекоче!
Ходімо далі од біди!
Мефістофель
(в тій же поставі)
Я визнаю, проте, охоче,
Що з них поети хоч куди!
Мавпа якось одвихнулася од казана, і він починає бігти; спалахує велике полум'я і жбухає в комин. Відьма через полум'я влітає в кухню з оглушливим репетом.
Відьма
Ух! Ух! Ух! Ух!
Проклята твар! Паскудна гидь!
Казан проспать? Мене спалить?
Триклята бридь!
(Побачивши Фауста і Мефістофеля).
А ви чого?
А вам кого?
А ви куди?
І як сюди?
Ось я вогню
На вас хлюпну!
(Набирає ополоником у казані і оббризкує огнем
Фауста, Мефістофеля і мавп. Звірі скавулять).
Мефістофель
(обернувши помело, трощить склянки й горщики)
Шарах! Тарах!
По всіх горшках!
Все розвалю,
Все розіллю, —
Це, стерво, так
Тобі під такт!
Відьма одсахнулася з гнівом і жахом.
Впізнала вже, опудало погане?
Впізнала ти свого володаря?
Захочу я — й тебе, й твого звір'я
Перед очима враз не стане!
Забула вже вбрання червоне це
І півняче перо на капелюшу?
Чи, може, я сховав лице?
Чи, може, сам назватись мушу?
Відьма
Пробачте, пане, за прийом!
Та, бачу, ви не з копитом.
Та й де ж це ваші вірні круки?
Мефістофель
Гаразд, цей раз забудьмо зло!
Води чимало утекло
Од часу нашої розлуки.
Тепер прогрес, що світ весь охопив,
І чорта навіть зачепив;
Північні привиди вступилися з дороги;
Де стрінеш кігті, хвіст і роги?
От кінської ноги — не можу я зректись,
Хоч з нею вочевидь я не ходжу між люди,
Бо рада є й на те: тепер же повелись
Фальшиві литки в моду всюди.
Відьма
(пританцьовуючи)
Ой я п'яна і без вина —
Вернувсь мій пан, мій сатана!
Мефістофель
Не зви мене більш тим ім'ям!
Відьма
Чому? Хіба ж воно завадить вам?
Мефістофель
Із тим ім'ям ми в книгу притч попали,
Та не пішло те на користь людцям:
Лихого відреклись, а добрими не стали.
Тепер я — «пан барон», ти так мене і зви;
Тепер я кавалер, як інші кавалери,
Шляхетна в мене кров, шляхетні і манери,
І герб шляхетський — ось диви.
(Робить сороміцький жест).
Відьма
(заходиться реготом)
Ха, ха, ха, ха! Оце встругнув!
Такий жартун, як перше був!
Мефістофель
(до Фауста)
Мій друже, вчись, яким шляхом
Підходить треба до відьом.
Відьма
А що ж сюди вас, панство, привело?
Мефістофель
Нам треба склянку, знаєш, того соку…
Та щоб пиття старе було!
Воно міцніє рік від року.
Відьма
Та ось той сік, у цьому бутлю,
Сама я часто з нього дудлю —
Смачне, й ні крихти не смердить;
Чому б і вас не пригостить?
(Нишком).
Та як первісних чар нема в ції людини,
Вона ж, ви знаєте, не витягне й години.
Мефістофель
Та не завадить, ні, бо чоловік це свій,
Найкріпшого дання йому готовий дать я,
Накресли круг, скажи закляття
І чару вщерть йому налий.
Відьма ворожить, химерно жестикулюючи, — обчіркує круг і становить в нього усяке причандалля; склянки тим часом забряжчали, казани загуділи — почалася музика. Вкінці дістає велику книгу і розставляє у крузі мавп — піддержувати книгу і присвічувати смолоскипами. Аж тоді киває Фаустові, щоб підійшов.
Фауст
(До Мефістофеля)
Скажи, нащо це готування,
Це химородне чаклування?
Усі ті витівки дурні
Давно вже ввірились мені.
Мефістофель
Нехай собі! То все на сміх;
Не будь же строгим ти до них!
Це мов лікарська процедура,
Щоб краще діяла мікстура.
(Примушує Фауста вступити в круг).
Відьма
(починає високохмарно декламувати з книги)
Як досягти
До десяти?
Один — як дим,
А два — сплива,
А три — зітри,
Чотири ж — виріж,
А п'ять — украдь,
А шість — ізчисть,
А сім — знесім,
А вісім — повісим,
А дев'ять що? — Невідь-що.
А десять — кудесять.
Отак-то лічим ми, відьми.
Фауст
З гарячки баба щось верзе.
Мефістофель
Стривай лишень, це ще не все.
Вся книга та з однакових мудрацій;
На неї й я поклав чимало праці.
Усіх тих таємниць, усіх тих протиріч
Ні дурень, ні мудрець не втямить ані гич.
І так ведеться вже давно:
Ми знаєм прикладів чимало,
Як кривду в правду обертало
Те «три в однім і в трьох одно».
Отак повчають скрізь і всюди,
І з дурнями змагатись зась —
Бо, чуючи слова, звичайно вірять люди,
Що в них і думка є якась.
Відьма
(ворожить далі)
Науки дар —
Немов між хмар,
Для людства таємниця!
А хто без дум,
Тому, мов на глум,
Вона спішить одкриться.
Фауст
А може, годі? Чи не все ще?
Вже як не трісне голова!
Здається, мов оті слова
Ураз сто тисяч дурнів плеще.
Мефістофель
Ну, буде вже, метка Сивілло![35]
Бери своє пиття і сміло
По самі вінця наливай!
Це другові ніяк не зробить шкоди —
Вже він пройшов усякі переходи
Й не раз хиляв аж через край.
Відьма з великими церемоніями наливає пиття в чару; коли Фауст її пригубив, з неї вихоплюється легке полум'я.
Мефістофель
Ну, вимчи духом аж до дна!
Це буде серцеві одрада.
І з чортом ти запанібрата,
А чара ця тобі страшна?
Відьма розмикає круг. Фауст виходить.
Відьма
Ну, доброго здоров'я пивши!
Мефістофель
(до Фауста)
Тепер ходім! Тобі потрібен рух!
(До відьми).
Коли від мене ждеш яких послуг,
То нагадай, на шабаш прилетівши.
Відьма
Ось пісня вам! Коли її співать,
То буде лік вас краще пробирать.
Мефістофель
Тепер іди мерщій
