Волонтери. Мобілізація добра - Ірена Ігорівна Карпа
Ще одна волонтерська організація, Логістичний Штаб, під час подій Майдану поселив у Києві понад двадцять тисяч протестувальників з інших міст України. Телефонні гарячі лінії, сконструйовані за допомогою кількох старих лептопів, десятка старих мобільних і парочки світлих технарських голів, працювали по всьому світу. Ти міг дзвонити з Дебальцева серед ночі, а тебе селив у Києві хтось із Чікаго, у кого зараз білий день і бажання допомогти українцям на Майдані. Щоби захиститися від «гастролерів», оператори Логштабу працювали в кращих традиціях служби безпеки, ставлячи кілька простих і дієвих запитань. Як правило, «панаєхавші» на Антимайдан чи просто собі «турісти пасматрєть на шару Кієв» відвалювалися вже після загрозливого першого «Слава Україні?!» Ну і найбільш хитрозаді точно вже не проходили тесту «Прочитайте напам’ять хоч один вірш Шевченка».
Потім якісь унікуми додумалися до геніального — викласти в Мережу всі ці номери гарячих ліній, підписавши їх як номери Пшонки, Захарченка, Герман, Бондаренко тощо. Можете собі лише в страшному сні уявити, що доводилося вислуховувати бідолашним волонтерам на гарячих лініях. Зрештою, якщо людина після потоку інколи вельми вишуканих прокльонів чогось не кидала слухавки, з нею можна було починати говорити. А потім взагалі ставалося до кумедного неймовірне — більшість із тих, хто додзвонився, перераховували гроші на рахунки Логштабу. Оператори робили неймовірне — кожна працівниця служби сексу по телефону мала би пройти в них курс на виживання. Сприяння солідарності виявилося великою спокусою, хе-хе.
Одним із простих рецептів щастя як у буддистів, так і в християн є допомога тим, кому зараз гірше, ніж тобі. Себто, аби перестати сидіти і себе жаліти, достатньо просто подумати про тих, кому зараз значно важче: хтось не знає, як прогодувати велику родину, бо втратив роботу, хтось ходить на роботу, її проклинаючи, хтось замерзає в окопі чи плаче біля спаленого будинку. Зрештою, лише думати про це і тішитися, що в тебе все не так погано і твоє «розбите серце» чи «втрата інтересу до життя», скоріш за все, повязані лише з сезонним загостренням хандри, трохи пахне фарисейством. Рецепт насправді щасливого життя, як на мене, — це екшн. Себто якщо ти не вирішив податися в монастир, де ревно відмолюватимеш гріхи людства, чи не запав у глибоку медитацію для вдосконалення сумарної людської сили духу, варто все-таки підняти сраку і піти щось зробити. Аби тим кинутим батьками дітлахам, біженцям, пораненим, хворим, занедбаним державою солдатам, безхатченкам, інвалідам, безпритульним тваринам стало трохи ліпше.
Банальна задача рядового буддиста — применшити страждання. Як свої, так і інших. До українців останнім часом, здається, дійшло, що тоді, як комусь поряд дуже зле, нормальній людині добре бути не може. І якщо ти любиш порядок у власному домі, тебе напевно ж не влаштує звалище під його вікнами. І це лише в анекдотах можна кричати «ура» на те, що в сусіда хата горить. Це тільки у страшних британських фільмах мажори розважаються тим, що забивають насмерть бездомних. Тільки в анекдотичних і карикатурних замальовках білявки-утриманки на золотих «чеснозароблених» машинах кривлять невдоволені пики, коли хтось миттєво не визнає їх VIP-статусу, і всупереч усім «буремним» життєвим обставинам насолоджуються соціальною нерівністю.
Ну гаразд, можливо, не тільки. Але чи є хтось із цих людей по-справжньому щасливий? Успішний бізнесмен, що дбає лише про себе, своє імя і свою родину, «вкладаючи» все лише у звичний світ, нікому «лівому» не помагаючи, маючи собі заспокійливу думку «Ну принаймні я нікому не зашкодив»? Красива дівчина, що усвідомлює себе лише через володіння останньою колекцією «Шанель» і питання, «смотріцца ілі не смотріцца» вона в клятому чорному салоні «порше» замість омріяного білого? Роботяга, злий на весь світ через свою непомірно важку працю і малу зарплатню, який агресивно відкидає прохання про допомогу самим лише «хай би мені хтось допоміг»?
Далай Ламі якось ставили це запитання. Про бізнесмена, що нікому не заважає, нікого не вбиває, не краде, відданий своїй родині, вкладає в дітей серце, душу і гроші, ясна річ. Чому б йому не бути щасливим? Я марно силкувалася віднайти точну цитату, але суть приблизно така: ти і лише твої близькі — не рахується. Це природньо, це логічно, якщо хочеш. Вчися розвивати співчуття й любов до всіх істот, включно з тими, хто мало тобі симпатичний. Тільки така допомога рахується, коли треба трішечки переступити через оту свою хату скраю. Спробуй на собі — купи іграшку своїй дитині і дитині з сиротинця. Даруючи ту.другу, ти просто блискавично відчуєш, що живеш недаремно.
Красива дівчина, у котрої немає нічого, крім її краси, вже з двадцяти з хвостиком років починає панічно боятися старості. Не так, вочевидь, самої старості, як псування своєї красивої обгортки. Підозрюю, просте облита її безцінного гардеробу зеленкою здатне повністю таку морально знищити. Дівчина спить зі своїми сукнями й гардероб замикає на ключ, аби хтось підступний не пробрався і не поцупив, бува, котрусь із незамінних складових її «особистості». Благодійні акції? Ну звісно ж, вона прийде. Якщо там будуть фотографи з табло’їдів і вона буде в бездоганному макіяжі і в новій колекції. І то пусте, що, максимум, її підпишуть як дружину такого-то чи просто «свєцкая львіца». Жита ж так отримує сенс. Чи не так? Чи чого присутнє неприємне копирсання десь глибоко всередині? Наче ж усе добре?
Робітник, студент, пенсіонер — усі ті, хто не- заслужено отримує так мало від держави і заслужено на неї ображається, — що вони можуть зробити тут і тепер для того, аби стати трохи щасливішими?
Допомагати тим, хто у більшій біді. Допомагаючи людям, ми допомагаємо в першу чергу собі. Я прочитала недавно цитату однієї дитинки — «Боже, не дай нам інвалідності наших душ». Запало воно мені в серце. Ми зможемо вистояти, лише якщо будемо допомагати одне одному. Ми нація, а отже, ми країна. Тільки там ми можемо жити вільно, тільки так ми будемо великою родиною. — каже Юля.
І правда. Допомогти буває зовсім просто. Немає грошей — спечи простих млинців і відвези в госпіталь. Чи сплети маскувальну сітку — заодно й помедитуєш. Збери і відішли на фронт дитячі малюнки. Почни ініціативу збирання коштів серед знайомих чи на роботі. Соромно тобі у незнайомих просити? Що ж, це нормально. Хоча, для натхнення, спробуй згадати практики сталкінгу в Кастанеди чи приклад діда-ветерана
