Фауст. Трагедія - Йоганн Вольфганг Ґете
Радісно ми творим,
Укріпившись вірою,
Пал гріховний борем, —
Діво-мати пресвята,
Вічно чиста й чесна,
Осіянна красота,
Владарко небесна!
Круг неї в'ються
Хмарки прозорі:
Душі покутні,
Тихі в покорі,
В каянні щирі,
Линуть за нею
В чистім ефірі.
Ти, приснодівочная,
Їх не проганяєш,
Ти, пренепорочная,
Їм гріхи прощаєш.
Не в одної сильна плоть
Слабий дух скусила,
Хіть гріховну побороть
Їм самим несила:
То знадливі пестощі
Їх спасінню шкодять,
То зрадливі лестощі
У спокусу вводять.
Mater gloriosa[268] ширяє вгорі.
Х о р п о к у т н и ц ь
Ти незрівнянна,
Ти благостинна!
Вчуй же благання,
Вчуй же моління —
Дай нам спасіння!
M a g n a p e c c a t r i x[269]
(St Lucae VII, 36)
Ради щирої любові,
Що скропила сліз єлеєм
Ноги страдницькі Христові
На глумління фарисеям;
Ради мира, що лилося
Щедрим струменем на нього,
Ради ніжного волосся,
Що втирало тіло Бога —
M u l i e r S a m a r i t a n a[270]
(St Joh. IV)
Ради чистої криниці,
Де пили аврамлі вівці,
Де я Господу водиці
Подала колись в конівці;
Ради джерела святого,
Що забило щедро звідти
І пресвітло, і розлого
Розлилося по всім світі —
M a r i a A e g y p t i a c a[271]
(Acta sanctorum)
Ради темної яскині,
Де спочив розп'ятий Спас,
Ради рук, що до святині
Не впустили грішну раз;
Ради посту, що в пустелі
Я постила сорок літ,
Ради слів, що я на скелі
Начертала, як завіт.
В с і у т р ь о х
Ти, що світлим сяєш ликом,
Всім одрада, благостиня,
Ти, що й грішницям великим
Стежку вказуєш спасіння, —
Глянь на душу цю зболілу,
Що єдиний раз згрішила;
Ти прости її й помилуй,
Бо не знала, що творила!
U n a p o e n i t e n t i u m[272]
(що звалась колись Ґретхен, лине до них)
Пречиста Діво,
Глянь милостиво
На світле диво —
Щаслива я, щаслива знов!
Вернувсь мій милий
Одмолоділий —
Прийшов, прийшов!
Б л а ж е н н і н е м о в л я т а
(наближаючися круга)
Звівся над нами він,
Високий, сильний;
Воздасть ділами він
За догляд пильний.
Рано судилось нам
Землю лишити;
Він же, навчившись там,
Нас буде вчити.
О д н а п о к у т н и ц я
(колишня Ґретхен)
Між цього сонму пресвятого
Він сам себе ще не впізнав,
Та в прочутті життя нового
Уже блаженним з ними став.
Глянь, вже він тліну рве покрови,
Земне веретище своє,
І в світлій ризі ефіровій
Могутня юність повстає!
Хай я введу його у двері! —
Його ще сліпить райський світ.
M a t e r g l o r i o s a
Іди! Здіймися в вищі сфери!
Він за тобою піде вслід.
D o c t o r M a r i a n u s
(молиться, павши ниць)
Душі, повні каяття,
Ось вам рятівниця,
До блаженного життя
Певна провідниця!
Світлий сонм тебе віта
У чеканні дива;
Діво-мати пресвята,
Будь нам милостива!
C h o r u s m y s t i c u s
Яви минущого
Нам ніби сняться;
То — символ сущого,
Де сни здійсняться,
Де все урочеє
Діє й живе;
Вічно жіночеє
Нас туди зве[273].
Finis[274]
Післямова
ДОКТОР ФАУСТ. «ФАУСТ» ҐЕТЕ. «ФАУСТ» МИКОЛИ ЛУКАША
I
Знаний режисер Ейзенштейн за своїм і національним, а також інтелектуальним походженням — питоме дитя германської культури. Всіх її епох і напрямів. Річ не лише у тому, що рідною мовою мистця була німецька: рідною для нього була сама стихія німецької культури з її невпинним і невтомним інтересом до всієї процесуальності світу цього, до його розвою і його тяглості.
Отож, у своїй ролі педагога, коментуючи студентам той розвій, професор московського кіновишу Сергій Ейзенштейн показував там німецьку, за його словами, «давно облюбовану гравюрку XVI сторіччя», що на ній мандрівник-чернець тамтого часу заглядає — аж за край всесвіту.
Тая німецька «гравюрка» при всій наївності своєї композиції — то ніби оптично узагальнена заставка, чи не геніальне візуальне «мотто» до всієї духової (а зрештою і подієвої) суми згаданого століття.
І не лише німецького, а й усього європейського.
Власне, ново-європейського.
То була доба, коли