Збірка творів - Вільям Шекспір
ТУРІО
Якої думки панна про мій рід?
ПРОТЕЙ
Відомо їй давно, що ви людина
Високого коліна.
ДЖУЛІЯ (вбік)
Ведете
Ви рід свій від вельможців аж до блазня.
ТУРІО
А панна чула про моє багатство?
ПРОТЕЙ
О так, і вас шкодує.
ТУРІО
А чому?
ДЖУЛІЯ (вбік)
Тому, що все воно ослу належить.
ПРОТЕЙ
Адже ж маєтки ваші у заставі.
ДЖУЛІЯ
Іде пан герцог!
Входить герцог.
ГЕРЦОГ
Туріо! Протею!
Ну, як ся маєте, мої синьйори?
Хто з вас синьйора Егламура бачив?
ТУРІО
Не бачив я.
ПРОТЕЙ
І я його не бачив.
ГЕРЦОГ
А донечку мою?
ПРОТЕЙ
Не зустрічав.
ГЕРЦОГ
Тоді втекла вона до Валентина,
Й до неї приєднався Егламур.
Так, — певно це, бо їх брат Лоренс бачив,
Проходячи по лісі, де моливсь він.
Він знає Егламура й запевняє,
Що з ним була й вона, хоч не впізнав
Під маскою її лиця. Збиралась
Вона до брата Патріка на сповідь;
Але ж у брата не було її!
Тож певен я, що справа тут нечиста.
От і прошу: без зайвих слів, панове,
Сідлайте коней і скачіть мерщій
Туди, де шлях здіймається на гору,
До Мантуї. Я там чекать вас буду.
Вона напевне ту обрала путь.
Скоріш, скоріш, синьйори, мчіть за мною!
(Виходить)
ТУРІО
Яке ж дурне дівчисько й непокірне!
Тіка від щастя власного, коли
Воно само за нею так женеться!
Помчу їм навздогін! Для того лиш,
Аби на Егламурові помститись,
А зовсім не з кохання до того
Шаленого дівчиська!
(Виходить)
ПРОТЕЙ
Я ж подамся
Лиш доганяти Сільвію кохану,
На Егламура зовсім я не серджусь.
(Виходить)
ДЖУЛІЯ
За ними я подамсь лише для того,
Щоб перешкодити його коханню,
Однак не мстити за її кохання.
(Виходить)
Сцена 3
Ліс. Входять розбійники з Сільвією.
1-Й РОЗБІЙНИК
Ходім, ходім!
Терпіння! Ми повинні відвести вас
До нашого отамана.
СИЛЬВІЯ
Я звикла
До лиха так, що й це знесу терпляче.
2-Й РОЗБІЙНИК
Веди її.
1-Й РОЗБІЙНИК
Де дівся той синьйор, що був із нею?
3-Й РОЗБІЙНИК
Він прудконогий і утік, але
Біжать Валерій з Мозесом за ним.
Веди її на західне узлісся:
Там наш отаман; ми ж — за втікачем;
У лісі повно наших! Ми — впіймаєм!
1-Й РОЗБІЙНИК
Ходім, я відведу вас до печери
Отамана; не бійтесь, має він
Шляхетне серце й жінки не покривдить.
СИЛЬВІЯ
О Валентине, все терплю за тебе!
Виходять.
Сцена 4
Інша частина лісу. Входить Валентин.
ВАЛЕНТИН
Як швидко в нас народжується звичка!
Ці сутінки дрімливі, пуща ця
Мені миліша гомінкого міста.
Тут можу я сидіть на самоті,
Ніхто тут не пасе мене очима,
І можу я до пісні солов’я
Й мою тужливу пісню приєднати.
О ти, що тут живеш в моєму серцї,
Не покидай надовго свій притулок,
Щоб сум тяжкий ці мури не пошкодив,
Не обернулась ця оселя в пустку!
О Сільвіє! Прийди, утіш мене.
Я жду тебе, ласкава, ніжна німфо!
Чути гамір.
Що там за гамір? Знов мої хлоп’ята
Здіймають бучу, взявшись за грабунок!
Їх воля — їм закон! Когось полюють.
