Фауст. Трагедія - Йоганн Вольфганг Ґете
Ні свинства, ні дурниці не сплетеш.
Ф р о ш
(виливає йому на голову склянку вина)
Нá й те, і те!
Б р а н д е р
З свиней свиня!
Ф р о ш
А ти не в'язни, як пеня!
З і б е л ь
За двері геть! Не треба чвар!
Усяк лиш пий і пісню шквар:
Гей, гей-а-гей!
А л ь т м а є р
Ой пробі! Вати, вати!
Оглухну я, як будуть так співати.
З і б е л ь
Як од склепінь луна іде,
То, значить, добре бас гуде.
Ф р о ш
Отак! Кому ж не в лад, того в три вирви гнать!
Ой тара-ляра-ля!
А л ь т м а є р
Ой тара-ляра-ля!
Ф р о ш
Ну, можна починать.
(Співає):
І як воно іще стоїть, Священне Римське царство?
Б р а н д е р
Погана пісня! Політична! Тьху!
Противна пісня! Даймо Богу славу,
Що не на нас він звірив ту державу.
Про мене й те прибуток немалий,
Що я не цісар і не канцлер в ній.
Та треба й нам якесь начальство мати;
Анумо папу обирати!
Відомо всім, котрій з прикмет
Належить тут пріоритет![40]
Ф р о ш
(співає)
Соловейку-пташко, лети-вилітай[41],
Мою милованку сто раз привітай…
З і б е л ь
Про милу не співай! Не хочу я і чути!
Ф р о ш
Співай і прославляй! По-твоєму не бути!
(Співає).
Одчини! Бо ніч іде.
Одчини! Бо милий жде.
Зачини! Світає день…
З і б е л ь
Ну що ж, співай на славу їй пісень!
Од цих пісень тобі ж колись завадить:
Мене вже зрадила, чекай, тебе ще зрадить.
Нехай кохається вона з домовиком,
Вночі на пустирі стає із ним на речі,
І цап, вертаючись додому од відьом,
Хай на добраніч їм люб'язно промекече.
Хіба я з розуму вже спав,
Щоб за повією впадав?
Які у біса їй привіти?
Хіба що вікна потрощити!
Б р а н д е р
(гримнув кулаком по столу)
Мовчать! Мовчать! Що за содом!
Ви ж знаєте, я вмію жити:
Тут всі закохані кругом,
Їх треба чимсь хорошим пригостити,
Щоб все кінчилося ладом.
Ось пісня вам нового крою,
І всі тягніть приспів за мною.
(співає)
Раз криса в кухні завелась,
Жила із сала й масла,
Мов доктор Лютер, розплилась,
Пузце собі напасла.
Та кухар їй отрути дав,
І білий світ немилий став,
Неначе з закохання!
Х о р
(весело)
Неначе з закохання!
Б р а н д е р
Вона й туди, вона й сюди,
Усе гризе, що знає,
З усіх калюж пила води —
Ніщо не помагає!
Вона й навплиг, вона й навскач,
Її ж пече — хоч сядь та й плач,
Неначе з закохання!
Х о р
Неначе з закохання!
Б р а н д е р
І зо страху середо дня
У кухню як не скоче!
Упало край вогню, бідня,
Так жалібно пискоче…
Отруйник злий сміється лиш:
«Ого, як солодко квилúш,
Неначе з закохання!»
Х о р
Неначе з закохання!
З і б е л ь
Ех, ниці блазні! І чому б
Із цього приводу радіти?
Жарт — бідну крису отруїти!
Б р а н д е р
Чи ба, озвався крисолюб!
А л ь т м а є р
Ех ти, товстий, а тонкокожий.
Ти, голомóзина гладка!
Недаром же і сам ти схожий
Ураз на крису й пацюка.
Ф а у с т і М е ф і с т о ф е л ь.
М е ф і с т о ф е л ь
От, для початку придивися,
Як весело живе гульвіса:
Йому, крім ґуль, усе бридня,
Справляє празника щодня.
Хоч розум в'яне від безділля,
Танцює кожен тут кругом,
Мов кошенятко за хвостом;
Аби легке було похмілля,
Аби шинкар на віру дав —
Ото йому усіх і справ.
Б р а н д е р
Що це за люди чудородні?
Одразу знать, що лиш сьогодні
До нас у місто прибули.
Ф р о ш
Це правда. Ляйпціґ наш в тім гідний похвали!
Він, мов малий Париж, своїх людей карбує.
З і б е л ь
І хто ж, по-твоєму, вони?
Ф р о ш
Стривайте лиш! Хай вип'ють ув охоту,
Я вúзнаю од них усе достоту —
Вони ще проти
