Фауст - Йоганн Вольфганг Гете
Мефістофель
(як і перше)
Спади з очей, мани полудо!
І знайте, як жартує біс!
(Щезає з Фаустом. Приятелі випускають одне одного).
Зібель
Це що ж?
Альтмаєр
Це ж як?
Фрош
То це твій ніс?
Брандер
А я схопив твого… От чудо!
Альтмаєр
Оце удар! Аж жах шибає мною!
Стільця сюди, бо на ногах не встою!
Фрош
Що трапилось — ніяк не розберем.
Зібель
А де ж той ланець? Ну, спіймаю,
То з рук не випущу живцем!
Альтмаєр
Я бачив сам — він сів на бочку скраю
І полетів з тим другим молодцем.
В ногах мов олово, здається…
(Обертаючись до столу).
А може, там вино ще ллється?
Зібель
Та це ж усе була мана!
Фрош
А я хіба не пив вина?
Брандер
А як же грона ті на вітті?
Альтмаєр
От і кажіть, що див нема на світі!
Відьмина кухня
На низенькому припічку кипить на вогні великий казан.
Угору клубочиться пара, і в ній манячать різноманітні постаті.
Мавпа сидить край казана, мішає в ньому і доглядає, щоб не перекипіло через край. Мавпій із мавпенятами сидять навколо, гріються. Стеля й стіни пообвішувані чудернацьким відьомським начинням.
Фауст і Мефістофель.
Фауст
Не по мені цей чар несамовитий;
Коли б то зміг мене уздоровити
Безглуздих нісенітниць спліт?
Привів мене до баби, до чаклунки…
Хіба ж її паскудні трунки
З плечей ізнімуть тридцять літ?
Оце твій лік мені на безголов'я!
Вогонь надії вже в мені потух.
Невже ж природа й благородний дух
Не здужають ніяк вернуть здоров'я?
Мефістофель
Розумно кажеш, далебі!
Тебе одмолодить є і природний засіб.
Та не про нас ця річ, вона тобі
Іще дикішою здалася б.
Фауст
Я хочу знать.
Мефістофель
Та засіб не який —
Без ліків, чар і без оплати.
У поле йди собі мерщій
Та й ну копати чи сапати;
Замкни себе, і розум свій
Держи в обмеженому колі,
І їж хоч просто, та доволі;
Живи з скотом, як скот, і не погребуй сам
Ту ниву, де ти жнеш, порядно угноїти;
Оце найкращий спосіб нам
Хоч на сто літ помолодіти!
Фауст
До того я не звик, і краще не чіпати
Мені ні сапи, ні лопати;
Не по мені вузьке життя.
Мефістофель
Що ж! Жди відьомського пиття!
Фауст
І знать яги я б не хотів!
Хіба ж ти сам не звариш зілля?
Мефістофель
На те нема мені дозвілля,
Скорій змощу я тисячу мостів.
Тут треба, крім знання і вміння,
Диявольського ще терпіння.
Тут звільна діє дух не рік, не два,
Поки як слід те вариво вшумує;
Яких приправ не потребує
Він для чаклунського питва!
Хоч чорт навчив його варити,
А сам не вміє сотворити.
(Зирнувши на мавп).
Які ж гарнесенькі звірки!
Оце такі в яги служки.
(До звірів).
Немає дома господині?
Звірі
В гостині!
Крізь димар
Пішла аж до хмар!
Мефістофель
Чи довго ж буде там баритись?
Звірі
Та поки будемо тут грітись.
Мефістофель
(до Фауста)
Ну, як тобі оці звірята?
Фауст
Чи де ще є подібна бридь?!
Мефістофель
Е, ні, із ними говорить,
То це мені з відрад відрада!
(До звірів).
Скажіть же, кляті потерчата,
Що вам тут дідько заварив?
Звірі
Нізчимну юшку для старців.
Мефістофель
Тоді в вас публіки багато!
Мавпій
(підліз і лащиться до Мефістофеля)
Зіграймо у кість
Мені на користь —
Дай виграти грошей!
Я дурень в біді,
А стану тоді
Розумний, хороший.
Мефістофель
Була б щаслива мавпа, як ніхто,
Коли б уміла грати у лото.
Тим часом мавпенята грають великою кулею і викочують її вперед.
Мавпій
Оце земля:
Летить, кружля,
Не знає впину;
Бряжчить, як скло,
Бо в ній дупло
На всю нутрину;
Блищить, мигтить,
Кругом ряхтить, —
Гляди, мій сину,
За рухом стеж,
Бо розіб'єш
її до решти
І сам за те ж
Тоді помреш ти.
Мефістофель
Це що, решето?
Мавпій
(здіймає решето)
Як злодій хто —
Воно ураз покаже.
(Біжить до мавпи, щоб та подивилась крізь решето).
На, глянь в решето!
Ну, злодій хто?
Хоч знає, не каже!
Мефістофель
(підходить до вогню)
Це що за збан?
Мавпій
Який ти дурбан!
Та це ж казан.
Чудні в тебе мислі!
Мефістофель
Яке ж ти мурло!
Мавпій
Ось на помело
Та й сядь тут у кріслі.
(Садовить Мефістофеля на крісло).
Фауст
(дивиться у дзеркало, то підходячи, то одступаючи од нього)
Який чудовий вид одкрили
Свічада чари тут очам!
Ой осіни мене, Амуре легкокрилий,
Щоб я до неї враз домчав!
Ах, тут стоять доводиться мені;
Коли наблизитись я хочу —
Вже бачу я в тумані, мов у сні,
Ту постать чарівну жіночу.[34]
Невже ж така у жінці є краса?
Невже в цьому простягненому тілі
Вмістилися всі неба чудеса?
Невже таке і на землі б ми стріли?
Мефістофель
Та ясно, коли Бог шість день попрацював
І потім «браво» сам сказав,
То, певне, він не схибив цілі.
Ну, поки що дивись на видиво бліде,
А там найду й живу красу для тебе;
Блаженний, хто її до себе
Як наречений поведе!
Фауст усе дивиться в дзеркало. Мефістофель, розлігшися в кріслі і граючись помелом, веде річ далі.
Я тут сиджу, неначе цар на троні!
І скіпетр у руці, от тільки не в короні!
Звірі
(що досі розмовляли між собою на мигах, з кумедними вихилясами і великим галасом приносять Мефістофелю корону)
Вінчаній главі
Дай поту й крові —
Корону скріпити.
(Сіпнули якось необережно корону і розбили її
