Сонети. Світовий сонет - Дмитро Васильович Павличко

одною І римою, котру не я відкрив? Чом я пишу, стосуючи не нові, А знані форми — про одне і те ж — Так, що моє наймення в кожнім слові Озветься, як лиш слова доторкнеш? О, знай, мій друже, мій знадливий раю, — Тебе й любов я зв'язую водно, Старі слова по-новому вдягаю — Збуваю те, що збув уже давно. Моя любов — як сонячне сіяння: Прадавнє й молоде воно щорання. 77 Покаже дзеркало, як врода в'яне, Годинник — як хвилини марно йдуть, Але з цієї книжки думка встане, І ти збагнеш непроминання суть. Свічадо зморшку, схожу на могилу, Являє, мов роззявлюється тьма, І відкрадає час у тебе силу, Проходячи у вічність крадькома. Сховай же в писане, миттєве слово Те, що не може пам'ять зберегти: Колись дітей свого ума наново В записнику своїм відкриєш ти. І скористають з книжечки малої Твоїх нових рукописів герої. 78 Так часто я писав про тебе вірші І кликав Музу помогти мені, Що обізвалися поети інші, Твою красу прославити ладні. Твій зір, що вчив співати і німого, Здіймав у небо навіть глупоту, Відкрив для вчених крила дум розлого, Дав благу велич і красу просту. Та все ж ти віруй у мої писання, Себе ти в них пізнаєш без зусиль, А в творах інших — я скажу зарання — Ти можеш тільки виправити стиль. Ти — все моє мистецтво! Твоя сила Невігласа мене — творцем зробила! 79 Допоки сам я в тебе ласк просив, Тобі рядок мій правив за свічадо. Тепер в собі він світло погасив І в тінь чужу відсунувся нерадо. Я згоден: для хвали твоїх прикмет Потрібен дар, який живе не всує; Та що з твого достоїнства поет Вкраде, те він тобі і подарує: Він орендує мрію маревну, Привласнює красу твою і цноту; Лиш тим складає він тобі ціну, Що вкладене згори в твою істоту. Тому не дякуй ти йому — твоє, У тебе взяте, він же й віддає. 80 Коли пишу про тебе, терпну й в'яну, Бо знаю: кращий є співець, ніж я; На повну силу, небом осіянну, Він возвеличує твоє ім'я. Проте достоїнства твої — як море: На ньому вміститься і човник мій, І той, хто безмір вод так гордо оре, Втопаючи у хвилі поривній. Та хвиля та, йдучи понад глибини, Моє суденце вутле віджбурне І буруном високим перекине, Якщо ти не підтримаєш мене. Тоді — прощай, життя моє кохане: Любов — мій злет — моїм падінням стане.