Хоч я їм до душі, але ж як важко
У шори брати їхній буйний норов.
Сюди ідуть, — сховайся, Валентине!
(Зникає)
Входять Протей, Сільвія та Джулія.
ПРОТЕЙ
Щоб стати вам в пригоді, синьйорино,
Хоч послуг ви й не ціните моїх —
Життям своїм я важив, щоб звільнити
Вас від негідника, який хотів
На вашу честь тяжкий зробити замах.
Невже ж не заробив я у віддяку
Хоч погляду ласкавого від вас?
Вже менше я не можу вимагати,
Та менш мені ви й дати не могли б.
ВАЛЕНТИН (убік)
Чи ж це не сон, що бачу я і чую?
Любове, дай мені терпіння знести
Такий удар!
СІЛЬВІЯ
Яка ж бо я нещасна!
ПРОТЕЙ
Нещасні ви були, допоки я
Щасливою вас не зробив, коли
Так вчасно нагодивсь.
СІЛЬВІЯ
Моє нещастя
У тім, що ти наблизився до мене.
ДЖУЛІЯ (вбік)
Й моє у тім, що він почав до вас
Підходить надто близько.
СІЛЬВІЯ
Горе, горе!
Коли б голодний лев мене схопив,
Радніша я померти в нього в кігтях,
Ніж почувати, що від злої смерті
Мене Протей невірний врятував!
Бог бачить, як люблю я Валентина.
Життя його для мене дороге,
Як і моя душа; але безмежна
До брехуна негідного Протея
Палка моя ненависть! Геть, облудо!
ПРОТЕЙ
Ладен я кинутись в обійми смерті
За погляд твій єдиний чарівний!
О, вічне то прокляття для кохання,
Як нас жіноче серце не цінує,
Й мене не любить та, яку люблю я!
СІЛЬВІЯ
Свою кохану сам ти не шануєш!
Згадай-но Джулію, кохання перше.
Ти ж присягався тисячі разів.
І клятви всі ганебно розтоптав,
Мене злочинно покохавши потім.
Де ж честь твоя? Чи ти у ній дволичний?
Та це ж удвоє гірше, ніж її
Не мати зовсім. Так, зламать дві клятви —
То гріх подвійний; а великий гріх —
Зламати і одну! Ти зрадив друга!
ПРОТЕЙ
Хто ж для кохання не зламає дружби?
СІЛЬВІЯ
Всі, тільки не Протей.
ПРОТЕЙ
Ну, то гаразд!
Якщо я навіть ніжним красномовством
Не можу привернути вас до себе,
То я доб’юся силою свого!
Брутально, як солдат, я вас примушу
Любить мене, хоч проти волі!
СІЛЬВІЯ
Небо!
ПРОТЕЙ
Я ґвалтома візьму тебе!
ВАЛЕНТИН (виходить наперед)
Стривай!
Негіднику, не смій її торкатись!
О підлий друг! Геть руки!
ПРОТЕЙ
Валентине!
ВАЛЕНТИН
О ти, фальшивий друже, що згубив
І вірність, і любов! Оце-то дружба!
Ти ошукав мої надії! Зрадив!
В твій підступ я ніколи б не повірив,
Коли б його тут не побачив сам!
Тепер я не наважуюсь сказати,
Що друга мав. На кого ж здатись можу,
Коли правиця власна може так
Облудно зрадить серце? О Протею,
Тепер мені чужий став цілий світ!
Незрима рана — то найглибша рана.
О ниций вік! Зітерто віру в порох:
Найближчий друг — мій найлютіший ворог!
ПРОТЕЙ
Мене вбивають сором мій і злочин!
О Валентин! Пробач мені! Якщо
Душевної гризоти буде досить,
Щоб гріх перед тобою мій покрити,
Прийми її! Моє страждання більше
За гріх, що я ганебно учинив.
ВАЛЕНТИН
Хай буде так! Цього для мене досить.
Я вірю знов, що чесний ти, мій друже.
Той з нас, кого не може зворушити
Покута щира, гине сам; його
I небо відцурається, й земля,
Що всі гріхи дарують! Каяття
Зміняє
